За геноцид євреїв у Бахмуті та 8 інших містах України лише кільком нацистам дали до 9 років тюрми (деталі процесу 1973 року)

11 січня 1942-го нацисти стратили в алебастрових штольнях тодішнього Артемівська сотні містян, більшість з яких були євреями. За оцінками радянської сторони, там загинули понад 3 тисячі людей. Після деокупації містяни кілька днів ходили серед решток сотень трупів, намагаючись знайти загиблих родичів, сусідів, знайомих. Багато кого опізнавати не було кому: у виробках гинули цілими сім’ями.

Цей злочин проти людства пам’ятають як “Артемівський Бабин Яр”. За це в Німеччині судили лише кількох організаторів страти — через понад три десятиліття. Їм присудили від 3,5 до 9 років тюрми. Причому не лише за масове вбивство в Артемівську, а й у майже десятку інших українських міст.

Про це Вільному радіо розповідає німецька історикиня, викладачка Гайдельберзького університету Ясмін Зьонер. Вона багато років досліджує співпрацю Німеччини та Радянського Союзу у сфері розслідування нацистських злочинів.

“Покарали лише частину тих німців, які організовували та виконували [масову страту в алебастрових штольнях тодішнього Артемівська]. І та людина, яка на місці командувала тим загоном SS, який розстрілював, — це Ганс Йохан Зоммерфельд, йому тоді було 25 років. Це була його перша масова страта людей. Його судили у Дюссельдорфі 1973 року, йому присудили 6 років тюрми. Можливо, він відсидів і менше”, — розповідає Ясмін Зьонер.

Вердикт у цьому судовому процесі оголосили рівно за 31 рік після масового вбивства євреїв Артемівська.

Шестеро обвинувачених отримали від 3,5 до 9 років тюрми. Їм було в середньому по 60-70 років.

Причому такий вирок нацисти отримали не лише за масове вбивство в Артемівську. Суд об’єднав в один процес аналогічні злочини 1941-42 років у Горлівці, Костянтинівці, Слов’янську, Кіровограді, Кременчуці, Полтаві, Умані й Вінниці.

• “Артемівський Бабин Яр”: 79 років тому в алебастрових штольнях нацисти вбили сотні місцевих мешканців (ФОТО)

Суд тривав у Дюссельдорфі майже 2 роки — з 25 березня 1971-го до 12 січня 1973-го. Вирок виніс суд присяжних після понад 150 засідань.

Матеріали судової справи викладені у мережу німецькою мовою. Оприлюднив ці документи нідерландський Фонд наукових досліджень націонал-соціалістичних злочинів в Амстердамі. Ми переклали та проаналізували ці документи, наводимо найголовніше з них та вперше реконструюємо ті події.

Ким були ті шестеро, які організували розстріл євреїв в алебастровій шахті Бахмута

У цьому процесі було шестеро обвинувачених, серед них троє працівників поліції (чинних або у відставці), двоє комерсантів та електрик. Більшість із них були люди з вищою освітою, які вивчали право.

Судячи з їхніх біографій, які є у справі, після скоєного вони доволі спокійно жили ще близько 20 років, працювали в держустановах чи займались бізнесом. На початку 1960-х їх почали арештовувати за нацистські злочини, тримали під вартою, відпускали та арештовували знову.

Їхні прізвища у судових документах вказані скорочено:

1. Комерційний службовець Гюнтер Гер. з Вайдена поблизу Кельну, 1908 року народження, удівець, вивчав право та політологію в університеті.
   
   Працював судовим засідателем в окружному суді в Міндені, пізніше деякий час представляв адвокатів і нотаріусів. З 1936 року  —  працівник таємної державної поліції (гестапо). З літа 1939-го  —  начальник штаб-квартири гестапо у Брно (Чехословаччина), відповідав за низку відділків прикордонної поліції із загальною чисельністю 700 співробітників.
   
   З червня 1941-го — керівник зондеркоманди 4b, яку створили до нападу на Радянський Союз. Воював на окупованих територіях СРСР до осені 1941 року. Член Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСРПН) з травня 1933-го.
2. Комерційний клерк Фріц Бра. з Гомберга біля Гессена, 1910 року народження, удівець. Навчався на податкового ревізора, працював комерційним службовцем, в адвокатській конторі, окружному суді. Заснував щоденну газету націонал-соціалістичного спрямування з тодішнім мером Альтенбурга, а потім став службовцем адміністрації цього міста. З 1935-го — працівник служби безпеки рейхсфюрера SS.
   
   З 1 жовтня 1941-го Фріца відрядили до операції поліції безпеки на сході, де він був помічником обвинуваченого Гюнтера Гер. у керуванні зондеркомандою 4b. З перших місяців 1942-го відкликаний до Берліна, де обійняв попередню посаду.
   
