Загинув, боронячи Маріуполь: вшануймо хвилиною мовчання Василя Богача з Волновахи
Щодня о 09:00 українці вшановують пам’ять усіх, хто загинув у розпочатій Росією війні. 2 жовтня згадаймо, підполковника СБУ Василя Богача, який загинув під час оборони Азовсталі в Маріуполі.
Василь Богач народився 16 серпня 1979 у Волновасі. Освіту здобував в одній з місцевих шкіл, а також вступив до музичної школи.
“Одного разу він приходить і каже “Мене зарахували в музичну школу”. Я питаю: “Як зарахували?, а він й каже: “А вот так, я пішов і сказав, що хочу вчитися”. Йому було тоді 9 років, він сам пішов, склав іспити. У нього був бабусин акордеон — це було його самостійне рішення”, — згадує мати військового Ліана Богач.
Після закінчення школи він вступив до Донецького національного університету. Після закінчення навчання Василь служив в армії: спочатку в Києві, а згодом у Маріуполі. Після служби чоловік деякий час працював в місцевому управлінні сільського господарства, але хотів продовжити роботу в силових структурах.
“Він став слухачем (Академії СБУ, — ред.) — ще пів року у Києві вчився, а тоді потрапив у Маріуполь, і служив”, — розповідає пані Ліана.
З 2014 року Василь служив в СБУ на Донеччині. Тоді він був свідком того, як розпочиналася війна на сході України, а згодом був серед тих, хто звільняв міста від окупантів. Згодом він про ці події написав книгу “Маріуполь 2014” та ще дві.
“Його робота зобов’язувала бути на оцих [проросійських] мітингах, оцих зборищах, і він був присутній. Це його спонукало написати першу книгу. Псевдонім він взяв на честь синів Івана та Богдана — так і написали Іван Богдан”, — каже мати військового.
Як згадує жінка, перед початком повномасштабного вторгнення, син заспокоював її, та казав, що “все буде добре”.
“Кажу: “В мене [скоро] День народження, я до себе друзів запросила, що мені робити? А якщо війна?”. А він відповідає: “Мамо, я їм подзвоню, хай вони на тиждень пізніше почнуть”, — згадує одну з бесід з Василем Ліана.
Згодом він все ж вивіз дружину та дітей на Черкащину. Адже родина думала, що активні бойові дії почнуться з Маріуполя, але водночас не очікували, що росіяни нападуть так масовано. Востаннє жінка бачила свого сина вже після початку відкритої війни — тоді він приїжджав до неї у Волноваху, яку вже обстрілювали окупанти.
“Він казав: “Мамо, ти тут у сховищі намости собі, щоб тебе нічого ніде не поранило. І ото я з ним попрощалася, за калитку провела і більше я його не побачила”, — згадує Ліана останню зустріч із сином.
Василь Богач брав участь в обороні Маріуполя. У квітні 2022 року він отримав орден “За мужність ІІІ ступеня”. Тоді ж, на початку місяця, він дістав важке поранення, лікувався на території Азовсталі.
Життя підполковника обірвалося 8 травня, коли росіяни скинули авіабомбу на шпиталь.
“Він знаходився у госпіталі на території Азовсталі. Попала авіабомба — 62 чоловіки, які там знаходилися, вони всі зразу згоріли”, — каже Ліана Богач.
Родина загиблого бійця 8 місяців не знала, що сталося з Василем. Але згодом останки його тіла все ж вдалося повернути в Україну.
“В червні, чи в липні місяці, останки мого сина були переправлені на територію України. За аналізами ДНК було визначено, що це мій син. І поховання відбулося 16 січня цього року на Лук’янівському кладовищі у Києві”, — розповідає мати полеглого бійця.
Василю Богачу було 42 роки. В нього залишилася мати, дружина та двоє синів. У червні цього року президент України Володимир Зеленський посмертно надав Василю Богачу звання “Героя України”.
Вшануймо пам’ять загиблого захисника хвилиною мовчання.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.