Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Цього дня згадаймо Дмитра Павлінського. Останні роки напередодні повномасштабної війни чоловік жив у Польщі. Однак, дізнавшись про відкрите вторгнення росіян, повернувся на Батьківщину, аби стати на її захист. Військовослужбовець боронив Київщину, Донеччину та Харківщину. У вересні 2024-го воїн загинув поблизу Куп’янська, прикриваючи побратимів. Тепер його дружина просить надати захисникові посмертне звання Героя України.
Про Дмитра Павлинського Вільному радіо розповіла його дружина Світлана.
Дмитро Павлінський родом з Херсона. У молодості відслужив в армії, був десантником. Також закінчив Херсонське морське училище. Любив спорт, у минулому був чемпіоном України з боксу. Велику частину життя чоловік провів на заробітках: працював висотником як в Україні, так і за кордоном.
“Дмитро любив свою роботу. Мріяв купити байкерський мотоцикл і обїздити весь світ. Також казав, що хоче невеличкий будиночок біля моря в Криму. Це сама спокійна, щедра людина, добра людина, на яку завжди можна покластись. Він кохання всього мого життя”, — розповідає про чоловіка Світлана.
Дмитро зі Світланою познайомилися на день закоханих у Гданську (Польща), де обидва жили. Разом пара провела 5 років, напередодні повномасштабної війни відзначили річницю.
Після того, як пара відзначила річницю, Світлана поїхала в Україну до рідних, де і зустріла повномасштабну війну. Тим часом Дмитро, продовжує жінка, вже вирішив приєднатись до війська. Разом із другом придбав джип, завантажив генератор, ліки, тепловізор, бронежилети та вирушив в Україну. Дружині сказав, що поїде працювати.
“Він знав що я його не відпущу, ляжу під машину, але не пущу. Тому дізналась про все тільки ввечері, коли він подзвонив і сказав що на кордоні”, — доповнює дружина захисника.
Дмитро Павлінський став розвідником 23-го окремого стрілецького батальйону. Спочатку брав участь у визволенні Київщини — захищав Бучу, Ірпінь та Гостомель. Після чого його батальйон перекинули на Донеччину. Понад півтора року чоловік воював поблизу Покровська та Курахового. За сумлінну службу отримав низку державних нагород.
“Попри небезпеку, поранення та контузії, Дмитро ніколи не відмовлявся від завдань і завжди був попереду. Він не гнався за званнями, залишаючись старшим солдатом, бо вважав, що керівник не має права посилати новачків на небезпечні завдання, якщо сам не готовий піти першим”, — каже Світлана.
На початку вересня 2024-го батальон, де служив Дмитро Павлінський, перенаправили на Куп’янський напрямок Харківщини.
“Під час одного із завдань 23 вересня Дмитро зі своїми товаришами натрапив на ворожий бліндаж. Він першим побачив ворогів і прийняв вогонь на себе, прикривши побратимів. Завдяки його героїчному вчинку група змогла завершити завдання та залишитися живою. Дмитро, на жаль, загинув, але до кінця залишився вірним обов’язку й честі”, — говорить дружина воїна.
Дмитру Павлінському було 46. Зараз його дружина просить надати захисникові посмертне звання Героя України.
Підтримати цю петицію можна за посиланням.