   Одружений з 1934 року, мав 4 дітей.
3. Комісар-криміналіст Ганс-Йоахім Зом. (Зоммерфельд, — ред.) з Берліна (район Галензее) 1914 року народження, одружений.
   
   Вивчав протестантську теологію в Берлінському університеті, потім перейшов на юридичний факультет. 2 роки відслужив на військовій службі. З 1 травня 1939-го призначений до штабу кримінальної поліції Берліна для навчання.
   
   На початку Другої світової війни Ганс у лавах Вермахту воював у Польщі. Навесні 1940 року повернувся до Берліна. Восени 1941-го направлений до операцій поліції безпеки на Сході до  зондеркоманди 4b. Відкликаний звідти на початку 1943-го.
   
   Член Націонал-соціалістичної робітничої партії з лютого 1938-го з кар’єрних міркувань. Одружений з 1943 року, має 2 дітей.
4. Начальник поліції у відставці Карл Альберт Вільгельм Ебе. з Дормагена, 1904 року народження, одружений. За фахом механік, навчався в поліцейській академії, 12 років працював у поліції безпеки, потім у політичній поліції.
   
   У січні 1940-го відряджений до Брно, де під керівництвом обвинуваченого Гер. подавляв місцеві групи опору. До червня 1941-го призначений до зондеркоманди 4b для операцій поліції безпеки в СРСР.
   
   Член Націонал-соціалістичної робітничої партії з травня 1937-го. Одружений з 1935 року, має двох дітей. 
5. Начальник поліції у відставці Уолтер Гу. з Білефельда, 1903 року народження, одружений.
   
   З родини шахтаря, не зміг продовжити навчання через депресивну ситуацію в країні після Першої світової війни. З 1926-го служив у поліції. У травні 1941-го призначений до зондеркоманди 4b. Член партії з 1940 року. Одружений з 1932-го, має двох дітей.
6. Електрик Вільгельм Бок. з Веттера біля Мелле, 1912 року народження, одружений.
   
   До початку Другої світової працював в адміністрації таборів для полонених, в основному як інструктор для стрільби табірної охорони. З жовтня 1939-го служив у армії, на рубежі 1941-42 років прибув на Східний фронт (в УРСР,  —  ред.) у 9 піхотну дивізію, яка тоді базувалася в Артемівську. Там він очолив першу автоколону дивізії.

Член партії з серпня 1932-го, двічі одружений, мав 3 дітей.

Що встановило слідство

Слідчі стверджують: наказ про страту євреїв у Бахмуті віддав підсудний Бра. Керував стратою 25-річний Зоммерфельд. Обвинувачений Бок. надав вантажівки, якими людей підвозили від підвалу в центральному парку до місця страти.

“Прокуратура звинувачує підсудного Бра. та Зом. у тому, що в Артемівську за наказом обвинуваченого Бра. під керівництвом обвинуваченого Зом. щонайменше 500 єврейських чоловіків, жінок і дітей були групами розстріляні в потилицю в алебастровій шахті тільки через їхню расу;
підсудний Бок. обвинувачується в тому, що за ініціативою підсудного Зом. <…> надавав вантажівки, необхідні для транспортування жертв до місця страти”,  —  йдеться в обвинувачувальному акті.

Бра. доручив Зоммерфельду “скласти список євреїв, які проживали в місті, для подальшої ліквідації”. Той своєю чергою поклав це на місцеву міліцію.

Потім Бра. наказав зібрати полонених євреїв і тримати їх готовими до розстрілу.

“Обидва обвинувачені разом з офіцером-розвідником штабу 44-го армійського корпусу 17-ї армії відвідали колишню алебастрову шахту у вигляді підземного тунелю за містом і визначили її місцем розстрілу. Облава на євреїв тривала день-два і проводилася місцевою міліцією. Постраждалих відвезли до великої будівлі в місті й утримували там під охороною. Загалом було щонайменше 300 єврейських чоловіків, жінок і дітей”,  —  йдеться у матеріалах справи.

Євреїв привезли до алебастрової шахти ввечері. У них відібрали особисті речі: їхні гроші та цінності передали головному командуванню.

“Після прибуття до алебастрової шахти вантажівки проїхали в тунель приблизно на 80-100 метрів. Там постраждалі вийшли, їх групами повели у велику печеру, вирубану в скелі, яка знаходилася приблизно за 30-40 метрів від місця зупинки транспортних засобів, на узбіччі тунелю. Доступ до цієї печери з тунелю був отвором у скелі, який був трохи меншим за двері. Прожектори встановили як на місці зупинки вантажівок, так і в підземеллі, де проводили розстріл”,  — йдеться у справі. 

