Щодня о 9 ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України хвилиною мовчання. 54-річний Ігор Орлевич із Львівщини захищав Бахмутський напрямок ще під час АТО. Тоді за вдалу спецоперацію отримав державну нагороду. Згодом повернувся до цивільного життя, а під час відкритої війни знову став до лав ЗСУ й боронив Бахмут, неподалік від якого загинув у бою з росіянами.
Рідні Ігоря звернулися до нашої редакції через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Ігор Орлевич народився 27 лютого 1968 року в селі Дмитре Львівської області. З сім’єю жив у Львові та більш ніж 15 років працював санітаром у обласній психіатричній лікарні.
“Сім’я для нього була на першому місці. Він дуже нас любив. Був дуже щедрим і дуже гарним сім’янином. Що б його не попросили — він завжди робив. Ми від нього завжди відчували підтримку”, — каже Вільному радіо Діана Прідун, для якої Ігор Орлевич був вітчимом.
У лютому 2015-го чоловіка мобілізували. Він долучився до лав 57-ї окремої мотопіхотної бригади й відправився боронити Донеччину. Зокрема, разом із побратимами стояв у селищі Зайцеве Бахмутського району.
“Там він найбільше відзначився. Була успішна спецоперація, в результаті якої було знищено 12 одиниць техніки і багато військових Після чого він отримав орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня”, — говорить Діана.
Для довідки:Орден Богдана Хмельницького — державна нагорода, якою відзначають військових за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України. Нагородження орденом проводить президент України. Відзначати ним можуть, у тому числі, й полеглих захисників та захисниць.
Ігор Орлевич провів у зоні АТО півтора року, після чого повернувся на роботу в лікарню.
Коли почалася відкрита війна, чоловік не зміг одразу взяти до рук зброю, бо мав проблеми зі здоров’ям. Та вже 28 вересня 2022-го Ігоря вдруге мобілізували: близько місяця він працював інструктором на Мукачівському полігоні, а потім потрапив у гарячі точки на півдні та сході.
“Він був у 128-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Вони звільняли Херсон, правий берег Дніпра. Села Новоолександрівка і Дудчани. Після того їх перекинули на підсилення оборони Бахмута”, — каже співрозмовниця.
9 грудня 2022-го зв’язок із Ігорем обірвався й близько трьох тижнів його рідні намагалися дізнатися бодай щось про долю чоловіка. Та невдовзі їм повідомили, що захисник поліг під час контрнаступальної операції біля Підгородного Соледарської громади.
“Це був бій. Наступ наших. На жаль, сили були дуже нерівні. Російських військових було набагато більше. І він загинув під час обстрілу”, — говорить Діана.
Оборонця поховали у його рідному селі Дмитре на Львівщині.
У нього залишилися дружина та троє дітей. А за три тижні після загибелі Ігоря у нього народився перший внук.
“Він дуже-дуже чекав його. Навіть у гарячих точках він пам’ятав все: коли мені йти на УЗД і так далі. На жаль, не дочекався”, — каже мама малюка і названа донька Ігоря Діана Прідун.
Рідні Ігоря прагнуть, аби чоловіку посмертно надали звання Героя України. Для цього вони створили електронну петицію та просять долучатися небайдужих до її підписання. Якщо вдасться зібрати 25 тисяч підписів, петицію розгляне президент.
Світла пам’ять полеглому захиснику.