Щодня о 09:00 українці вшановують пам’ять усіх, хто загинув у розпочатій Росією війні. 2 жовтня згадаймо, підполковника СБУ Василя Богача, який загинув під час оборони Азовсталі в Маріуполі.
Василь Богач народився 16 серпня 1979 у Волновасі. Освіту здобував в одній з місцевих шкіл, а також вступив до музичної школи.
“Одного разу він приходить і каже “Мене зарахували в музичну школу”. Я питаю: “Як зарахували?, а він й каже: “А вот так, я пішов і сказав, що хочу вчитися”. Йому було тоді 9 років, він сам пішов, склав іспити. У нього був бабусин акордеон — це було його самостійне рішення”, — згадує мати військового Ліана Богач.
Після закінчення школи він вступив до Донецького національного університету. Після закінчення навчання Василь служив в армії: спочатку в Києві, а згодом у Маріуполі. Після служби чоловік деякий час працював в місцевому управлінні сільського господарства, але хотів продовжити роботу в силових структурах.
“Він став слухачем (Академії СБУ, — ред.) — ще пів року у Києві вчився, а тоді потрапив у Маріуполь, і служив”, — розповідає пані Ліана.
З 2014 року Василь служив в СБУ на Донеччині. Тоді він був свідком того, як розпочиналася війна на сході України, а згодом був серед тих, хто звільняв міста від окупантів. Згодом він про ці події написав книгу “Маріуполь 2014” та ще дві.
“Його робота зобов’язувала бути на оцих [проросійських] мітингах, оцих зборищах, і він був присутній. Це його спонукало написати першу книгу. Псевдонім він взяв на честь синів Івана та Богдана — так і написали Іван Богдан”, — каже мати військового.
Як згадує жінка, перед початком повномасштабного вторгнення, син заспокоював її, та казав, що “все буде добре”.
“Кажу: “В мене [скоро] День народження, я до себе друзів запросила, що мені робити? А якщо війна?”. А він відповідає: “Мамо, я їм подзвоню, хай вони на тиждень пізніше почнуть”, — згадує одну з бесід з Василем Ліана.
Згодом він все ж вивіз дружину та дітей на Черкащину. Адже родина думала, що активні бойові дії почнуться з Маріуполя, але водночас не очікували, що росіяни нападуть так масовано. Востаннє жінка бачила свого сина вже після початку відкритої війни — тоді він приїжджав до неї у Волноваху, яку вже обстрілювали окупанти.
“Він казав: “Мамо, ти тут у сховищі намости собі, щоб тебе нічого ніде не поранило. І ото я з ним попрощалася, за калитку провела і більше я його не побачила”, — згадує Ліана останню зустріч із сином.
Василь Богач брав участь в обороні Маріуполя. У квітні 2022 року він отримав орден “За мужність ІІІ ступеня”. Тоді ж, на початку місяця, він дістав важке поранення, лікувався на території Азовсталі.
Життя підполковника обірвалося 8 травня, коли росіяни скинули авіабомбу на шпиталь.
“Він знаходився у госпіталі на території Азовсталі. Попала авіабомба — 62 чоловіки, які там знаходилися, вони всі зразу згоріли”, — каже Ліана Богач.
Родина загиблого бійця 8 місяців не знала, що сталося з Василем. Але згодом останки його тіла все ж вдалося повернути в Україну.
“В червні, чи в липні місяці, останки мого сина були переправлені на територію України. За аналізами ДНК було визначено, що це мій син. І поховання відбулося 16 січня цього року на Лук’янівському кладовищі у Києві”, — розповідає мати полеглого бійця.
Василю Богачу було 42 роки. В нього залишилася мати, дружина та двоє синів. У червні цього року президент України Володимир Зеленський посмертно надав Василю Богачу звання “Героя України”.
Вшануймо пам’ять загиблого захисника хвилиною мовчання.