Загинув за Україну. Вшануймо хвилиною мовчання льотчика Андрія Люташина

На час війни о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять українців, які загинули під час повномасштабної війни з Росією. 11 червня згадаймо одного з “привидів Києва” Андрія Люташина.
Історію українського льотчика, який віддав життя за Україну, розповіли журналісти АрміяInform.
Андрій Люташин народився 15 листопада 1974 року в Мукачеві, на Закарпатті. З майбутньою професією хлопець визначився ще з дитинства — батько Андрія був льотчиком, а мати працювала у штабі.
Майбутній майор закінчив Чернігівське військове училище, потім служив в Умані. До початку війни на сході України вийшов на пенсію, але з 2014 року повернувся у стрій аби захищати країну. Початок повномасштабної війни Андрій Люташин зустрів у якості начальника служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки 40-ої бригади тактичної авіації.
“Коли почалась широкомасштабна війна, син подзвонив, а я випалила, що вже й сама взяла б у руки автомат. Подумаєш, 71 рік! Андрій заспокоїв: «Не хвилюйся, мамо, в нас на всіх ворогів патронів вистачить»”, — згадує мати бійця Людмила.
Разом із побратимами майор Люташин боронив небо Київщини. Згодом збірний образ Андрія та колег-льотчиків назвали “Привидом Києва”. На особистому рахунку майора було чимало ворожої техніки та живої сили противника.
8 березня під час бою Андрій Люташин скерував свій винищувач на колону росіян, які намагалися просунутися у Київ. Сам льотчик загинув.
“Хлопці, будемо жити!”, — згадують останні слова майора його побратими.

У бійця залишилися дружина і двоє синів, пережили його й батьки.
“Андрій знав, що я дуже переживаю за нього, а в мене цукровий діабет, тож не хотів, щоб я хвилювалася. Але намагався телефонувати. Мені й неважливо було, що саме він каже, аби почути голос і переконатись, що живий. Я зайвих запитань не ставила, лиш наполягала, аби невістка із онуками перебралась зі столиці до мене. Вони приїхали 7 березня, за день до загибелі Андрія. Тож остання розмова була саме про те, як добрались, як облаштувались. Обговорювали звичайні побутові речі, а вже наступного дня життя назавжди розділилось на щасливе «до» та нестерпне «після»…”, — розповідає Людмила Люташина.

Андрія поховали 7 квітня на Алеї Слави в Мукачеві. В тому ж місяці на честь військового перейменували одну з вулиць.
Майору Люташину посмертно надали звання Героя України та нагородили орденом “Золота Зірка”.

Якщо Ви дочитали цей матеріал до кінця, сподіваємось, він був корисним для Вас
Ми дуже цінуємо те, що Ви з нами!
Запрошуємо Вас стати патроном Вільного радіо та підтримати нашу редакцію.
Якісна незалежна журналістика потребує багато зусиль та ресурсів, і саме Ви можете допомогти нам робити це чесно і кожного дня!
Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів
