Зима у 5 віршах поета з Донеччини

До 75-річчя Юрія Ряста
Поету з Донеччини Юрію Рясту цими днями виповнилося б 75 років. Вже незабаром в Донецькій області заплановані "Рястівські читання". В якості анонсу заходу, ми підібрали 5 віршів поета з Донеччини, дізналися про цікаві факти його життя та де саме на Донбасі пам'ятають його творчість.
Біографія
Поет Юрій Ряст (справжнє прізвище Каверін) народився 18 лютого 1945 на хуторі Неліпівка Костянтинівського району, там же пройшли кілька років дитинства. Мати працювала на шахті. Школу майбутній поет закінчив вже на Хмельниччині в селі Плужному Ізяславського району, куди він з матір'ю переїхав. Після служби в армії Юрко повернувся на Донбас, в Часів Яр, де мешкали родичі матері. Працював на комбінаті вогнетривкої цегли слюсарем. В 1978 році закінчив філологічний факультет Донецького державного університету.

Два роки викладав українську мову і літературу в Артемівському СПТУ № 7. Потім переїхав на Київщину — працював викладачем, потім журналістом у всеукраїнській газеті «Сільський час», в Музеї народної архітектури та побуту України. Відвідав багато фольклорних експедицій, в тому числі — в Чорнобильській зоні. Випустив 4 збірки поезій, п'ята вийшла посмертно. Помер поет 17 вересня 2014 року у Києві.
Рястівські читання
З 2013 року в Іванопіллі Костянтинівського району проводять Рястівські читання. Ініціаторка заходу та заступниця голови Костянтинівської районної ради Лариса Степаненко спілкувалася з поетом ще за життя.
“
Він народився у нас в хуторі Неліпівка, це Іванопільська сільська рада. Ми виїжджали, того будинку немає вже. Він не встиг приїхати сюди, ми спілкувались телефоном
розповідає Степаненко
Цього року читання заплановані на 27 лютого о 10:00 в Іванопільському будинку культури. Готують захід учні усіх сімох шкіл Костянтинівського району. Тема цьогорічних читань — "Об'єднані любов'ю до рідного краю".
“
Всі роки у нас брали участь старші діти, а в цьому — по "Яворовому дощику". Буде мистецький мікс: літературний батл і парад літературних героїв за дитячою збіркою "Яворовий дощик". Кожна школа покаже інсценівку за поезією Юрія Ряста
розповідає вчителька української мови Іванопільської школи Людмила Лаврова
Також ансамблі шкіл виконуватимуть літературно-музичні композиції, діти читатимуть власні вірші. На питання чи є у творчості поета вірші про Донбас, вчителька зазначила:
"Є, але небагато. Взагалі, в нього сумнуваті поезії. В основному вони про Україну, про матір, філософські роздуми".
Вірші
«
Ждуть птахи твоєї доброти

Білий сніг шпаківні запечатав,
Виставив морози на пости,
Горобців – сіреньких розбишаток –
Жити у шпаківні не пустив.
Холодно і голодно пташатам,
Кинь їм зерен – зробиш добре ти.
Білий сніг сердець не запечатав,
Ждуть птахи твоєї доброти.
»
Рідко дома бував… полював за вітрами.
Аж тепер, аж тепер я оце зрозумів.
Як між білих снігів бачу хату я мами,
Та не бачу над хатою білих димів.
Відлетіли літа за отими димами…
Я додому вертав манівцéм хутірним:
І зайшлася душа – дим над хатою мами!
Ні, то з хати сусідньої… нагнуло дим.
«
Сніг проліта… Як його зимувати?
Серце, вгамуйся, чого ти болиш і болиш.
Все забувається. Треба і смерть забувати,
Як забуває літо торішнє спориш.
Все забувається. Дощ і розкисла дорога.
Дядькові коні. Мокрий жалючий батіг…
Як ми живем! Як ми йдемо до Бога?
Нація геніїв, котра не має доріг.
Все забувається. Треба і це забувати:
Кетяг калини, інеєм вкритий спориш…
Колір землі, у яку опустили матір,
Суглинок той не забувається лиш.
»
На ковзанці
В Льоні срібні ковзани ―
Крешуть лід, мов скакуни.
На один ковзан він став,
Другий ― песикові дав.
Песик ладивсь так і сяк,
Та не ковзалось ніяк.
Дума Рексик ― ну й почвара! ―
Ковзани ці ― справжня кара.
Хай самі ці хитруни
Крешуть лід, мов скакуни.
«
Ми з матір'ю спинились на межі.
Врихтований город чекав зими і плуга,
І мати бідкалась, що скоро зайде хуга,
І що город незораний лежить.
Врихтований город тягнувся понад лугом,
Зими чекав він і не дуже плуга,
Бо думав так, без оранки прожить.
Ми з матір'ю спинились на межі.
Врихтований город хотів не дуже плуга,
І мати почала казати вдруге,
Що до весни, мабуть, їй не дожить.