Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо хвилиною мовчання всіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні згадаємо Лілію Гекендорф з села Зилинки Кіровоградської області. Дівчина росла в багатодітній родині, активно займалася дзюдо та пішла працювати в охорону. Лілія виховувала сина і доньку, яких залишила зі своєю мамою, коли у 2024 році вирішила долучитися до війська.
Історією життя і загибелі Лілії Гекендорф журналістам Вільного Радіо розповіла її мама Ганна.
Вільне Радіо публікує історії загиблих під час російсько-української війни, аби вшанувати їхню пам’ять. Якщо хтось із ваших близьких загинув через війну, і ви хотіли б поділитися історією його (її) життя, ви можете заповнити анкету для рідних та знайомих загиблих або написати нам у Telegram, Instagram чи Facebook. Наші журналісти зв’яжуться з вами, щоб розповісти про ваших близьких або знайомих. Це безкоштовно.
Родина Гекендорф переїхала з Казахстану до України ще у 1999 році. Лілія народилася 17 лютого 2001 року. Вона виросла у багатодітній сім’ї — була четвертою з шести дітей. Її мама Ганна згадує доньку як дуже сміливу й щиру людину, яка з дитинства не боялася труднощів.
“Дочка росла пацанкою, бо і була серед хлопчиків. В нас на вулиці дівчаток не було, в неї подруга зʼявилась тільки в першому класі. Ліля дуже сміливою була, нічого не боялася абсолютно, така бойова. Коли пішла до школи, вона так вміла за себе постояти, як брат не міг. Якщо хтось ображав її чи брата, то вона давала відсіч”, — розповідає мама.
Ганна Гекендорф ростила всіх дітей із повагою до армії.
“В мене обидва брати служили. І я завжди ставилася і ставлюся до армії з повагою. Відповідно так і дітей виховувала. І з дитинства Вова і Ліля казали, що теж підуть в армію”, — пояснює жінка.
У підлітковому віці Лілія захопилась дзюдо, коли вона була у 8-му класі, то як раз відкрили спортивну секцію. В дівчини гарно виходило, в неї був очевидний хист і спортивний характер.
Старший брат Лілії пішов на строкову службу в 19 років, планувала це зробити і дівчина, але тоді матері вдалося її відмовити і втримати.
“Ліля ще після школи хотіла піти в армію. Але я її не пустила. Син навіть казав: “Мамо, не пускай її, вона не витримає, тут дуже жорстка дисципліни”, — згадує Ганна.
Лілія довгий час зустрічалась з хлопцем, проте вони так і не одружилися. У цих стосунках вона народила двох дітей, виховувала сина і доньку. Згодом вирішила влаштуватися на роботу в охоронну фірму.
Коли почалася повномасштабна війна, її брат пішов служити. Лілія спочатку працювала, але паралельно почала готуватися до служби — і довго приховувала це від рідних.
“Я вже потім дізналася, що вона ходила в рекрутинговий центр, подала заявку. Було десь 5 бригад, в які Ліля намагалась потрапити, але тільки одна погодилась її взяти, враховуючи, що в неї маленькі діти. Вона вже проходила медогляд, а мені казала, що це для роботи треба”, — каже мама.
Лише перед самим виїздом на службу донька зізналася мамі, що вже буде підписувати контракт.
“Я спочатку не вірила. Яка армія, як, куди? І син мій теж кричав, казав мені не пускати її. Але що я вже зроблю? Коли вона була неповнолітня, то я могла щось вирішувати. А тут вже доросла жінка, що ж мені її на ланцюг посадити?”, — ділиться спогадами про той період Ганна Гекендорф.
20 грудня 2024 року Лілія долучилася до ЗСУ. Вона обрала для себе службу операторкою безпілотників і швидко проявила себе. Спочатку службу проходила в 231 окремій бригаді ТрО.
Командири та побратими відзначали її як сильну і здібну військову.
“Мені командир казав: “Мені б таких, як Ліля, п’ятеро — і не треба тих, кого ловлять тисячами. Вона справді варта тисячі, я таких ще не зустрічав”, — переповідає слова командира мама Лілії.
