image

Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах

|
18 Вересня 2019

Активістка та краєзнавиця Наталя Жукова вже не перший рік збирає унікальні знімки Бахмута, і створила вже окрему колекцію. Крім того, жінка займається збереженням культурної спадщини міста та проводить акції для популяризації Бахмута, як історичного центру. Ми поговорили з нею про проблеми культурної спадщини, громадську позицію, мотивацію змінювати світ на краще.

 

Діана Шароді: Чим займаєтеся в повсякденному житті? 

Наталя Жукова: Моя основна роль наразі — матуся трирічної дитини. 

Діана Шароді: Ви взагалі бахмутянка?

Наталя Жукова: Так, я бахмутянка в п’ятому поколінні. До речі, дякую, що ви саме такий термін використовуєте українською. Адже зустрічала в місцевих ЗМІ не те що “бахмутчани”, “бахмутівці”, що звучить досить ріжуче, ріже вухо. З приводу цього я колись написала блогеру-філологу Пономарьову. Він відповів і підтвердив, що термін “бахмутянин” найбільше підходить до нашого міста, до назви нашого міста. Тут аналогія з Харковом, де харків’яни.

Діана Шароді: Ви збираєте колекцію унікальних фото. Це тільки фото Бахмута? Із яких фото складається ваша колекція? 

Наталя Жукова: Не тільки я, а досить багато людей – і в місті, і здалека – є такий зараз великий попит суспільний. В основному, це актуально для людей середнього та похилого віку. В соцмережах публікують фотографії чорно-білі 20 століття, які були зроблені в нашому місті.

Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах
Фото: Наталя Жукова
Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах
Фото: Наталя Жукова

Публікуються активно, обговорюються, коментуються. Я два роки тому почала купувати світлини міста, які продаються на інтернет-аукціонах. І я не тримаю у себе оригінали, які вдалося придбати. Ми передаємо їх на зберігання в Бахмутський краєзнавчий музей.

Для нас цінність представляють вже скани. Ми їх оприлюднюємо. Ось так поповнюється міська загальна колекція. Це моє хобі. Я дуже це люблю, цей інтерес ніколи не згасає.

Діана Шароді: Ви пам’ятаєте з чого виникла ідея купити найпершу листівку?

Наталя Жукова: Так, це було рівно два роки тому. На цих інтернет-аукціонах до того я просто спостерігала, щось зберігала у себе, щось копіювала. А потім одного дня вирішила спробувати. Була дуже гарна ціна, дуже цікаве фото. Це було фото часів Другої світової війни, яке було зроблене невідомим військовим вермахту. Там зображене перехрестя вулиць Горбатова та Сибірцева. 

Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах
Фото: Наталя Жукова

Діана Шароді: Скільки фото налічує колекція?

Наталя Жукова: Наразі це близько 30 таких експонатів. Їх можна розподілити на кілька категорій:

  • дореволюційні листівки з видами міста, що для нас найбільш цікаво;
  • фотографії часів Другої світової війни, які були зроблені військовими Вермахту тут;
  • післявоєнний період, або вже радянські часи. 

До післявоєнних часів можна віднести колекцію наліпок “Ситро” Артемівської харчосмакової фабрики, яка вже давно не функціонує. Але дуже красиві ностальгічні етикеточки виставлялися там. І за дуже гарною ціною вони продавалися на території України. Музей був радий їх отримати. 

Було дуже багато інших цікавих знахідок. Наприклад, фотографія начальника відділу освіти часів нацистської окупації міста. Його прізвище було Попов. Цикл фотографій, три або чотири, де він в родинному колі. І фотографії були ці підписані “Артемівськ, Попов”. Співробітники музею підтвердили, що це саме та людина. 

Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах
Фото: Наталя Жукова. Вид з боку тунелю на розвязку нинішніх вул. Горбатова-Космонавтів. На задньому плані – Всіхсвятська церква

Він (Попов,- ред.) був репресований, і, мабуть, реабілітований. Подальша його доля нам невідома. 

