Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — поліцейський з Маріуполя Анатолій Дячук. Чоловік боронив рідне місто під час повномасштабного вторгнення і загинув у бою неподалік шлакової гори на Азовсталі.
Вільне радіо розповідає історії тих, чиє життя забрала російсько-українська війна, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Про життя захисника розповіли на фейсбук-сторінці проєкту “Маріуполь пам’ятає”.
Анатолій Дячук був старшим сержантом поліції, поліцейським роти поліції особливого призначення ГУНП в Донецькій області.
Анатолій народився 1 вересня 1983 року у Маріуполі. Працював на заводі “Азовмаш”. Ще на початку російського вторгнення у 2014 році пішов добровольцем до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Артемівськ”. Брав участь в АТО/ООС.
“Це був чоловік зі справжньої сталі з чистим серцем, нескорений та непоборний. Він назавжди залишиться живим у пам’яті побратимів, колег, рідних як весела, добра та розумна людина. Завжди прагнув справедливості, з гордістю носив форму спецпризначенця і з честю загинув при виконанні своїх службових обов’язків, поклавши життя за безпеку Маріуполя та України”, — написали про Анатолія.
Після реформи правоохоронної системи Анатолій став до лав Нацполіції. У 2021 році закінчив Донецький юридичний інститут МВС України. Мав добру фізичну підготовку, захоплювався бігом і з легкістю долав понад 20-кілометрові дистанції.
Повномасштабне вторгнення Анатолій зустрів у Маріуполі й одразу ж став на захист рідного міста. Серед побратимів мав позивний “Кіпіш”. Боровся з диверсантами, надавав допомогу постраждалим внаслідок артилерійських обстрілів та авіаційних ударів. Брав участь в евакуації мирного населення з міста. Окрім своїх безпосередніх обов’язків, допомагав людям: розвозив воду та їжу, адже місто опинилося в гуманітарній катастрофі під цілодобовим бомбардуванням російських військ, витягував поранених з-під завалів, виїжджав на місця обстрілів та надавав першу домедичну допомогу цивільним.
Під час одного із завдань Анатолій зазнав поранення, але повернувся у стрій командувати взводом.
“Товариші по службі завжди були впевнені — Анатолій не підведе, та дивувались його дивовижному професійному чуттю. А під час боїв у місті побратими за його спиною завжди відчували себе захищеними. За згадками друзів, він вміло командував, і тому хлопці не боялися з ним іти у бій”, — йдеться в повідомленні.
Поки Анатолій захищав рідне місто, в одному з маріупольських укриттів за нього молилися дружина та дві доньки, які хотіли бути поруч з батьком. 21 березня 2022 року чоловік вмовив рідних виїхати, а сам залишився на обороні. На прощання сказав: “Тут я зможу зробити більше для країни. Зараз я потрібен Маріуполю”.
Анатолій Дячук приєднався до лав полку “Азов” та продовжив виконувати бойові завдання вже на території Азовсталі.
4 травня 2022 року взвод Анатолія отримав наказ зупинити рух російських танків біля шлакової гори на території заводу. Цей бій став для Анатолія останнім: його загін ліквідував окупантів, та сам чоловік дістав смертельне поранення.
Анатолію Дячуку назавжди залишиться 38 років. З війни його не дочекалися дружина та дві доньки.
Посмертно Анатолія нагородили орденом “За мужність” III ступеня та президентською відзнакою “За оборону України”.
Світла пам’ять полеглому захисникові.