Понад століття тому у Бахмуті місцева рада депутатів вирішила знищити великі запаси горілки та спирту, і вилила тисячі відер алкоголю у річку. Це під час кількарічного “сухого закону”, анархії, яка наростала, та світової війни, що все ще тривала. Що сталося потім — дізнавайтесь з історичної статті, яку коментує місцевий історик.
“Справді, це зафіксовано у спогадах про Революцію 1917 року у Бахмуті. Це було 10-12 вересня 1917 року — п’яний бунт у Бахмуті, який виник через спробу місцевої ради робітничих і солдатських депутатів знищити горілку і спирт, які зберігалися на казенному винному складі”, — розповідає Вільному радіо завідуючий відділом Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
Будівля казенного винного складу існувала у Бахмуті ще донедавна: у часи УРСР там працював Артемівський лікеро-горілчаний завод.
Як йдеться в архівній статті про ті події, коли місцеві мешканці та військові дізналися, що у ріку Бахмутку виливають спирт та горілку, люди почали юрмитись на берегу та пробувати “виловлювати” алкоголь.
Аби “народне добро даремно не губили”, його почали випивати — до винного складу потягнулися військові та цивільні, перевдягнені у військових. Перепилися навіть підлітки. Ціна горілки впала до вартості пачки цигарок. До Бахмута потягнулися люди з околиць та ближчих міст.
Щоб придушити цей бунт, по ньому годні були вгатити з артилерії (але не зробили цього), ввели воєнний стан та комендантську годину.
Статтю про бунт через горілку та спирт у Бахмуті надрукували у збірнику “Боротьба за Жовтень на Артемівщині” про історію комуністичної партії СРСР, виданому у 1929 році у видавництві “Пролетар”. Примірник цієї книги є у фондах Бахмутського краєзнавчого музею. Подаємо цю статтю без змін.
“Незабаром після корнилівських днів у Бахмуті вибухнула подія, яка струснула міщанський спокій міста. Йдеться про великі “п’яні заворушення” (10-12 вересня 1917 року). За інформацією газет, які помістили інтерв’ю з головою революційного штабу Кіном, події протікали так:
Виконавчий комітет бахмутської ради робітничих та солдатських депутатів спільно з громадським комітетом домігся дозволу знищити горілку у кількості 100.000 відер та спирт у кількості 600.000, які перебували на винному складі. Горілку, спущену в Бахмутку, незабаром виявили жителі. “Виловлювання” горілки з поверхні води приваблювало багато населення.
Серед ескадрону солдат-драгун кавалерійського полку, призначеного на 10 вересня до відправлення з міста, почалося ремствування з приводу того, що “народне добро даремно гублять”. Вирішивши це “добро” використати по-справжньому, частина драгун і піхотинців силою зняла охорону, яка дала лише кілька пострілів вгору, і пробралася всередину складу.
Спочатку допускалися лише солдати, що змусило багатьох брати напрокат військові костюми. Попри великий попит, ціна на горілку стрімко падала, скотившись до вартості коробки цигарок. Звістки про такий дешевий товар надзвичайно швидко докотилися до найближчих селищ та сіл.
З раннього ранку 11 вересня потяглися до Бахмута селянські підводи. Потяги, що йдуть на Бахмут, були також переповнені. Свого апогею п’яна вакханалія досягла 11 вересня. Містом ходила маса п’яних людей, серед яких були громадяни 12-15 річного віку. З метою придбання закуски було розбито продовольчі крамнички. П’яні солдати відкрили гвинтівкову стрілянину залізничними сигнальними ліхтарями, розгромили буфет і бешкетували містом. Євреї виїжджали з міста, побоюючись погрому. Місцева міська влада розгубилася і була позбавлена можливості що-небудь зробити. На виручку прийшли робітники дружини із Дружківки та Костянтинівки (близько 200 осіб).
Натовп, що розбушувався, звинувачував робітників-дружинників у тому, що вони “захищали буржуїв”. Конфлікт зайшов так далеко, що харківська військова влада хотіла відкрити містом артилерійський вогонь, але план не було здійснено, внаслідок відсутності надійних частин. Для ліквідації бунту виїхав полковник Курилко на чолі із чугуївськими юнкерами та однією ротою 25-го полку.
Після придушення заворушень полковник Курилко видав наказ, згідно з яким місто було оголошено у військовому становищі, мешканцям заборонено без потреби з’являтися на вулиці, солдатам 25-го полку запропоновано здати зброю військовому начальнику. Загалом, наказ, підтверджуючи і доповнюючи картину подій, що відбувалися, однак, не проливає світла на причини “бунту”. Слід гадати, що заворушення свідомо ніким не провокувалися, а виникли внаслідок помилки, допущеної порадою. За виправлення цієї помилки і взялася перш за все більшовицька організація. Через два дні після ліквідації заворушень більшовики Харечко, Нагірний та есер Литвин влаштували мітинг солдатів 25-го полку, на якому були присутні 1.500 осіб; мітинг ухвалив більшовицьку резолюцію”.
