Замість ряси — камуфляж: монолог військового Збройних сил про війну на сході України
Ми поспілкувалися з лейтенантом ЗСУ Іваном Терещенком про його службу в лавах української армії. Чоловік закінчив духовну академію, але замість служби в церкві обрав фронт. Чому він обрав шлях військового, що він бачив на Донбасі та як скоро на його думку завершиться війна. Свою історію чоловік розповів журналістці Вільного радіо.
6 грудня українці відзначають День Збройних сил України. Воюючи на Донбасі, українські воїни кожного дня ризикують власним життям заради мирного майбутнього всієї країни. Кинули все і пішли на захист держави різні люди. На фронті є і вчителі, і сантехніки, і священики. У кожного своя мотивація та історія. Далі монолог та історія Івана.
Я народився у маленькому селі на Васильківщині. Своє життя я планував зв’язати зі служінням Богу. Я вчився на священика у Київській православній богословській академії. 12 червня 2014 року я отримав диплом бакалавра, і в той самий день мені подзвонив товариш і запропонував піти у добровольчий батальйон. Я був з цим хлопцем на Майдані під час Революції гідності. Я знав, що на Донбас прийшла війна, і хтось має захистити Батьківщину від агресора з імперськими амбіціями.
Тому я, не вагаючись, погодився.
Мої батьки спочатку не розуміли мене. Мовляв, нащо мені військова служба, жив би й далі звичним життям. Батько не хотів, щоб я йшов до армії, хотів уберегти мене. Але згодом рідні зрозуміли, що я свідомо обрав для себе цю стежину. Як-то кажуть, кожен коваль свого щастя.
Рік я служив у батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення “Чернігів”. Потім звільнився і три місяці провів вдома. За цей час я усвідомив, що цивільне життя – це не моє. До того ж, знаючи, що війна продовжується, я не міг сидіти склавши руки. Тому 6 листопада 2015 року я підписав контракт зі Збройними силами України.
На Донбасі я бачив розруху, яку принесла війна. Я бачив сльози місцевих жителів, яких проти їхньої волі втягнули у війну, і ворожість тих, хто був налаштований проти нас. Іноді нас навіть не пускали в села – казали, що хочуть до Росії. Я впевнений, що на людей вплинула російська пропаганда. Велику роль у конфлікті на Донбасі відіграє саме інформаційна війна, яку ведуть проти українців.
За всю історію Росія 45 разів розв’язувала війни проти інших держав. На Донбасі зараз розгортається 46 війна. На чолі цієї країни стоїть людина, яка має непомірні амбіції і яку підтримує більша частина населення. Я не кажу, що в РФ живуть погані люди – їх всюди вистачає. Просто люди зазомбовані пропагандою. Водночас багато й тих, хто підтримує Україну в цій війні.
Зараз я служу в 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців. До Збройних сил я прийшов солдатом, а тепер вже маю звання лейтенанта. Я обіймаю посаду заступника командира з морально-психологічного забезпечення. Мій обов’язок – піклуватися про емоційний стан військовослужбовців. Військовий завжди має бути готовий до ведення бойових дій, тож я маю гарантувати відмінний психологічний стан моїх підлеглих та запобігати їх травматизму.
Я цілком задоволений умовами служби. Пригадую часи, коли я жив у бліндажах і землянках, а зараз моя кімната така ж, як і вдома.
Моя позиція тверда: країну треба захищати. Не треба казати: “Що мені дала та країна?” В першу чергу треба запитувати себе: “А що я дав для країни, в якій я живу?”. В мене є знайомі, для яких головне – “щоб було що на хліб намазати”. Мені ніколи не зрозуміти таких людей, адже мені не байдуже, яким буде майбутнє моєї країни.
Я впевнений, що ми обов’язково звільнимо Донбас. Люди, які там живуть, вже втомилися від окупації та побачили, що їм дало життя “під Росією”. Я вірю: невдовзі на Донбасі стане навіть краще, ніж було до війни.
Читайте також:
314Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
