Щодня о 9 ранку на час воєнного стану в Україні хвилиною мовчання вшановують українців, які загинули внаслідок збройної агресії Росії проти України. 8 липня згадаймо сержанта Володимира Ковальського.
Історію військового розповіли АрміяInform.
Володимир народився у Каховці, що на Херсонщині. Після закінчення технікуму у своєму рідному місті він поїхав навчатися до Київського політехнічного інституту.
“Володимир був на другому курсі, коли ми познайомились, а я тільки вступила до вишу. Щовечора веселою компанією ми збиралися послухати, як він грає на гітарі.Сильний, чорнявий хлопець з карими очима та чорною бородою. Це було кохання з першого погляду”, — розповідає про студентські роки дружина Катерина.
Коли розпочалися події 2013 року на Майдані, Володимир не залишився осторонь і допомагав протестувальникам будувати барикади.
У 2015-му він вирішив піти на фронт. Спочатку обіймав посаду “замполіта” у 14-й ОМБр імені князя Романа Великого, згодом Ковальського перевели на командирську посаду.
Одного дня підрозділ, у якому служив Володимир, виконував бойове завдання в районі села Ясне поблизу Донецька. Позиції були заміновані й Володимир не зміг обійти перешкоди. Рани були важкими − він втратив обидві ноги.
Проте жага до життя була в нього настільки сильною, що вже за кілька місяців він став на тимчасові протези.
Після усього пережитого, чоловік знайшов у собі сили жити далі: отримав землю, збудував дім і відкрив станцію техобслуговування, де ремонтував двигуни. Крім того, активно займався спортом та брав участь у змаганнях серед адаптивних атлетів “Ігри Героїв”.
У лютому 2022-го, він один із перших пішов добровольцем до терцентру, та приєднався до громадської організації “Бучанська варта”.
“Спочатку йому відмовляли, не хотіли брати до складу варти, попереджали про можливі наслідки, а він лише повторював: “Дайте мені зброю, я буду з вами”, — згадує дружина Володимира.
Разом із іншими добровольцями Володимир організував оборону міста, визначив бойові позиції. 27 лютого почався один із найзапекліших боїв у Бучі поблизу супермаркету Novus. Хлопці підбили два ворожих БМД та зупинили окупантів. Проте бій був нерівним, і їм довелось відходити.
Володимир Ковальський залишився. Його останніми словами були: “Відходьте, хлопці, я прикрию”.
Після визволення Бучі на честь воїна організували ходу. А 19 травня Володимиру посмертно надали звання “Почесний громадянин міста Буча”.