Щодня о 9 ранку українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — морський прикордонник Максим Моцевик з Покровського району. З початку повномасштабного вторгнення чоловік боронив Маріуполь, він загинув, коли росіяни розстріляли позицію з танка.
Мати Максима Наталія звернулася до Вільного радіо через соцмережі. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Максим Моцевик народився 5 січня 1996 року у селі Срібне Покровського району на Донеччині. Закінчив Донецький національний технічний університет за спеціальністю “інженер-гірник”.
У 2020 році після університету Максим переїхав до Маріуполя та став до лав 23 загону морської охорони на посаду радіометриста.
Максим був спортивним хлопцем, дуже любив футбол, брав участь у змаганнях. Допомагав родині по господарству. Любив проводити час з однолітками, компаніями їздили до різних міст України, в Карпати.
Наталія згадує, як у 2021 році Максим взяв відпустку і приїхав на весілля старшого брата Олександра.
“Він такий душа компанії, веселий, усіх розважав. Ми сміялися, що не треба було й тамаду замовляти”, — посміхається жінка.
Наталія пам’ятає сина відповідальним, активним, жвавим, зацікавленим, добрим:
“Любив тварин, жодну комаху, жодну тварину не ображав. Дуже комунікабельний, дуже цікавий. Ми в селі жили, а коли в Покровськ їздили, в автобусі завжди поступався місцем, щоб дітки чи старенькі сіли” .
24 лютого 2022 року Максим був на вахті у морі. Командир хлопця згодом розповів Наталії, що їхній корабель підбили, але Максиму з побратимами вдалося врятуватися. І вони приготувались боронити місто вже на берегу. Позицію Максима росіяни розстріляли 3 березня. Він дістав важкі поранення черевної порожнини, легень, втратив ноги.
“Тоді, як почалася відкрита війна, він телефонував і мене заспокоював, що мама, все буде добре, ми переможемо. А потім, коли Максим перестав виходити на зв’язок, я отримала звістку вже від лікаря Маріупольської лікарні інтенсивної терапії (Обласна лікарня інтенсивного лікування — ред.) про те, що син знаходиться на лікуванні. Він намагався мені писати про стан Максима, бо той був непритомний”, — згадує Наталія.
Від лікаря Наталія знала, що 13 березня Максим був живий. Потім медик перестав надсилати смс — росіяни захопили лікарню. 18 березня жінка отримала повідомлення: “Шановна Наталія Миколаївна, вибачте, але ваш син помер 17 березня”. Згодом, коли лікарю вдалося виїхати з Маріуполя, він підтвердив загибель Максима. Свідоцтво про смерть сина Наталія отримала на основі свідчень медика і нареченої Максима Світлани, яка приходила до нього в лікарню. Забрати його з Маріуполя, аби поховати, можливості не було. До останнього поряд з чоловіком була наречена.
Мати з дівчиною до того встигла поговорити лише по відеозвʼязку: у червні 2022 року Максим збирався одружитися, а напередодні повномасштабного вторгнення подзвонив матері і познайомив їх.
“Я тоді хворіла сильно. І Максим казав, як раз встигнеш одужати до весілля. А раніше жартував, що шукатиме дружину схожу на мене. А я сміялася, синку, нащо дві однакові жінки в родині, то ж буде нецікаво. А потім зателефонував, каже: “Мама, я зустрів дівчину, здається, це саме моя”. Вони планували одружитися влітку. Після загибелі Максима, попри небезпеку, Світлана не хотіла виїжджати з Маріуполя, казала, що не може залишити Максима, що має його поховати. Але я сказала, що їй треба рятувати себе, його вже не врятуєш. Вона вибралась з міста”, — розповідає Наталія.
У Максима Моцевика залишились мама, старший брат, наречена. Йому назавжди 26 років.
“Його так всі любили! І малі, і старі. Він загинув 17 числа, і мені 17 дзвонять знайомі і кажуть, що пам’ятають його”, — каже мати ледь стримуючи сльози.
Посмертно Максиму Моцевику надали звання старший матрос та орден “За мужність” ІІІ ступеня.
Світла пам’ять полеглому захисникові.