Бувають також не тільки листівки, а й металеві лоти. Наприклад, зараз продаються малесенькі жетони під назвою “Церабкоп”. Це була така система громадського харчування в 30-ті роки, перед війною. Вони дуже дорого коштують, ми їх не купуємо, хоча це цікаві лоти для нашого музею. Були ще також похоронки німецьких військових, які загинули на території Артемівська. Вони всі стандартні, невеликого розміру, згортаються як книжечка. І там вказане повне ім’я воїна Вермахту, за яких обставин він загинув, дата, написано Артемівськ. Це шокує. Я такого ніколи не бачила. Тому одну таку картку ми придбали теж. 

Портрет військового ще, і молитва німецькою мовою. 

Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах
Фото: Наталя Жукова

Діана Шароді: Де берете гроші на те, аби викупити листівки?

Наталя Жукова: Публікую інформацію про таку цікаву знахідку, і люди пропонують потроху свою допомогу. Консультуюсь попередньо із співробітником музею щодо цінності і необхідності такого лота. Перераховують по 100-300 гривень, хто скільки може, ось і виходить потрібна сума. Потім я сповіщаю поетапно – що лот отриманий, та коли буде урочиста передача до музею. 

Діана Шароді: Ви — активістка, чи входите в якусь із місцевих організацій? Якщо так, то яку? Чим там займаєтесь? Як довго? Як туди потрапили? 

Наталя Жукова: Так, я з 1995 року є членом Еколого-культурного центру «Бахмат». Це екологічна організація. З назви зрозуміло, що і питання культури для нас завжди було актуальним, пропагування любові до рідного краю, локального туризму. Тобто ми можемо займатися усім, що нас цікавить. І робота з молоддю, і еко-журналістика, і громадські акції, і акції протесту.

Діана Шароді: Давайте поговоримо про ваше особисте визначення поняття громадський активіст. Хто це? Якими рисами має бути наділена ця людина? 

Наталя Жукова: По-перше, це людина небайдужа, палка – вона дійсно хоче щось зробити, змінити. Має бути внутрішній запит. Люди байдужі та інертні, яких більшість навколо, вони не здатні на це. Тобто, здатні, але живуть за звичкою. Я не розумію, чому громадяни нашого міста такі пасивні. Адже є так багато прикладів для громадської активності – займатися з дітьми та підлітками, є організації навпаки – для літніх людей, є – що піклуються тваринами, є – допомагають людям з особливими потребами, або ті ж ОСМД.

Ми бачимо, що більшість громадян ні в чому такому участі не приймає.   

По-друге, громадський активіст любить те місто, де живе. Це теж обов’язкова умова. Треба бути сміливим, готовим відстоювати своє право на зміни в будь-який законний спосіб. Треба бути готовим до «інакшості», до того, що в тебе будуть тикати пальцем або вважати якимось не таким. 

Ну, і, обов’язково для громадського діяча — триматися подалі від влади, тобто не обіймати посад та не бути громадським діячем в робочий час. Бо були такі приклади у нас в місті. 

До речі, зараз в склад Громадської ради зайшов заступник начальника одного з комунальних підприємств міста. І ось мені дуже цікаво було б почути, яка в нього мотивація. Але жоден з журналістів у нього про це не спитав. 

Діана Шароді: Ви досить часто приймаєте участь в місцевих акціях, наприклад, на підтримку культурної спадщини міста. Як вважаєте, чому це потрібно проводити в маленьких містах? 

Наталя Жукова: Тому що у великих містах більше активних громадян, простіше створити розголос, мобілізувати ЗМІ. А в маленьких містах це зробити важче. І якщо ми не будемо цього робити, неповторна краса навколо дуже швидко щезне. Якщо ми промовчимо, і не будемо робити взагалі нічого, то і не будемо себе поважати. Взагалі, треба називати речі своїми іменами: що це бездіяльність органів місцевого самоврядування, що це затягування, байдужість та безкультур’я. І те, що ми зафіксували проблему, озвучили, назвали винних в цьому, це максимум, який ми зараз можемо зробити.  

