Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня українці вшановують хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Серед них — 1,5-річна Мирослава Литвиненко. Родина дівчинки намагалась виїхати з бомбардованого міста. Але не встигли: влучання забрало життя маленької Мирослави, її бабусь та прабабусі.
Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Про Мирославу написали на сайті Find a grave.
Мирослава Литвиненко народилася 19 вересня 2020 року у Маріуполі. Під час повномасштабного вторгнення та боїв за місто дівчинці було 1,5 роки.
Разом з мамою Катериною вони їздили по різних районах Маріуполя в пошуках безпечного місця. Переховувалися на Лівобережжі, згодом — у рідних, на вулиці Бахчиванджи. Коли бої наблизилися до того району, разом із рідними вони переїхали до будинку поблизу залізничного вокзалу. Катерина з донькою Мирославою, її мати, тітка і бабуся хотіли виїхати з міста.
Втім, не встигли. Саме у цьому будинку назавжди залишаться три покоління родини. З усіх виживе лише Катерина.
“Загинули всі разом, люблю Вас і шалено сумую. Донечка Литвиненко Мирослава Павлівна 19.09.2020-29.03.2022, матуся Четвертакова (Мушта) Світалана Станіславівна 16.02.1965-29.03.2022, тітка Тимощенко Ірина Василівна 06.11.1960-29.03.2022, бабуся Четвертакова Катерина Іванівна 23.02.1939-29.03.2022”, — написала Катерина у телеграм-каналі “Погибшие, Ушедшие, Память, Мариуполь”.
Це сталося 29 березня 2022 року. Тоді родина зібрала речі і збиралась рухатись з міста. Катерина вийшла надвір оцінити ситуацію. Родичі чекали біля виходу з будинку — саме туди і був приліт.
“Вибуховою хвилею мене тільки контузило, а ось моєї родини не стало. Поховати рідних вдалося тільки наступного ранку, під обстрілами. Я ніколи не думала, що буду цілу ніч молитися, щоб їхні тіла не згоріли. Що буду копати могилу для своєї матусі і донечки, але копала. І своїми руками поклала в цю яму свою дитину разом з мамою… Мірося була моїм всесвітом, моїм довгоочікуваним щастям. Донечкою, яку я чекала майже 10 років. Вона мала прожити довге щасливе життя… Якби я знала, що тоді були останні наші хвилини разом, ніколи б не випустила її з рук”, – цитує Катерину “Меморіал”.
У Мирослави Литвиненко залишилися мама, батько, бабуся та дідусь.
Дівчинку перепоховали на Старокримському кладовищі.
Світла пам’ять.