Бахмутянин Сергій Мирошниченко створює незвичні сувеніри: в щільно замкнені скляні посудини він поміщає прості рослинки та камінці. Й життя в середині не вмирає, а утворює замкнену штучну екосистему. Ми розпитали Сергія про таке оригінальне захоплення, і ось що він розповів.
Сергію, звідки взагалі така ідея?
Декілька років тому цікавився ландшафтним дизайном, дизайном внутрішнього середовища. Хотілося завжди мати “свіжу зелену галявину” у помешканні. Дізнався, що це можна зробити за допомогою структурованого моху. Але це виявилася майже штучна рослина, вона деякими хімічними елементами обробляється хімічно і стає неживою, а хотілося все-таки мати щось живе. Тому шукав далі, ну й отак наткнувся на такі речі. Насправді це звичайна квітка, яку ви садите. Треба взяти посудину, зробити дренаж: з мілкішого каменю, потім трохи грубшого, потім піску та землі звичайної, і зверху розсаджуєте мох який бажаєте, трохи поливаєте і скоріш закорковуєте.
Вам допоміг Ваш професійний досвід інженера-будівельника, який працює у відділі архітектури та містобудування міськради?
Особливо ні, тому що я знаю декілька друзів, які не мають відношення ані до архітектури, ані до дизайну, які, як виявилося потім, теж таким займались. Так що ніяких особливих навичок це не потребує — якась візуальна, смакова…
Що з найцікавішого сталося всередині згодом?
Після закорковування, коли я це все зробив, десь на третій тиждень там почали з’являтися якісь комахи летючі — вони там жили, були й померли. Невідомо звідки вони там взялись, скоріш за все — з того ж самого моху. І не тільки вони, а й деякі рослини, які я туди не садив — однодольні рослини, які листя мають. Ті рослини так досі й живуть.
А були якісь дещо невдалі спроби?
Я робив ще одну міні модель в колбі з-під ліків — я закоркував її гумовою пробкою, яка щільно прилягала. За тиждень в результаті бродіння чи якихось подібних процесів всередині створився неймовірний тиск, і ця пробка вилетіла на велику відстань. Я думаю там відбуваються якісь нереальні речі, тому що і сморід там був — сірководню, і тиск був великий, коли вибило цю пробку.
Тож, що потрібно аби зробити таку красу самому: які інструменти та матеріали?
Потрібна ножівка, якісь круглогубці або плоскогубці з гострими кінцями, щоб можна було відрізати та від’єднати запаяну частину з цоколем на кінці.
Її треба вирізати та викруткою розбити основу того, що тримає вольфрамову нитку. Якщо лампочку взяти, нижня частина цоколя теж має скло із запаяною мастикою чи щось таке — саме оцю частину треба відрізати. А частину з різьбою треба залишити. А потім обережно засипати або через скручений папірець, а декор вставляти звичайним пінцетом, краще з загнутими кінцями.
Ви використовували перегорілі лампочки чи нові?
Забрав у батька всі перегорілі лампи, які в нього були, замінив їх на більш економічні світлодіодні.
Які поради дасте, аби не порізатись?
Перші дві лампи вдалося зробити легко, а під час роботи з третьою він не розрахував сили та порізав руки. Треба це робити як мінімум в рукавицях, які не проріже скло.
Чи потрібно пісок та камінці прожарити, а воду стерилізувати? Чи навпаки — якщо так зробиш, то нічого не вийде?
Якщо мох би був стабілізований, там можливо і треба було б стерилізувати цю колбу тільки для того, щоб вона виглядала естетично зсередини, тому що не буде ніяких випаровувань. А ця рослина в будь-якому випадку буде робити цей “дощ”, будуть випаровування на стінках і залишаться патьоки й все інше. Стерилізувати ці речі не має ніякого сенсу.
А чи можна зробити подібну екосистему тим, хто не може або не хоче цієї небезпеки зі склом, розбивати щось?
В мене є не тільки в лампочці, а й більший вічний тераріум. Він зроблений в банці з-під кетчупу такої цікавої квадратної форми та добре лежить на боку. І просто туго затягнута кришка. Тобто саму посудину можна вибирати будь-яку.
Якій людині виготовлення такого сувеніру не під силу?
Певно, людині з поганим зором буде важче це зробити, з окулярами. Будь-яка людина не зовсім сліпа та з не зовсім “кучерявими” руками зможе це зробити. Ніякого досвіду не треба мати.
А звідки Ви брали камінці та рослини, десь купували?
Мох я взяв у Лимані, коли ми їздили у ліс восени. Але якщо він у вас росте прямо біля дому, то взагалі нічого не треба. Знайти стару лампочку по сусідах, по родичах побігати — тобто мінімально грошей. Камінці теж найзвичайнісінькі — я збирав їх буквально по місту. Треба просто вибирати розмір та відповідний колір. Це теж за смаком, тут нема ніяких канонів. На річках, коли був на ставу, на річці підбирав просто, й ось назбирались. Їх насправді не дуже багато треба.
Як Ви закоркували лампочку?
Можна як я — верхню частину жолудя “посадити” на гарячий клей або зробити якийсь дерев’яний ковпачок. Головна умова — щоб туди не проходило повітря. Кисню там залишається рівно стільки, скільки на той момент було в лампочці до закорковування.
Одна з Ваших робіт — з “пам’ятником” всередині. Розкажіть про це докладніше.
Чогось отак раптово лежав такий довгий камінець гранітний, він наче був схожий візуально. Я його трошки обточив та звичайним олівцем навів контури, зробив тіні-полутіні, поставив його всередину, і виявилось, що він схожий на слов’янську кам’яну бабу.
Чи багато людей мають таке захоплення?
Ну, я не знаю, спілки в нас такої офіційної немає (сміється). Принаймні я не чув, щоб в Бахмуті хтось таким займався. Але виявилося, з моїх друзів таке робив один. І є ще американська фірма, яка займається цим на продаж.
Як зазвичай називають такі вироби?
В інтернеті пишуть по-різному “мох в лампочці”, “вічний тераріум”. Це був колись науковий експеримент, він дійсний, хоча йому здається років 40 — міні модель планети.
Чи потребують рослинки всередині сонячного світла?
На світло їх виставляти не треба. Зараз потеплішало, і я бачу, що дощ там йде частіше, тобто випаровувань більше. Він на вікні стоїть, я навіть рефлектор зробив з паперу, щоб не було прямих сонячних променів.
Що Ви відчували, коли виготовляли ці штучні екосистеми?
Просто хотілось зробити, адже я думав, що це майже нереально — щоб у вакуумі без кисню жива рослина чи тварина зможе існувати.
Чи Ви планували колись продати свої вироби?
Треба масовість якась — більш серйозно цим займатись та покинути роботу. Американський виробник таких сувенірів — вони теж займались цим спочатку просто щоб здивувати своїх друзів, але потім це в них пішло, розробили свій оригінальний дизайн, вони відкрили магазин і справа пішла серйозно. А так це не буде мати фінансового зиску.
А якби продавали, як би назвали свій виріб та за яку ціну?
Гадаю, “вічний тераріум” — людям сподобалось би слово “вічний”. За суму я навіть не думав. Це залежить від складності роботи. Кожний дизайн мав би свою ціну.
Чи допомагає Вам цей мох в лампочці переживати якісь карантинні обмеження, ізоляцію?
Я не на карантині, працюю. Але просто цікаво кожен день підійти — він на кухні стоїть — цікаво: що сьогодні там відбувається?