“Ждуни” мають бачити, що Україна піклується”: волонтерка з Костянтинівки про евакуацію людей з Донеччини (ФОТО)

“Мені потрібне дієтичне харчування! Мене будуть по моєму меню годувати? — Ви людина з особливими потребами? — Та я хочу схуднути, і в мене болить живіт”. Це один з коротких діалогів волонтерки Ольги Данилової з людиною, яка чекає на допомогу з евакуацією. Жінка вже понад рік допомагає людям виїхати з зони боїв у тил. На патріотів та “ждунів” нікого не ділить: допомагає всім. Ми розпитали куди зараз вдається прилаштувати людей з Донеччини, а також про нинішні складнощі евакуації.

 

“Хочу евакуюватися до Вінниці не на потязі, в мене багато речей”, “Я людина з вищою освітою, і з дебілами в одній кімнаті жити не буду”, “У мене чутливий сон, я не можу бути з кимось у кімнаті”. Це лише деякі діалоги з колекції волонтерки Ольги Данилової.

Ольга – невисокого зросту тендітна білявка. Вона усе життя прожила у Костянтинівці. До відкритого нападу Росії була у місті журналісткою. Колись працювала у торгівлі. Тож у волонтерстві навички звідти — бути терплячою з клієнтом, суперорганізованість та стресостійкість — стають у пригоді.

Скільки людей вивезла з-під обстрілів за рік  — й не рахувала, бо ніколи.

“Навіть не знаю скільки. Адже буває так, що я підбираю одних і знаю, що у мене немає місця, передзвонюю іншим вільним волонтерам або прошу поліцію чи ДСНС довезти. А далі знову їдемо на евакуацію”, — каже жінка.

Але перелічує з яких населених пунктів евакуювала людей: Соледар, Сіверськ, Іванівське. 

“З Іванівського, наскільки я знаю, вивезли всіх, хто хотів. І при тому з тваринами. З лютого там такі страшні бої були, там зруйноване все”, — каже Ольга.

А в останні місяці намагалася врятувати якомога більше людей з Бахмута. Цивільних звідти вивозили в основному у два етапи: спочатку до Краматорська, щоб люди там оговтались та привели себе до ладу, а потім вже далі у тил.  

“Вони там не милися по пів року буває”

У Бахмуті вже багато місяців немає ані води, ані електрики, помитися неможливо. Тож багато хто з місцевих мав проблеми з гігієною. 

“Були люди з таким запахом, яких навіть до Дніпра не можна було везти. Вони там не милися по пів року буває. Машина у нас вивітрювалась дуже довго. Вони жили у нелюдських умовах. Хоча до того люди були нормальні, адекватні. Потім їхні потреби притуплялися”,  —  каже Ольга. 

Деякі діти були з вошами. 

“Були такі моменти. Не масово, купляли спецзасоби. У грудні-січні таке було неодноразово”,  —  каже волонтерка.

Евакуйований бахмутянин у Харкові влаштував “винос мозку”

Ольга досі згадує одного чоловіка з Бахмута, після якого керівник санаторію у Харкові відмовився приймати до себе бахмутян. 

Той чоловік зі своєю жінкою та старенькою мамою до січня ховалися у підвалі розтрощеного обстрілами будинку в Опитному (це на південній околиці Бахмута). На той час волонтери туди вже не їздили. Подружжя та 92-річна пенсіонерка пішки йшли дві з половиною години до військових.

Далі цю родину відвезли до Краматорська, а потім до санаторію у Харкові. І там почались постійні скарги.

“Моя мама мерзне, дайте мені ковдри. Їй потрібен біо-туалет”. Купили біотуалет, він виявився не таким, купили інший. Чоловік сказав, що йому незручно мити маму. До того він пів року не мився і його це “не парило”! Там були всі умови спеціально для них. Директор санаторію там казився! І після цього там більше не схотіли брати людей з Бахмута”, — розповідає волонтерка. 

Та така ситуація, каже Ольга, скоріше виключення. Але часом дивують і свої, костянтинівці. 

“У бахмутських людей немає особливих запитів. А костянтинівці ще по суті війни не бачили-не чули. І в них бувають “шикарні” запити: “розмістіть нас ідеально”, — розповідає волонтерка.

“У вас був рік на евакуацію”

Зараз від волонтерів з Донеччини готові прийняти до себе людей досить небагато регіонів, каже Ольга. До того був досить великий вибір шелтерів у різних регіонах України. 

“Зараз у Дніпрі все переповнене, на Полтавщині теж. Залишилось 3-4 місця, куди ми можемо відправляти. Кіровоградська область готова прийняти, але чомусь туди ніхто не хоче їхати: усім хочеться до великого міста. Але коли вони приїздять та бачать, що це загальний шелтер, то кажуть “А чому ми повинні душ чекати по дві-три години? Чому тут багато людей?” Ну, вибачте, у вас був рік на евакуацію. Ви могли б вчасно евакуюватись, і за цей час вже адаптуватись на новому місці”, — розповідає волонтерка.