Попри складну службу, Лілія постійно тримала зв’язок із родиною — телефонувала щодня, якщо була не на виїзді.
“Вона часто літала вночі. До шостої ранку могла бути на завданні. І ми коли їй з дітками дзвонили вона відповідала. Така смішна, волосся коротке і дибки стоїть. І таким сонним голосом мені каже: “Мамо, я ще трішки посплю і передзвоню”, — згадує Ганна.
Лілія кілька разів приїздила додому і Ганна привозила до неї малечу, щоб вони могли бачитися. Жінка дуже сумувала за дітьми, але не шкодувала про свій вибір. Навпаки — прагнула бути ще ближче до фронту, просилася на передову.
Навіть коли в квітні 2025 року безвісти зник брат, Лілія не залишила службу.
Згодом вона перевелася до 2-го механізованого батальйону 128 окремої важкої механізованої бригади “Дике поле”. Там вона продовжувала роботу з безпілотними системами.
“Мені допомагає триматися те, що я знаю, що вона в армії була на своєму місці. Вона себе знайшла, вона хотіла і так вирішила. Вона була там щаслива”, — тихо додає Ганна Гекендорф.
У свої останні дні Лілія знову вирушала на бойове завдання. Перед виїздом була тривожною. Після нього жінка мала поїхати у відпустку додому.
“В нас підряд дні народження у лютому — в мене 9го, у Вови 13-го, а в Лілі 17-го. Вона мала приїхати раніше, на моє 60-річчя, але там щось перегралося і їй сказали затриматися на тиждень. А на її День народження обіцяли відпустити. Ми останній раз поговорили перед її виїздом. Вона збиралась і не могла знайти багато речей, нервувала і казала, що не хоче їхати. А коли я дзвонила наступні дні, то вже донька не відповідала”, — згадує останню розмову з Лілією мама.
Про смерть доньки Ганні Гекендорф повідомили представники ТЦК. 11 лютого 2025 року під час бойового завдання на Запоріжжі Лілія потрапила під обстріл і загинула. Вона не дожила лише тиждень до свого 25-річчя. Поховали Лілію в її день народження.
“Коли мене запитують, якою вона була, то я кажу, що вона була завжди на позитиві. Ось вірите чи ні, але, коли її ховали, то вона навіть у труні посміхалася. В неї таке поранення було, що можна було ховати у відкритій труні. Ми так вирішили, коли ще в моргу її побачили… По суті її можна було врятувати. Вона просто стікала кров’ю, не встигла приїхати евакуація, приїхала через 40 хвилин. Там джгут накласти не можна було, тільки тампонувати”, — розповідає мама.
Дітям Лілії рідні вже пояснили, що сталося з мамою. Нещодавно вони разом з бабусею ходили на могилу, щоб її провідати.
Після загибелі матері зв’язок із нею для дітей ніби не обірвався повністю — його частково замінила подруга Лілії з навчання. Ганна Гекендорф розповідає, що під час навчання Лілія дуже здружилася з дівчиною на ім’я Настя, якій жартома дала позивний Хом’як.
“Вона мені дзвонить і каже: “Мамо, у мене є хом’як”. Я думала, що вона справді там знайшла якогось хом’яка. А вона показала Настю по відео”, — згадує жінка.
Після загибелі Лілії саме Настя стала важливою людиною для її дітей. Вона приїхала на похорон і змогла знайти з ними особливий зв’язок.
“Тепер замість мами ми дзвонимо Насті. Дітки тягнуться до неї, бо маму бачили у формі — і Настя теж у формі. Вона їх називає “мої хом’ячата”, — розповідає Ганна.
Але іноді діти забувають, що мами не стало і часто просять подзвонити до неї.
“Це ж діти, можуть загратися і підбігають до мене з проханням: “Бабусю, давай подзвонимо мамі”. Я їм нагадую, що вже мамі не вийде подзвонити. Тому ми набираємо Настю і вони з нею говорять”, — додає Ганна Гекендорф.
Аби вшанувати памʼять про захисницю Лілію Гекендорф, рідні просять надати їй також звання Героя України посмертно. Підтримати їх можна, підписавши петицію.
Вічна памʼять.