Зробити резюме статті: (ChatGPT)
Підтримайте Вільне Радіо
Картини Куїнджі й Айвазовського, унікальні археологічні знахідки, колекція архівних документів — усі ці та інші експонати Маріупольського краєзнавчого музею були знищені або вивезені росіянами після відкритого вторгнення. Нині працівники музею намагаються відновити архіви за фотографіями, створюють цифрову базу та збирають дані про вкрадені експонати, які з’являються на російських ресурсах із пропагандистськими описами.
“Вони вже фіксують власну історію. А нам важливо сказати світові: це наше, це українське”, — стверджує директорка музею Марія Сльота. Про створення онлайн-каталогу та перші офлайнові експозиції після виїзду з окупованого Маріуполя очільниця закладу розповіла журналістам Вільного Радіо.
До повномасштабного вторгнення Маріупольський краєзнавчий музей для більшості містян був місцем зі шкільних екскурсій. Сюди приводили дітей класами подивитися на старовинні речі, послухати про заснування міста і пройтися залами. Але за рік до великої війни в Маріуполі спробували подивитися на музей з іншого боку.
Марія Сльота тоді ще працювала в міській раді та займалася культурними проєктами. Каже, 2021-й став для музеїв роком відчутних змін. Місто виграло грант від Українського культурного фонду і вперше провело масштабну “Ніч музеїв”.
“Ми вперше відкрили двері всіх музеїв протягом цілої доби. Привезли експозиції з інших національних музеїв України, і вони експонувалися в наших залах. Для мене особисто і для багатьох маріупольців це було відкриття, що музей може бути іншим”, — згадує співрозмовниця.
Команда готувала плани з оновлення й покращення міських музейних просторів.
“Ми почали роботу над змінами, хотіли захищати нову програму розвитку. Планували трохи змінити формат роботи музеїв. Але, на превеликий жаль, саме напередодні повномасштабного вторгнення це все зупинилося”, — каже Марія.
Щоб зрозуміти масштаби втрати, варто усвідомити, що саме містили ці фонди. Художня колекція музею зберігала оригінали творів Архипа Куїнджі — художника, народженого в Маріуполі. Тут можна було побачити його етюди “Ельбрус” та “Осінь. Крим”, а також ескіз картини “Червоний захід”. Поряд із ними зберігався й доробок сучасників Куїнджі — полотна Івана Айвазовського й Миколи Дубовського, офорти Івана Шишкіна, твори Льва Лагоріо, Григорія Калмикова, Олексія Боголюбова та Василя Верещагіна.
Археологічний фонд музею містив речі, які розповідали про тисячоліття життя на Приазов’ї: тут зберігалися знахідки з Амвросіївської палеолітичної стоянки, матеріали курганів Північного Приазов’я, поховання часів Золотої Орди з балки Водяної, сліди запорізького укріплення Кальміус. Окреме місце займали 46 кам’яних статуй — переважно середньовічних. Для багатьох відвідувачів це були перші “живі” свідки давньої історії краю.
Особливою гордістю був Маріупольський неолітичний могильник — поховальний комплекс п’ятого тисячоліття до нашої ери. Як зазначається на сторінці музею, його випадково відкрили у 1930 році під час закладки доменної печі №1 на заводі “Азовсталь”. Після досліджень до фондів потрапили кам’яні знаряддя праці, прикраси з іклів вепра, кісток і черепашок.
Два поховання зберегли у вигляді монолітів — багатотонні ящики привезли до музею на возах і підіймали всередину через вікно другого поверху. Навесні 2022 року ці знахідки були знищені під час російських бомбардувань.
Крім художніх і археологічних колекцій, музей мав багаті документальні та етнографічні зібрання. Серед документів — жалувана грамота Катерини II та підтверджувальна грамота Олександра I про депортацію греків із Криму, матеріали Маріупольського грецького суду XVIII-XIX століть, ділові папери XIX-XX століть, а також фотографії, негативи та поштові листівки з видами міста.
Етнографічна колекція містила грецькі та українські тканини, килими, писанки, прикраси, весільний одяг, амулети, посуд і знаряддя праці. Також у музеї зберігалися боністика, нумізматика та фалеристика — гроші різних часів, монети, нагороди, медалі та ордени, які відображають розвиток економічного й культурного життя регіону.