Ольга знає про що каже, бо й сама пройшла цей шлях переселенки. У квітні вона спонтанно вивезла доньку з Костянтинівки й отримала всебічну допомогу від волонтерів та держави.

“Я вночі вийшла у Полтаві, в нікуди, з дитиною, на вокзалі, який не світився через світломаскування. Я набрала в інтернеті “волонтери”, кажу: “Я тільки приїхала з Донеччини з дитиною, чи можете чимось допомогти? — Так, ми вас зустрінемо, де ви знаходитесь?”. Мене забрали за пів години, відвезли, поселили до садка, у нормальні умови, безкоштовно. Я думала, нам взагалі прийдеться десь просто неба ночувати”, — згадує вона. 

За пару днів до них прийшли соцслужби та допомогли оформити виплати для вимушених переселенців. Там були й інші ВПО з Донеччини та Луганщини. За словами волонтерки, там вони прожили два місяці. 

“Це були нормальні умови. Нас безкоштовно годували. Моя дитина там здала НМТ (національний мультипредметний тест,  —  ред.), вступила до інституту там. Зараз винаймає собі житло, сама собі заробляє”, — розповідає жінка про свій досвід вимушеної переселенки.

Симбіоз волонтерів

Попри деякі проблемні випадки, волонтерка вирішила, що буде допомагати з евакуацією усім без виключення мешканцям, попри їхні погляди. 

“У нас нема різниці, “ждуни” чи “не ждуни”. Вони мають побачити, що тут нормально до них ставляться. Вони там чекають на свою Росію, ну й нехай. Врешті приходить момент, коли треба або евакуюватись, або ти залишишся під завалами. Вони ж не бачать, вони в інформаційному вакуумі або під впливом російських груп. Тому нехай бачать, що Україна про них піклується, що волонтери їх не кидають, що їм допомагають”, — пояснює волонтерка. 

За її словами, усі волонтери працюють спільно, як братерство, допомагаючи один одному. Вона називає це симбіозом волонтерів. 

“Тому що можемо бути в пригоді один одному. “Оля, мені потрібні матраси! — Зараз”. Або завтра евакуація до Дніпра: “Христино, візьмеш? — Так”. Якщо не бере Христина, візьме Наташа моїх людей з Костянтинівки. Якщо є можливість прорватись до Іванівського, пишу всім: “Хлопці та дівчата, у кого є якісь заявки, ми готові взяти”, —  пояснює принципи волонтерського братерства Ольга.  

“Після евакуацій з Бахмута у мене звичка — лягати спати о третій ранку”

За волонтерство немає зарплати, а волонтерський спосіб життя — дуже напружений. Це часто й густо недосипання, нічні дзвінки та перелік з десятків справ, запланованих на наступний день. А ще – постійна небезпека, адже під обстрілами в Бахмуті загинув вже не один волонтерський екіпаж. 

“Були моменти, коли до мене проривався зв’язок з Бахмута з району “Літака” між першою та другою годиною ночі. Тільки у цей період я могла отримувати заявки. І це ж не одразу: зв’язок переривається, ти чекаєш на уточнення. Тому в мене закріпився графік-звичка — лягати о третій ранку”, — каже вона.

У такому ритмі вона змогла жити та працювати місяцями, але все одно наступав день, коли організм просто не витримав. Ольга сильно захворіла, але як слід відлежатись та полікуватись собі не дала. Потім додались ще проблеми зі здоров’ям.

Тому вона все ж вирішила взяти тайм-аут. Але так просто “зникнути з радарів” дозволити собі не може: майже два тижні передавала усі заплановані справи та евакуації іншим волонтерам.

Нині евакуації з Бахмута вже майже немає: ще вивозять мешканців західного району поліцейський загін “Білі Янголи” разом із ЗСУ, та ще один волонтер. 

Триває евакуація з Часів Яру, проте, на думку жінки, останнім часом вона сповільнилась. 

“Там загалом працюють близько шести-семи екіпажів волонтерів. Зараз заявок менше, три-п’ять на тиждень. Ми дивуємось цьому. Сидять до останнього”, — каже волонтерка. 

За даними Часовоярської міськради, звідти вже евакуювали усіх дітей. У Бахмуті такого зробити не змогли. Нині окупанти вивозять людей вглиб окупованої ними території або до Росії з кварталів Бахмута, які росіяни захопили. 

Евакуює людей з зони обстрілів й британський волонтер Девід Янг. Його історію ми розповідали в матеріалі “Бахмутяни живуть в альтернативній реальності”: британець Дейв Янг — про евакуацію цивільних (ФОТО, ВІДЕО)”.