Коли люди заходили в печеру, їм стріляли в потилицю.

“Жертви, які йшли слідом, бачили тіла розстріляних перед ними. Євреї, які все ще чекали в тунелі, чули постріли по їхніх побратимах. Кожен зрозумів, яка доля на них чекає, не пізніше, ніж їх привезли в шахту. Вони переживали сильний душевний біль, чекаючи на свою смерть, знаючи, що вони не винні в жодному злочині, гідному смерті, а будуть вбиті виключно через свою расу. Таким чином було страчено всіх з щонайменше 300 раніше ув’язнених євреїв. Розстріл тривав кілька годин”, — йдеться у матеріалах.

Принаймні двох поранених євреїв Бра. добив додатковими пострілами. 

“Після завершення розстрілу отвір у печеру ззовні замурували. Під кінець акції або одразу після неї на місці страти з’явився і підсудний Зом. У самих розстрілах він участі не брав”, — йдеться у протоколі судового засідання.

Суд не зміг впевнено визначити, хто з ватажків керував стратою. Обвинувачений Бра. перекладав загальну відповідальність за це на Зоммерфельда.

“Але суд встановив, що останній не був присутній у тунелі до кінця акції, і тому взагалі не міг виконувати обов’язки керівництва на місці страти. Тому ймовірніше командування в тунелі належало або обвинуваченому Бра., або за його наказом колишньому співобвинуваченому Тіє. (який на момент цього суду помер,  —  ред.)”, — йдеться в судових документах.

Довести, що обвинувачений Бок. надав вантажівки “за власним бажанням”, суд не зміг. Підсудний заявляв, що “крім одного випадку, в якому він зізнався, його колона не перевозила жодного жителя країни (СРСР, — ред.) на страту”. І хоча суд вирішив, що Бок. як керівник колони не міг не знати про мету операції та дружив із Зоммерфельдом (який все знав), його все ж виправдали.

“На користь обвинуваченого Бок. суд виходив з того, що транспортні засоби колони були надані для проведення акції на підставі відповідного наказу дивізії чи іншого вищестоящого органу”, — йдеться в судових документах.

Що казали у суді обвинувачені та свідки 

Обвинувачені Бра. та Зоммерфельд по суті визнали свою причетність до злочину. Однак Бра. заперечував кількість жертв, стверджуючи, що їх було “максимум від 200 до 300”. Він також вважав, що євреї, які чекали на смерть у тунелі, не могли чути постріли на місці страти.

Суд із цим не погодився: судді переконані, що жертвами масового вбивства в Артемівську стали щонайменше 300 людей. Обвинувачений Зоммерфельд заявив, що вони вбили близько 500 чоловіків, жінок і дітей. А відстань від місця висадки з машин до місця розстрілу не перевищувала 50 метрів, тож люди, яких ще не вбили, добре чули звуки пострілів.

Свідок Фр. описав умови всередині тунелю. Того вечора він був у складі патруля польової жандармерії в Артемівську навколо тієї шахти.

“Він бачив, як місцевих жителів виводили з машини Вермахту через отвір у колоподібній кімнаті діаметром від 15 до 30 метрів, освітленої прожекторами, а потім там розстріляли. Жертви падали на трупи інших жертв, які вже там лежали”, — йдеться в матеріалах справи.

Він додав, що масова страта відбулася приблизно о 22:00. Двоє інших свідків назвали час між 21:00 та опівніччю.

В цілому суд дійшов висновку, що “їхні описи доповнюють один одного без протиріч. Двоє підсудних та свідок Фр. значно обтяжені власними висловлюваннями” (відчувають провину за вчинене, — ред.)

Що заявив свідок з СРСР та як відреагував суд

У процесі брав участь свідок з СРСР на прізвище Абр. Він був членом радянської комісії з розслідування злочинів німецької окупаційної влади й сам побував на місці цих розстрілів у жовтні 1943 року, після звільнення Артемівська від нацистів.

Суд не повірив у показання радянського свідка, “згідно з якими кількість мертвих людей, знайдених там після повернення міста радянськими військами, коли були відкриті печери, нібито становила 3 000 людей”.

Адже свідок заявив, що комісія лише зазирнула у печеру ззовні, не рахувала тіла та не вимірювала розміри печери.

“Цифра, наведена свідком, базується на простому висновку, зробленому комісією на основі оцінки об’єму печери за заявами жителів міста. З огляду на це та враховуючи показання обох обвинувачених, суд вважає показання свідка Абр. недостатньо надійними. Так само суд не зміг надати доказової сили показанням свідка про те, що трупи лежали один на одному від підлоги до стелі печери”, — йдеться в матеріалах судової справи.