Казенний винний склад був у кожному повітовому місті, розповідає Ігор Корнацький, тому що існувала державна монополія на виробництво і продаж спирту.
Тож, попри сухий закон у державі, численні запаси алкоголю зберігалися. Їх суворо охороняли.
“Але така небезпека розграбування значно посилилися влітку-восени 1917 року, коли вже не було сильної центральної влади, а була конкуренція влад на місцях”, — каже Ігор Корнацький.
Про придушення п’яного бунту та участь у тих подіях краматорчан розповів чоловік, на ім’я Михайло Чекерісов. Його розповідь теж включили у той збірник оповідань з історії комуністичної партії.
“У понеділок вранці ходили чутки про заворушення у м. Бахмуті. Години о 3-й дня прийшов у бюро начальник бойової дружини з Дружківки і запропонував їхати до Бахмута, бо було передано телефоном, що там розбитий винний склад. Ми, нашвидкуруч зібравшись, поїхали до Бахмута.
Приїхавши туди о 7 годині вечора, побачили, що нічого особливого, і серйозного безладдя не було, а були лише п’яні солдати, які нічого серйозного до погромів не робили, але й не допускали нікого до винного складу, доки не з’їхалися бойові дружини робочих районів: Костянтинівки, Дружківки, Горлівки, Краматорської та інших, і тоді, взявши у свої руки склад, тримали його у своїх руках за допомогою революційних частин військ, але, після прибуття Ізюмського революційного штабу та юнкерів з м. Чугуєва, ми поїхали з м. Бахмута. Тов. Кучеренко доповів, що були випадки, коли офіцер руку поранив склом і кричав, що мені прострілили робітники. Тов. Кучеренко пропонує винести подяку тим, хто їздив у м. Бахмут. Була винесена подяка усім радам, які їздили до Бахмута. Та ж бойова дружина у складі двохсот чоловік у грудні 1917 року разом із сусідніми робочими загонами брала участь у роззброєнні 25-го піхотного полку, що стояв у Бахмуті”.
На момент бунту у країні вже декілька років діяв “сухий закон”, каже історик з Бахмута. Це він називає однією з причин тих подій.
“У Російській імперії майже з початку Першої світової війни діяв “сухий закон” — заборона продажу горілки, спирту тощо. Що призводило до безлічі зловживань, спекуляцій, вживання різних отруйних замінників тощо”, — каже Ігор Корнацький.
Підґрунтям для заворушень стала й слабкість влади.
“Після Лютневої революції 1917 року чим далі, тим більше влада розхитувалась: поруч з Тимчасовим урядом та його місцевими органами діяли ради робітничих, солдатських, селянських депутатів. І різні національні утворення — Центральна Рада у Києві та українські організації на місцях, які визнавали її владу”, — додає бахмутський історик.
Тож жодна з цих владних сил не контролювала ситуацію повністю, каже він. Також досі тривала Перша світова війна.
“На місцях була ще і військова влада, і розташовані тут військові частини”, — каже історик.
Працівник Бахмутського краєзнавчого музею називає цей епізод в історії доволі значним. Адже він показує анархію, яка посилювалася після Лютневої революції до Жовтневого більшовицького перевороту.
“Автори спогадів підкреслюють, що саме більшовики відіграли визначальну роль у придушенні цього п’яного бунту. Робітничі загони, які надійшли з Дружківки, Костянтинівки, змогли навести порядок. Тоді як місцева військова влада була розгублена і не знала, що робити. А військова влада (згадується полковник Курилко) з чугуєвськими юнкерами видали наказ, за яким у місті оголосили військовий стан. А жителям заборонено з’являтись на вулиці”, — каже Корнацький.
Також цей бунт додав поштовху до загального процесу “більшовизації” рад на місцях.
“Що привело потім до більшовицького перевороту та встановлення радянської влади на місцях. У Бахмуті це відбулося не зразу: ще у листопаді 1917 року місцева влада визнала Центральну Раду, і над містом підняли український прапор. Ще у грудні 1917 у місті діяли усі колишні місцеві органи влади, міська і земська управи”, — розповідає працівник музею Бахмута.
Більшовицький бунт докотився до Бахмута лише наприкінці 1917 року. Та й те ненадовго.
“Кілька разів мінялася влада у місті взимку на початку 1918 року: сюди приходили білокозаки з Дону. Відновилася влада Центральної Ради у квітні 1918 року, незадовго до перевороту гетьмана Скоропадського”, — на останок каже Ігор Корнацький.
Як виглядало повітове місто Бахмут на початку ХХ століття можна побачити на архівних фотографіях. Деякі з них зберігаються у фондах Бахмутського краєзнавчого музею. Нещодавно відомий бахмутський підприємець та громадський діяч Віктор Зіпір створив два сувенірних набори листівок. Один із них — з видами міста на початку XX століття, а другий — до вторгнення росіян. Що надихнуло його зробити такі сувеніри — читайте в матеріалі “До Дня Бахмута”: підприємець із міста-фортеці створив набори поштівок з видами міста (ФОТО)”.