“Артемівський Бабин Яр”: 79 років тому в алебастрових штольнях нацисти вбили сотні місцевих мешканців (ФОТО)

11 січня 1942-го нацисти стратили в алебастрових штольнях тодішнього Артемівська сотні містян, більшість з яких були євреями. За оцінками радянської сторони, там загинули понад 3 тисячі людей. Після деокупації містяни кілька днів ходили серед решток сотень трупів, намагаючись знайти загиблих родичів, сусідів, знайомих. Багато кого опізнавати не було кому: у виробках гинули цілими сім’ями. Розповідаємо про Голокост та цей злочин, і публікуємо портрети деяких жертв.

Масову страту євреїв організували нацистські окупанти у Бахмуті 11 січня 1942 року. Приводом до цього начебто стала пожежа у будівлі Театру — нині це палац культури імені Мартинова.

Нацисти надрукували у газеті наказ усім євреям зібратися біля будівлі колишнього залізничного НКВС “з метою ізольованого розміщення”. Дозволили взяти речей до 10 кг та запас продовольства на 8 днів.

“[Наказали] мати при собі ключі, документи — начебто для вивезення на окреме поселення. І люди повірили, пішли туди цілими родинами, з маленькими дітьми, старенькими. Але їх пограбували та загнали у підвал цього будинку”, — розповідає про подробиці тих днів завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.

Людей утримували там три дні без їжі та води, а після цього вивезли на місце масової страти.

“Це була алебастрова шахта на території теперішнього заводу шампанських вин. І там у підземній камері, виробці алебастрового комбінату, їх розстрілювали, а потім замурували. Мало хто знав у місті про цю трагедію до вересня 1943 року”, —  каже історик.

Про те, як відкрили ту “камеру смерті”, розповів через пів століття Володимир Кийченко, працівник Артемівського заводу шампанських вин. Нині це бахмутське підприємство “Артвайнері”, його побудували 1950 року в алебастрових виробках.

Чоловік розповів, що восени 1943-го на власні очі бачив тут трупи закатованих в алебастровій штольні. Його виступ 1995-го на одному з реквіємів по загиблих опублікували у брошурі “Артемівський Бабин Яр” понад 20 років тому. Нижче наводимо найголовніше з його розповіді в перекладі українською.

Деякі факти викликають запитання

Зазначимо, радянська влада зафіксувала ці злочини поспіхом, оскільки в країні тривала війна, а знайдених жертв було багато, до того ж треба було розв’язувати й нагальні задачі з відновлення міста. Через це дані щодо трагедії дещо відрізняються в різних джерелах.

Суперечливі моменти є й у розповіді Володимира Кийченка. Так, на початку він каже, що у жовтні 1943-го зайшов у ту “камеру смерті” з військовою частиною та заводив працівників усередину й виводив під кінець зміни — тобто був дорослим. Наприкінці ж виступу він каже, що у січні 1942-го, коли жертв утримували у підвалі перед стратою, “мы, мальцы, бегали туда и бросали им снежки, потому что они просили воды” (мовою оригіналу, мальцы  —  хлопчики, підлітки).

Також Кийченко розповідає, що людей у виробках замурували живцем. Однак Вільне радіо знайшло документи судового процесу над злочинцями, які виконували цю страту. За цими та іншими документами німецьких розслідувачів, в алебастрових штольнях Артемівська людей розстріляли, а не замурували живцем. Про цей процес вже невдовзі ми розповімо окремо.

“Тіла жертв вивозили підводами, виносили рештки поліцаї”

“Я 1943 року зайшов у цю шахту з військовою частиною, щоб очистити усі підірвані приміщення і всю шахту нашу. <…> Звернулися до Логвінова, маркшейдера. Він привів людей з факелами до тієї стіни, і її підірвали вибухівкою. З пролому пішло тепле повітря. Жертв заводили з протилежного боку камери смерті, підвозили машиною до шахти й гнали туди”,  —  розповідав Володимир Кийченко.

У камеру з рештками загиблих зайшли члени спеціально сформованої комісії. Нею керував чоловік на прізвище Пожидаєв.

“Ну, ви можете собі уявити, вони (жертви нацистів, — ред.) там були без повітря… Це кістки, шкіра та одяг… Як дитину притиснула мати до себе, так вони там і були усі… Почали їх виносити. Хто виносив? Виносили поліцаї (колаборанти, — ред.), яких одразу 1943 року затримали. Виносили вони рештки та рядками вкладали їх вздовж цих стін. Підводи могли заїхати лише сюди, і на підводи їх вантажили”,  —  розповідав свідок тих подій.

“Сотні людей загинули повільною мученицькою смертю, декого розстріляли або поранили”

За розповіддю Володимира Кийченка, нацисти прирекли цих мирних людей на мученицьку смерть.

“Це неможливо передати словами, щоб людина могла загнати людину туди й живцем замурувати. Ніяких газів тут не було. Абсолютно. Це їх живцем замурували… Це знущання, і люди від того, що тут повітря не було, вмирали протягом одного, двох, трьох днів”,  — сказав Кийченко.

За його словами, рештки тих мешканців Артемівська, яких заводили туди останніми, виносили нагору теж в останню чергу.

“Вони були з кульовими пораненнями, і навколо них валялися гільзи. Вочевидь ті, кого загнали останніми, намагалися вирватись, розуміючи, що на них чекає, а їх розстрілювали, поки не замурували стіну…”,  —  додав він.

4 дні мешканці ходили опізнавати рештки, потім на мітингу священник справив молебень

Трупи загиблих вивозили з алебастрової штольні 4 дні, згадує Кийченко.

“Підвозили їх до трубного заводу в районі палацу культури на той майданчик, де був асфальтобетонний завод, та вкладали їх рядками… Чотири дні народ ходив опізнавати своїх родичів. Хто залишився живий, знаходили своїх. А якщо загинули у шахті родини, то ніхто й не приходив”,  —  розповів чоловік про ті події.

Потім у місті зібрали мітинг — комуністи побудували там високу трибуну, до Артемівська “з’їхалася уся Донецька область” (тоді це була Сталінська область,  —  ред.).

“Священник проводив молебень. Ви знаєте, що в той час на похованнях це було заборонено, але їх зі священником ховали… Поховали їх біля нашого підприємства, а потім до Братської могили на міському кладовищі (Маріупольському кладовищі, — ред.)”,  —  казав чоловік. 

Уродженець Бахмута Марк Гольдберг у своїй книзі спогадів розповів, що і його батьки загинули під час нацистської окупації міста. Лише за декілька десятиліть після звільнення міста він домігся, аби у судовому порядку його батьків визнали загиблими. Гольдберг власним коштом встановив пам’ятник усім загиблим тоді на Маріупольському кладовищі. Його драматичну історію ми розповіли в матеріалі “Загиблим від вцілілого”: історія вшанування пам’яті родини-жертв Голокосту в Артемівську”.

Читайте також:

• “По одягу люди впізнавали близьких”. До річниці масового вбивства євреїв у Бабиному Яру та інших місцях масових страт (ФОТО)
• 91-річна жінка, яка пережила Голокост, померла в підвалі Маріуполя
• Поїхала з Бахмута, аби повертатися сюди щороку. Яким бачить місто дослідниця Другої світової з Німеччини (інтерв’ю)