Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання тих, чиє життя забрала російсько-українська війна. Згадаймо військового з Маріуполя Владислава Вовка. Щонайменше п’ять років чоловік захищав Україну за часів АТО й ООС і у перший день відкритого вторгнення повернувся на службу, аби боронити рідне місто.
Про Владислава Вовка розповіли в Маріупольському краєзнавчому музеї і Державній прикордонній службі України.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Владислав Вовк на псевдо “Акела” народився 23 лютого 1996 року в Маріуполі. Навчався в загальноосвітній школі №65, а потім вступив до електромеханічного технікуму на майстра електропобутової техніки. Під час навчання хлопець входив до творчого колективу закладу: грав на гітарі, співав, писав пісні. Спершу надавав перевагу репу, а потім захопився лірикою. Деякі пісні Владислава навіть лунали на місцевому радіо.
Згодом хлопець продовжив навчання на енергетичному факультеті Приазовського державного технічного університету. Паралельно займався спортом: із дитинства Владислав любив велосипедний спорт і футбол, а в дорослому віці його головною пристрастю стали мотоцикли. Хлопець казав матері, що відчуває неймовірну свободу під час поїздок, і входив до братерства байкерів. Мав власний мотоцикл, за яким ретельно стежив.
Владислав Вовк обожнював рідне місто, особливо драмтеатр, парк “Веселку” й море, згадують його рідні. У 2014 році він зрозумів, що хоче захищати Маріуполь й Україну, але від матері своє рішення приховав. У 2016-2017 роках чоловік проходив строкову службу, а з 2018 по 2021 роки служив за контрактом у Державній прикордонній службі. З позицій додому привіз кота Афоню, який проводжав його на чергування й неодмінно зустрічав.
Після завершення контракту Владислав вирішив не продовжувати службу — натомість відкрив власну справу. Чоловік став шити шкіряні вироби ручної роботи й дуже радів, що зміг вийти на міжнародний ринок. Він вважав, що знайшов власне покликання, і цілком розчинився в роботі. Коли Владислав показував заготовки чи вже виготовлені вироби матері, та дивувалася усидливості й терплячості завжди активного сина.
Але 24 лютого 2022 року, на наступний день після свого 26-го дня народження, Владиславу довелося знову взяти до рук зброю. На прощання він дуже міцно обійняв матір і по-особливому подивився їй в очі. Жінка тоді одужувала після операції й перебувала вдома. У середині березня під обстрілами її вивезли з міста друзі Владислава. Під час виїзду мати захисника була спокійна, бо дізналася від військових, що син живий. Останній раз він написав їй 3 березня, а тоді зв’язок із ним зник.
15 квітня 2022 року Владислав Вовк загинув на Азовсталі. Спочатку військового оголосили зниклим безвісти. Його мати постійно ходила на акції родичів полонених, писала запити до Туреччини й Папи Римського, аби знайти сина. Але в липні 2023 року тіло Владислава ідентифікували за ДНК.
“Він був доброю та чуйною людиною з загостреним почуттям справедливості. До нього завжди за допомогою звертались друзі, нікому не відмовляв та з радістю приходив на допомогу. Завжди мріяв створити велику сім’ю”, — розповідає мати захисника Наталія.
Поховали Владислава на Алеї Слави Лісового кладовища в Києві. У грудні 2023 року його посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Вічна пам’ять захисникові.