Загинув за Україну. Вшануймо хвилиною мовчання льотчика Андрія Люташина

На час війни о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять українців, які загинули під час повномасштабної війни з Росією. 11 червня згадаймо одного з “привидів Києва” Андрія Люташина.

Історію українського льотчика, який віддав життя за Україну, розповіли журналісти АрміяInform.

Андрій Люташин народився 15 листопада 1974 року в Мукачеві, на Закарпатті. З майбутньою професією хлопець визначився ще з дитинства — батько Андрія був льотчиком, а мати працювала у штабі. 

Майбутній майор закінчив Чернігівське військове училище, потім служив в Умані. До початку війни на сході України вийшов на пенсію, але з 2014 року повернувся у стрій аби захищати країну. Початок повномасштабної війни Андрій Люташин зустрів у якості начальника служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки 40-ої бригади тактичної авіації. 

“Коли почалась широкомасштабна війна, син подзвонив, а я випалила, що вже й сама взяла б у руки автомат. Подумаєш, 71 рік! Андрій заспокоїв: «Не хвилюйся, мамо, в нас на всіх ворогів патронів вистачить»”, — згадує мати бійця Людмила. 

Разом із побратимами майор Люташин боронив небо Київщини. Згодом збірний образ Андрія та колег-льотчиків назвали “Привидом Києва”.  На особистому рахунку майора було чимало ворожої техніки та живої сили противника. 

8 березня під час бою Андрій Люташин скерував свій винищувач на колону росіян, які намагалися просунутися у Київ. Сам льотчик загинув. 

“Хлопці, будемо жити!”, — згадують останні слова майора його побратими. 

У бійця залишилися дружина і двоє синів, пережили його й батьки. 

“Андрій знав, що я дуже переживаю за нього, а в мене цукровий діабет, тож не хотів, щоб я хвилювалася. Але намагався телефонувати. Мені й неважливо було, що саме він каже, аби почути голос і переконатись, що живий. Я зайвих запитань не ставила, лиш наполягала, аби невістка із онуками перебралась зі столиці до мене. Вони приїхали 7 березня, за день до загибелі Андрія. Тож остання розмова була саме про те, як добрались, як облаштувались. Обговорювали звичайні побутові речі, а вже наступного дня життя назавжди розділилось на щасливе «до» та нестерпне «після»…”, — розповідає Людмила Люташина. 

Андрія поховали 7 квітня на Алеї Слави в Мукачеві. В тому ж місяці на честь військового перейменували одну з вулиць. 

Майору Люташину посмертно надали звання Героя України та нагородили орденом “Золота Зірка”.