Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Микола Доронюк все життя працював на будівництві та полюбляв займатись садівництвом. Під час повномасштабної війни його мобілізували. Чоловік відслужив пів року, оберігаючи родину від деталей служби. Однак через це після загибелі бійця близьким було важко дізнатись, що саме з ним сталось.
Про життєвий шлях Миколи Доронюка Вільному радіо розповіла його донька Катерина Доронюк.
Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну і ви хотіли б поділитися історією його/її життя, заповніть анкету для рідних та знайомих загиблих або напишіть нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих.
Микола Доронюк родом з міста Тлумач Івано-Франківської області. Тут він народився 25 травня 1971 року, закінчив школу, потім місцевий коледж. Вищу освіту Микола, каже його донька, вирішив не здобувати, хотів скоріше почати працювати.
“Він будував церкви в Києві, їздив в Польщу, де працював на різних роботах. Займався будівництвом, допомагав всім, кому це було потрібно”, — говорить Катерина Доронюк.
Вільний час Микола присвячував садівництву.
“Він дуже любив природу. Любив саджати щось у саду біля будинку, де жили його батьки. Дуже любив вирощувати різні культури”, — зазначає донька.
Після повномасштабного вторгнення російської армії чоловік ще продовжував якийсь час жити мирним життям та працювати на будівництві.
“Його забрали 12 грудня 2022 року. Він поїхав на роботу в Буковель, і там йому дали повістку. Далі він пішов у військкомат та після цього два місяці ходив туди відмічатись. Потім його мобілізували все ж та забрали у Львів, де він був на навчаннях два місяці. Далі вирушив до Дніпра та потім до Запоріжжя”, — розповідає Катерина Доронюк.
Так Микола долучився до лав 116-ї окремої механізованої бригади, де служив у званні солдата на посаді водія.
Про бойові дії та складнощі служби під час війни родина нічого не знала — Микола Доронюк не ділився цим з близькими, оберігав їхній спокій.
“Він нам взагалі нічого не розказував. Ми навіть не знали, що він був у гарячій точці. Пізніше тільки сказав моїй старшій сестрі, що він у 116-й бригаді. Все приховував, і потім сестра та мама дізналися все без нього вже”, — емоційно розповідає донька бійця.
За пів року служби Микола лише два рази зустрівся з близькими, в офіційну відпустку сходити не встиг.
“Загинув він о 8-й ранку, коли вже скоро мало закінчитись його чергування. До кінця його чергування на позиції залишалось шість годин. І тут росіяни почали дуже потужно обстрілювати їх. І було якесь пряме влучання у голову дроном чи щось таке — в нього були повністю розтрощене тіло та череп”, — описує обставини загибелі батька Катерина.
Життя Миколи обірвалося 14 серпня 2023 року поряд з Роботиним на Запорізькому напрямку. Йому було 54 роки.
“Нам було дуже важко тоді. Взагалі, востаннє він дзвонив нам 12 серпня. Далі 13 серпня вони вийшли на бойові позиції, а 14 серпня нам повідомили, що він просто зник безвісти. Ми нічого ж не знали тоді, не мали контактів побратимів. Тому ми довго шукали його”, — сумує Катерина.
Майже через три місяці тіло бійця повернули родини.
“Десь 30 жовтня мама з сестрою поїхали до Запоріжжя у морг, а 2 листопада вже поховали його”, — згадує донька.
Поховали захисника на Алеї слави у рідному місті Тлумач. У Миколи залишились дві доньки та дружина.
“Він був дуже щирою, хорошою людиною, турботливим батьком та добрим господарем. Ніколи на мене з сестрою не кричав. Всі пам’ятатимуть його як людину, яка дуже боялась когось образити”, — ділиться Катерина Доронюк.
Близькі Миколи Доронюка хочуть, аби йому надали звання “Герой України”. Для цього вони створили петицію. Підписати її можна за посиланням.
Світла пам’ять.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
