Щодня о 9 ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Олександр Кушнір із Миколаївщини — один із них. У 19 років хлопець підписав контракт із ЗСУ й вирушив обороняти країну на Бахмутському напрямку. Життя захисника обірвалося від мінометного удару по позиції біля Кліщіївки.
Вільне радіо щодня розповідає про військових і цивільних, які стали жертвами російської агресії проти України. Ми прагнемо, аби їхні імена не залишилися лише статистикою. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, заповніть анкету для рідних і знайомих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами.
Олександр Кушнір родом із Миколаївської області: народився у Вознесенську, а в перший клас пішов у Южноукраїнську, згодом родина переїхала в Олександрівку.
У дитинстві та юнацтві хлопець захоплювався різними видами спорту: грав у футбол і теніс, займався боксом.
Після 9 класу Олександр вступив до місцевого коледжу в Олександрівці, але провчився недовго. Хлопець вирішив повернутися до школи та здобути повну загальну середню освіту, закінчивши 11 класів. Потім почав працювати — брався за різну роботу.
“Саша був дуже щирим. Він завжди посміхався, постійно жартував. Міг будь-кому підняти настрій, будь-кого розвеселити. Він був дуже доброю людиною. Дуже любив тварин, у нього собака лишилася. Саша був дуже бойовий і сміливий. Я таких людей сміливих ніколи не бачила. Він був наче безсмертним”, — розповідає Вільному радіо двоюрідна сестра загиблого Олександра.
До лав ЗСУ Олександр Кушнір вирішив долучитися наприкінці 2022 року. Хлопець підписав контракт із 22-ю окремою механізованою бригадою.
“Він вирішив сам піти служити. Сказав: “Я більше не можу сидіти та дивитися на все те, що відбувається. Я хочу піти”. Спочатку відправили у Британію на навчання”, — ділиться співрозмовниця.
З січня 2023-го Олександр служив у Миколаївській області, а потім — на Донеччині. Більшість свого військового шляху він обороняв Бахмутський напрямок. Захисник був піхотинцем.
Олександр мало розповідав рідним про службу, аби вони менше хвилювалися за нього.
“Було таке, що їх загнали на бій, вони були десь за 50 метрів від ру*ні (російських окупантів, — ред.). І він сказав, що от тоді це був найважчий момент і він думав, що вже не вийде звідти. Але зазвичай не розповідав, що відбувається саме на полі бою. Він часто скаржився, яке погане керівництво, погані комбати, що у них поганий командир, що ними дуже нехтують”, — каже сестра захисника.
Олександр Кушнір загинув 17 липня 2023-го. Життя бійця обірвалося поблизу Кліщіївки Бахмутського району. Захисникові назавжди залишиться 20 років.
“Вони сиділи з хлопцями в окопі. Їх було троє. Один побратим пішов по воду. А Сашу та ще одного хлопця накрили мінометним обстрілом. Тіло Саші привезли не одразу. А коли вже доставили, то воно було у плачевному стані… Поховання проходило при закритій труні”, — з сумом розповідає сестра загиблого.
Крім неї, в Олександра залишилися батьки, інші сестри, брати, бабусі, дідусі та друзі.
“Всім у родині було дуже важко. Тому що всі дуже любили Сашу. Він був такою людиною, яка могла просто одним собою заполонити весь простір. [Після загибелі Олександра] у його тата була дуже важка, затяжна депресія. Він взагалі не міг з цим змиритися… Мама теж не могла та досі не може оговтатися. Я так само. Ми всі дуже ним пишаємося. Ми знаємо, за що була ця жертва. Але, якщо чесно, якби була можливість повернути якось все назад, то я відговорила б, зупинила його якось…” — зізнається Олександра.
Поховали полеглого захисника в Олександрівці. Посмертно його нагородили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Комбатантський хрест”.
Світла пам’ять захисникові України.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