Після 24 лютого 2022 року працівники закладу вже не мали змоги вивезти експонати з міста. За короткий час кілька будівель зазнали прямих обстрілів і були пошкоджені.
“Якщо говорити про художній музей, то це, звісно, роботи Куїнджі. Але й у краєзнавчому музеї було багато артефактів, які мали вагоме значення для історії нашого краю. На жаль, ми не знаємо ні їхнього стану, ні точного місця перебування. Було пряме влучання, були пожежі. Щось могли вивезти, щось знищено. Деякі предмети навіть не були зафіксовані в передачі”, — ділиться Марія Сльота.
У 2025 році вона очолила музей після того, як попередній директор став до лав ЗСУ. Відтоді команда фактично відбудовує інституцію з нуля, але вже в цифровому форматі.
“Нам, на жаль, не вдалося нічого евакуювати. Тому всі ці роки ми відновлюємо інформацію. Збирали фотографії, шукали, у кого що залишилося — у листуванні, на жорстких дисках співробітників. Це більше про електронну базу, ніж про фізичні речі”, — пояснює очільниця музею.
Основою для роботи стали старі скан-копії інвентарних книг, які збереглися станом на 2015 рік. Після цього періоду документів майже не лишилося.
“Є фотокопія сторінки з переліком предметів. Наші колеги переводили це все в письмовий вигляд — вносили в Excel, перевіряли, додавали фотографії. І вже партнери допомогли створити платформу, де це можна переглядати як онлайн-каталог. Робота над одним розділом зайняла майже рік. Понад тисячу екземплярів ми внесли вручну”, — розповідає директорка.
Нині в каталозі музею близько 1700 робіт живопису та графіки.
Наразі музей співпрацює з українськими правоохоронними органами, аби покарати росіян, які могли бути причетні до викрадення і знищення цінностей. У березні команда планує окрему презентацію для міжнародних партнерів та представників Інтерполу.
“Ми сподіваємося, що онлайн-каталог стане візуальним доказом. Він допоможе показати, як виглядав той чи інший предмет. Це додаток до юридичної роботи, яка триває паралельно”, — говорить жінка.
Потреба пояснювати з’явилася після того, як музейники почали знаходити знайомі речі на російських ресурсах. Серед них — кришталевий елемент люстри з маріупольського драматичного театру, зруйнованого під час бомбардування. У музеї цей уламок називали артефактом-свідком трагедії. Натомість на російських сайтах він уже з’явився з іншим описом — як експонат, що нібито підтверджує версію подій загарбників.
“Вони внесли цей кришталик як свій артефакт і підписали, що театр був зруйнований українськими військовими. Тобто вони вже фіксують власну історію. А нам важливо сказати світові: це наше, це українське, це наша трагедія”, — каже директорка.
Запуск онлайн-каталогу для музею став способом повернути голос власній історії. Наразі команда завершує роботу над англомовною версією, щоб охопити міжнародну аудиторію.
Паралельно музей намагається повернутися у фізичний простір. За підтримки партнерів у Києві з’явилася перша нова експозиція — маріупольські грецькі писанки.
“Для нас це дуже важливо. У нас уже є перша фізична експозиція. Так, фондів як таких ми зараз не маємо — лише кілька предметів, які зберігалися в реставраційних центрах у Києві. Але ми потрошечки поновлюємо колекцію. Робимо нову історію. Ми хочемо створити не просто виставкову залу, а платформу для спільного творення, для співпраці з різними спільнотами. Простір, куди можна запрошувати партнерів і показувати нові експозиції”, — розповідає директорка.
Пошуки тривають активно — у музеї сподіваються знайти свій простір уже найближчими місяцями. Частину проєктів вдається впроваджувати завдяки фінансуванню з місцевого бюджету, але основною опорою стають грантові програми та підтримка партнерів.
“Ми постійно шукаємо можливості, працюємо з грантами, бо інакше зараз великі культурні проєкти реалізувати неможливо”, — каже Марія Сльота.
Музей, який колись готувався до оновлення у мирному Маріуполі, тепер вибудовується заново — спершу як цифровий архів пам’яті, потім як нова колекція, а згодом, можливо, і як простір, де історію міста можна буде побачити наживо.
“Лише так ми залишаємося українцями”, — говорить директорка про необхідність захищати культурну спадщину так само як і території.
Раніше ми розповідали про те, як створюють Центр збереження ідентичності ТОТ і навіщо це треба.