Загинув у свій другий бойовий вихід: вшануймо захисника з Вінниччини Олександра Назаревича (ФОТО)

Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, хто загинув у російсько-українській війні. 20 листопада згадаймо 34-річного захисника з села у Вінницькій області Олександра Лазаревича. Чоловіка мобілізували навесні 2023 року, і після місячного навчання він із підрозділом потрапив на позиції під Мар’їнкою на Донеччині. Росіяни вбили Олександра під час його другого бойового виходу.   

 

Олександр Назаревич народився 27 січня 1989 року у селі Вахнівка Вінницької області. У родині було троє дітей: двоє синів та наймолодша дівчинка. Сашко був середньою дитиною. 

“Мама його працювала на пошті. Навчався у школі в рідному селі. Після школи вчився на оператора комп’ютерного набору у Вінниці, але завжди працював на будівництві. Одразу почав заробляти, їздив [на заробітки] до Москви”, — розповідає жінка Олександра Тетяна. 

Вони одружилися у 2010-му.

“Я вчилася з його сестрою Галею у медколеджі, він приїжджав до неї у гуртожиток. Так ми й познайомилися. Після народження у 2013 році нашої доньки він був в Україні. Жили у Вахнівці, у його батьківській хаті”, — каже Тетяна Назаревич. 

На початку відкритої війни Олександр Назаревич захищав рідне село Вахнівку

В армії Олександр не служив та бойового досвіду не мав. Та попри це, коли Росія, не ховаючись, вторглася в Україну, пішов захищати рідний край.

“Тероборона була пізніше, а вони спочатку стояли, добровільно ходили захищати село (були такі пункти в кожному селі)”, — згадує перші тижні повномасштабного російського вторгнення Тетяна Назаревич.

У березні 2022 року Олександр та його брат пройшли у військкоматі медкомісію. Тоді ж на війну пішов добровольцем старший брат Олександра. 

Від мобілізації чоловік не ховався, розповідає його дружина. 

“Казав: “Якщо я буду потрібен там (на фронті, — ред.), то я піду”. Він не думав ховатися. Подзвонили з військкомату навесні 2023 року, він пішов туди одразу”, — згадує його дружина.

Перед відправкою на фронт Олександра Назаревича навчали впродовж місяця 

За словами Тетяни Назаревич, її чоловік пройшов місячне навчання. Чоловіка розподілили до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. 

“Він хотів у розвідку, думав, що якщо він туди піде, його будуть ще чогось навчати, може “туди” (на передову, — ред.) не кинуть. Але його підрозділ направили у Донецьку область — Мар’їнка, Ільїнка. Їм сказали: “Ви знаєте, куди йдете? Вам буде тяжко”, — каже Тетяна Назаревич.   

Олександр і сам знав, які запеклі бої точаться біля Мар’їнки. 

“Він дзвонив тоді вночі — він знав, куди він попадає! Звідти подзвонив мені, я кажу: “Дай мені хоч номер командира, щоб я знала, де тебе шукати”. Він відповів: “Тут я твій номер записав, якщо треба, тебе найдуть”, — ділиться жінка.   

У Мар’їнці Олександр Назаревич воював декілька днів

У Мар’їнці чоловік по декілька діб не виходив на зв’язок. 

“У них були там чергування: три доби вони “на базі”, і на три дні вони заступали [на лінію фронту]. Пішов на перше чергування, мав вернутися через три дні, але повернувся через чотири. Вночі віддзвонився, що тільки прийшов, буде митися”, — згадує дружина Олександра Назаревича.    

Потім було друге бойове чергування, після якого Олександр знову вчасно не вийшов на зв’язок. 

“Я тоже думала, щось сталося, може, не встигли. Я себе дуже заспокоювала. Від нього не було чути чотири дні. Його побратим написав, що в лікарні, і де Саша — не знає. Ми поїхали до військкомату, написали заяву, вони сказали, що зв’яжуться з частиною”, — згадує ті дні жінка. 

Невдовзі їй повідомили з військкомату, що 18 червня 2023 року Олександр загинув під час виконання бойових обов’язків. 

“[Він отримав] травми, несумісні з життям. Привезли тіло, ми його поховали 26 червня 2023-го на кладовищі у рідному селі. Для нас він лишився Героєм — для дитини, для сім’ї”, — каже дружина. 

Рідні просять посмертно визнати Олександра Назаревича Героєм України

У захисника окрім дружини та доньки залишилися сестра, брат, племінники, тато та хвора мати.

“Він був дуже світлою, доброю людиною. Ніколи нікому не відмовляв, завжди усім допомагав. В дитинстві він завжди був моїм захисником”, — згадує Олександра його сестра Галина.

Рідні у петиції, яку зареєстрували на сайті президента країни, просять, аби Олександра Назаревича визнали Героєм України посмертно. 

“Олександр, не зважаючи на те, що він не служив, без страху і сумніву пішов в ряди військових на захист своєї неньки! <…> Олександр без сумніву і страху пішов на штурм. Йому було лише 34 роки. Це біль не лише для рідних та близьких, а й для усієї країни!” — написали рідні. 

Петицію можна підписати за цим посиланням.  

Світла пам’ять захиснику.