Загинув рятуючи пораненого: вшануймо військового Геннадія Леха, якого вбили “вагнерівці” під Соледаром

Щодня о 9 ранку ми згадуємо всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Геннадій Лех боронив державу на декількох напрямках та не раз ночами з тепловізором рятував поранених побратимів. Одна з таких рятівних операцій закінчилась для нього трагічно. 19 липня вшануймо пам’ять чоловіка хвилиною мовчання.

 

Про загиблого Вільному радіо розповіла його сестра Регіна Чайковська.

Геннадій Лех народився 4 травня 1977 року у селищі Першотравенськ на Житомирщині. У 2004 році він закінчив Прикарпатський юридичний інститут МВС України та пішов працювати дільничним інспектором в Рівненській області.

“Потім він змінив рід своєї діяльності та працював разом з татом на будівництві. Це були фасадні роботи, але взагалі він був таким універсальним майстром і завжди мав роботу в Україні. Вважаю важливим, що коли в нього була можливість поїхати за кордон — він відмовлявся, не дивлячись на більші кошти, бо був патріотом”, — згадує Регіна Чайковська.

Вільний час чоловік любив приділяти своєму хобі — мисливству.

“Останні років п’ять він дуже активно займався мисливством. В нього був такий великий пес-побратим і він там просто релаксував (відпочивав, — ред.). Тобто він брав тиждень важко працював фізично, а на вихідних був з дружиною та ходив на полювання”, — розповідає сестра чоловіка.

Чоловік був одружений та мав двох доньок.  

“Одній 17 років, вона вже студентка Острозької академії, щойно вступила. Старша донька — копія свого тата характером, поведінкою, спокійністю. Другій дівчинці 10 років і вона гіперактивна, ніколи не дає себе в образу і це завжди тішило брата”, — посміхається жінка.

“Ніколи раніше не воював, але побратими його слухались”

Геннадій Лех до повномасштабного вторгнення не служив в АТО/ООС, але відразу записався добровольцем у територіальну оборону. Місяць чоловік проходив навчання, а потім його взяли у лави  10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.

“В “Едельвейсі” він був до кінця на передовій, на перших лініях оборони. Захищав територіальну цілісність Житомирщини, Київщини та Донеччини. Коли він був в Ірпені, то отримав контузію та не хотів нам казати про це, щоб берегти нас”, — ділиться сестра.

Чоловік спочатку був водієм, а потім зв’язківцем. З часом військовий став командувачем відділення над 10-ма побратимами.

Однак дізнатись про те, як він сам, було важко. Захисник старався не зізнаватись: чи він їм, пив та був у теплі.

“Одного разу він все ж розповів, як було влучання ворожого снаряду у місце, де в них зберігалась їжа та вода. Там ворог був близько та атакував з різних боків, а на дворі була спека та спрага у хлопців. Через потужні бої 3 доби до них не могли привезти підкріплення та припаси. Брата тоді, як старшого, слухались, і він ухвалив рішення, щоб всі вранці по краплинці збирали росу, аби хоч трішки змочити уста”, — переказує Регіна Чайковська.

Захисник встиг послужити на декількох напрямках Донеччини. Наприклад, боронив від найманців з ПВК “Вагнер” Вуглегірську ТЕС.

“Стягували з трупів одяг, щоб зігрітись”

Побратими пам’ятатимуть Геннадія Леха, як людину, яка неодноразово рятувала і їх, і цивільних.

“Якось стало холодно, а він був в одній футболці, бо речі всі згоріли. Я просила його сходити до мирних та попросити допомогти. На що він мені сказав:

— Тут нема кого просити про допомогу, ми тут лише відвойовуємо свою територію.

Тому хлопці були змушені стягувати з трупів одяг, щоб зігрітись. Такі страшні речі”, — розповідає співрозмовниця.

Як командир та відповідальна людина, чоловік завжди брав на себе складні завдання, які міг доручити підлеглим.

“Побратим говорив мені, що Гена був дуже відповідальним, дуже серйозним та його нічого не лякало. Коли треба було з якогось пекла забрати важкого трьохсотого (пораненого, — ред.), він не віддав наказ, а пішов це зробити сам. До позицій російських окупантів було близько кілометру. Він мені казав:

— Я такий шустрий! Всі боялися вилазити з окопів, а я між позиціями підстрахую, потримаю фланги та рятую поранених”, — переказує Регіна Чайковська.

Рятував пораненого побратима, але сам дістав поранення та 12 годин стікав кров’ю

Родина зібрала для Геннадія Леха гроші на тепловізор і, як каже сестра, — це врятувало чимало життів. Однак історія захисника закінчилась у селі Берестове, Соледарської громади.

“Вночі, коли ця нечисть (окупанти, — ред.) лізла, він все бачив та рятував поранених. Брат мені казав, що він гарно розумів, як працює вся техніка на війні та казав, що все просто:

— “Один шматок металу випльовує інший шматок металу”.

Якось його попросили про допомогу. Це була взагалі не його частина, але він взяв друга та пішов на позицію, де до ворога було 500 метрів”, — починає історію сестра.

Захиснику вдалося тоді врятувати пораненого побратима, але він замінив його в окопі.

“Його “вагнерівці” побачили та закидали мінами. Брат отримав важке осколкове поранення у бік, я так розумію у нирку. Це ж таке місце, що нормально не перебинтуєш сам. У тому окопі він ще лежав 12 годин та стікав кров’ю. Паралельно відбиваючись від атак, бо “вагнерівці” лізли до нього та хотіли вбити”, — сумує Регіна Чайковська.

Врятувати чоловіка не вдалося, бо не встигли довезти його до стабілізаційного пункту. 22 вересня 2022 року Геннадій Лех загинув.

“Коли була можливість та побратими вже вночі наважились піти до нього, то він ще був живий. Однак вже у дорозі він захрипів та помер. Дуже шкода, може якби на годинку раніше забрали, то ще врятували б. Побратими казали:

— “Ми не пішли, бо це було неможливо. Був дуже запеклий бій. І то дуже добре, що ми ще забрали хоч тіло”, — додає сестра загиблого захисника.

“Якщо вам буде добре, то й мені буде добре”

Поховали чоловіка у Пенинах на Хмельниччині, де Геннадій Лех прожив все життя з родиною. Йому назавжди буде 45 років.

У захисника залишились дві доньки, дружина, мати та троє сестер.

“Він завжди й до та після війни характеризувався таким гаслом:

— “Якщо вам буде добре, то й мені буде добре!”.

Він телефоном з фронту завжди казав, що він там, щоб у нас було майбутнє.

У Геннадія був не лише патріотизм та любов до Батьківщини, а також готовність робити щось для ближнього”, — описує брата Регіна Чайковська.

Родина та близькі Геннадія Леха збирають підписи під петицією до Президента України з проханням присвоїти захиснику звання “Героя України”. Ви можете підтримати родину Лех за посиланням.

Світла пам’ять Геннадію Леху.