Ці обвинувачені стратили ще принаймні 120 євреїв поза штолень

У цьому процесі є епізоди про те, що ці ж обвинувачені стратили ще мінімум 3 менші групи євреїв. Загалом, за даними суду, на околицях Артемівська вбили ще щонайменше 120 людей.

Дві з цих страт “були здійснені в лісовій зоні за межами Артемівська. Третя страта відбулася в будівлі стайні, яка використовувалася як імпровізована в’язниця”.

Так само жертв спочатку тримали ув’язненими в будівлі в місті, а звідти вивезли вантажівкою за місто.

“Дорогою туди одна з жертв марно намагалася втекти через менший міст. Можливо, він був застрелений охоронцями або, принаймні, серйозно поранений. <…> Вони розуміли, яка доля на них чекає і що їх вб’ють лише тому, що вони були євреями. Першими жертвами стали мати з двома дітьми віком від 3 до 7 років”, — йдеться в документах.

В матеріалах справи також згадують як жертв артемівських ромів.

“Свідчення тодішнього керівника паливної колони, свідка Хаб., вказують на те, що в Артемівську на той час було загальновідомо, що жертвами бойовиків СД (служби безпеки Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, — ред.), які дислокувалися в місті, були євреї та цигани”, — зазначили в судових документах.

Історикиня Ясмін Зьонер: “В бахмутських штольнях нацисти стратили менше людей, ніж заявляла радянська сторона”

Ясмін Зьонер вважає, що в алебастрових штольнях 11 січня 1942 року стратили до 1,5 тисячі людей. І, ймовірно, ще близько 500 людей вбили неподалік алебастрового комбінату в інші дні.

“Те, що в актах НДК (надзвичайної державної комісії, яка фіксувала ці нацистські злочини у жовтні 1943-го, — ред.) написано, що за одну ніч нацисти стратили понад 3 тисячі людей — не дуже ймовірно щодо даних цієї печери (печера замала для того, аби вмістити стільки тіл, — ред.) Можна припустити, що ці цифри завищені. Невідомо, скільки євреїв та ромів жили у селах біля Бахмута, у Часів Ярі. Тому ці цифри лише приблизні”, — каже вона.

“Те, що нацисти замурували людей живцем —  радянський міф”

Дослідниця зазначає: документу нацистських часів про те, що людей в бахмутських штольнях саме розстріляли, немає. Але те, що мешканців Бахмута нацисти начебто замурували живцем в алебастровій камері, вона називає радянським міфом.

“Усі німецькі свідки цієї страти заявляли у суді, що людей розстрілювали. І такою була звична практика таких айнзатцгруп. А те, що у радянських джерелах розповідали, що цих людей душили газами або замурували — це тому, що в радянських документах були зафіксовані різні версії. А пізніше у документах зазначається, що за результатами розслідування встановлено, що були розстріли”, — каже історикиня.

• Поїхала з Бахмута, аби повертатися сюди щороку. Яким бачить місто дослідниця Другої світової з Німеччини (інтерв’ю)

Вона не відкидає, що після цього масового вбивства вхід до камери нацисти замурували.

“Припустимо, там [загинули] сотні людей. Якби їх замурували живцем, вони б могли виштовхнути той замурований отвір, доклавши невеликих зусиль. Натомість тіла лежали по периметру, так, що вздовж центру камери був вільний прохід. А за першим описом розташування трупів (радянською стороною, — ред.) було зазначено, що трупи лежали хаотично та до стелі”, — каже Ясмін Зьонер.

Вона додає: трупи у штольнях Артемівська радянські фахівці оглянули поспіхом, адже на той момент ще тривала війна. Загалом з усієї кількості загиблих дослідили лише 7 тіл, і цього для беззаперечних висновків недостатньо.

Серед тих, хто загинув в Артемівську під час нацистської окупації у 1941-43 роках, були рідні Марка Гольдберга. Проте прізвища його рідних в офіційні списки загиблих не потрапили. Наприкінці 1970-х, перед еміграцією до США, Гольдберг через суд вніс імена батька, матері, бабусі та сестри в офіційний перелік загиблих в Артемівську. Також він встановив власний пам’ятник жертвам Голокосту та видав книгу спогадів. 

Читайте також:

• Неволя аквареллю: як японський полонений згадує у малюнках роки радянських таборів на Донеччині
• Активісти знайшли історичні фотографії остарбайтерок з Донеччини та змогли встановити їхні прізвища (ФОТО, ВІДЕО)
• Не “день визволення”. 78 років тому з України вигнали нацистів, щоб відновити радянський режим (ФОТО, ВІДЕО)