Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Юрій Іванина з Вінниччини любив природу та вивчав історію козацтва і свій родовід. Чоловік служив у поліції та боровся з корупцією. Після відкритого вторгнення наполіг, аби його взяли у лави захисників, та був спочатку оператором дронів, а потім командиром артилеристів. Відзначився під час оборони Авдіївки, але загинув у боях за Гірник.
Про життєвий шлях Юрія Іванини Вільному радіо розповіла його колишня дружина Наталя.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Юрій народився 2 жовтня 1970 року в місті Іллінці Вінницької області. Після закінчення Іллінецької школи №1 навчався у професійно-технічному училищі, а далі відправився на строкову службу.
“Коли ще був Радянський Союз, наприкінці 1980-х років [Юрій] відслужив два роки у прикордонних військах на кордоні з Афганістаном та Іраном. Тому вже тоді знав, що таке війна”, — говорить колишня дружина захисника.
Після повернення зі строкової служби чоловік знову пішов навчатися та здобув освіту юриста у Національній академії внутрішніх справ. Вивчившись, залишився жити у столиці, де одружився та виховував сина. Працював в управлінні поліції та державній податковій службі із запобігання та виявлення корупції.
Чоловік любив у вільний час виїхати з міста, аби погуляти та відпочити наодинці з природою. Так Юрій підтримував і свою фізичну форму.
В останні п’ять років перед великим вторгненням росіян чоловік захопився вивченням історії свого роду.
“Він намагався дізнатися повну інформацію про своїх стареньких: дідуся, бабусю, прадідусів. Для цього він підіймав архіви. Його це дуже цікавило, бо впродовж життя батьки мало розповідали про пращурів. Також дуже цікавився історією козацтва і сина возив у козацькі фортеці”, — розповідає вдова.
Коли російська армія відкрито напала на Україну, Юрій спочатку волонтерив, а потім долучився до лав територіальної оборони.
“Він був прописаний у Києві, і коли розпочалась війна, одразу сказав, що не буде сидіти склавши руки”, — згадує Наталя.
Втім, така служба його не влаштовувала, й у листопаді 2022 року чоловік вступив до лав ЗСУ.
“Він казав, що не може бути тут, бо [на фронті] потрібні люди. Спочатку він звернувся у наш військкомат, але там відмовилися його брати, бо людей вистачало. Тоді він пішов в інший військкомат, де його взяли та призначили оператором дронів. Він ще потім довго навчався на цю посаду та довго займався дронами”, — уточнює вдова.
Добровольця зарахували сержантом до лав 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого. Захисник обрав собі позивний “Богун” на честь козацького полковника та державного діяча Івана Богуна.
За сумлінну службу Юрія нагороджували відзнаками від командування.
“Він до листопада [2023 року] був зі своєю групою під Авдіївкою. Слава Богу, вони вийшли звідти, і через декілька днів там почалося страшне”, — емоційно говорить колишня дружина.
Загалом військовий півтора року боронив державу від окупантів. За цей час у відпустці зміг побувати лише раз — після виходу з-під Авдіївки. Весь місяць захисник присвятив здоров’ю та провів у лікарнях.
Згодом військового перевели на посаду начальника відділення артилеристів.
“Востаннє коли він приїжджав, сказав, що його поставили керувати артилерією. Це було, щоб поступово підвищувати його звання, бо у цивільному житті він був підполковником податкової поліції, але в армії це не рахувалось. Ми розуміли, що дрони можуть бути на різних відстанях, а тут вже щось інше було, і нас це насторожило”, — зізнається вдова.
Погані передчуття справдилися: 1 травня 2024 року військового не стало. Трагедія сталась під час боїв поблизу Гірника у Донецькій області.
“Він був на позиції та завдавав ураження противнику, прикриваючи вогнем побратимів. Було пряме влучання ракети у будівлю, де вони були. Вони знищували живу силу та техніку противників, але не змогли врятуватися від ворожої артилерії”, — з сумом переказує слова побратимів колишня дружина Юрія.
Родині тіло захисника повернули через 9 днів — 10 травня. Поховали його на кладовищі у рідному місті Іллінці.
“Він був дуже веселим попри будь-які обставини. А в оточенні друзів був тією родзинкою, яка заводила всіх. Дуже позитивний та люблячий батько. Завжди приходив на допомогу, хто б не звернувся до нього. Був справжнім патріотом своєї країни. Навіть під час відпочинку їздив по країні, а не за кордон”, — додає Наталя.
У Юрія залишились 18-річний син, 6-місячна донька і мати.
Родина прагне, аби Юрію надали звання “Героя України”. Для цього вони створили петицію. Ви можете підтримати родину загиблого захисника, підписавши ініціативу за посиланням.
Світла пам’ять.