Загинув за Україну. Вшануймо хвилиною мовчання льотчика Андрія Люташина
На час війни о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання пам’ять українців, які загинули під час повномасштабної війни з Росією. 11 червня згадаймо одного з “привидів Києва” Андрія Люташина.
Історію українського льотчика, який віддав життя за Україну, розповіли журналісти АрміяInform.
Андрій Люташин народився 15 листопада 1974 року в Мукачеві, на Закарпатті. З майбутньою професією хлопець визначився ще з дитинства — батько Андрія був льотчиком, а мати працювала у штабі.
Майбутній майор закінчив Чернігівське військове училище, потім служив в Умані. До початку війни на сході України вийшов на пенсію, але з 2014 року повернувся у стрій аби захищати країну. Початок повномасштабної війни Андрій Люташин зустрів у якості начальника служби повітряно-вогневої і тактичної підготовки 40-ої бригади тактичної авіації.
“Коли почалась широкомасштабна війна, син подзвонив, а я випалила, що вже й сама взяла б у руки автомат. Подумаєш, 71 рік! Андрій заспокоїв: «Не хвилюйся, мамо, в нас на всіх ворогів патронів вистачить»”, — згадує мати бійця Людмила.
Разом із побратимами майор Люташин боронив небо Київщини. Згодом збірний образ Андрія та колег-льотчиків назвали “Привидом Києва”. На особистому рахунку майора було чимало ворожої техніки та живої сили противника.
8 березня під час бою Андрій Люташин скерував свій винищувач на колону росіян, які намагалися просунутися у Київ. Сам льотчик загинув.
“Хлопці, будемо жити!”, — згадують останні слова майора його побратими.
У бійця залишилися дружина і двоє синів, пережили його й батьки.
“Андрій знав, що я дуже переживаю за нього, а в мене цукровий діабет, тож не хотів, щоб я хвилювалася. Але намагався телефонувати. Мені й неважливо було, що саме він каже, аби почути голос і переконатись, що живий. Я зайвих запитань не ставила, лиш наполягала, аби невістка із онуками перебралась зі столиці до мене. Вони приїхали 7 березня, за день до загибелі Андрія. Тож остання розмова була саме про те, як добрались, як облаштувались. Обговорювали звичайні побутові речі, а вже наступного дня життя назавжди розділилось на щасливе «до» та нестерпне «після»…”, — розповідає Людмила Люташина.
Андрія поховали 7 квітня на Алеї Слави в Мукачеві. В тому ж місяці на честь військового перейменували одну з вулиць.
Майору Люташину посмертно надали звання Героя України та нагородили орденом “Золота Зірка”.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.