Діана Шароді: З якою думкою ви йдете на такі заходи? 

Наталя Жукова: З глибокою внутрішньою впевненістю необхідності цих дій. З бажанням достукатися до більшого числа людей навколо. З впевненістю, що ми маємо захищати нашу славетну старовину, бо її не захистить більше ніхто. Ось такі у мене думки.

Діана Шароді: Ви організовуєте пішохідні екскурсії містом. Куди водите людей?

Наталя Жукова: Це було лише кілька екскурсій. Мені звичайно хотілося б, але бракує систематичних знань з історії міста. Адже під час такої екскурсії потрібно бути готовою до будь-яких питань. Було всього кілька екскурсій – на День незалежності – вздовж вул.Незалежності – тоді ми очікували, що буде професійний історик там, але він не з’явився, тому довелося мені. Була автобусна екскурсія «Бахмут український» — по «особливо українських, знакових місцях» нашого міста. Ще були екскурсії по Ступках, по місцях, пов’язаних з історією голландського соляного рудника. Нещодавно був один з нащадків директорів, Марк Ван Ден Майзенберг. 

Діана Шароді: Яке місце вважаєте найбільшою окрасою Бахмута? 

Наталя Жукова: Цікаве питання! Важке досить для мене. Можливо хтось би відповів, що це Набережна, троянди, квіти. Для мене, я думаю, це буде трохи образна відповідь, я б сказала, що це його багатюща та надзвичайно цікава історія – починаючи від прадавнього солоного моря, на дні якого ми зараз знаходимось, потім крізь століття кочуючих степових племен, буферної зони на кордоні світоглядів, це сотні підприємницьки налаштованих місцевих людей – євреїв, українців, росіян, європейців, що розробляли тут надра, створювали інфраструктуру. 

Так, багато будівель є дуже красивих. Але їх стан погіршується з року в рік. І вони існують вже майже ізольовано. Немає єдиного комплексу, вони не створюють сильного почуття. 

Діана Шароді: Куди б порадили піти туристам? 

Наталя Жукова: Я не хочу давати якихось порад типу сіль, шампанське. Я бажаю туристам просто приїздити і відкривати для себе наше місто самостійно. Я сама так роблю коли подорожую. Йду, і все, що побачила, то моє. 

Діана Шароді: Ви активно займаєтеся приверненням уваги до проблем культурної спадщини. Які у нас в місті зараз є проблемні об’єкти? (Йдеться про напівзруйновані будівлі, аварійні ситуації (як от на площі) і т.д.)

Наталя Жукова: Їх дуже багато, і ми не встигаємо навіть реагувати повноцінно на кожне порушення, яке відбувається. МАФ біля будівлі Азовсько-Донського комерційного банку— це вже історія річної давнини.

Інтерв'ю з Наталею Жуковою про колекцію старовинних фото в Бахмуті
Азовсько-Донський Банк (нині по вул. Незалежності)
Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах
Азовсько-Донський Банк (сучасний вигляд)

Провалля в центрі — теж йому багато вже приділено уваги. Але логічного кінця воно так і не добігло. Остання інформація, що в нас була, це те, що провалля було обстежене фаховим археологом. Але спеціаліст цей, як нам відомо, з кам’яної доби. І він сказав, що нічого вартого уваги там немає. Але вибачте, якщо у нас немає нічого більш давнього за це, треба починати цінувати вже 19-те століття. У нас не буде ніколи якихось більш давніх артефактів на території міста. Тому треба починати цінувати те, що у нас є, розвивати це. Якщо зараз немає можливості дослідити це повноцінно, і зробити із цього якийсь привабливий туристичний об’єкт, якщо на це немає коштів, то треба якось обережно законсервувати до кращих часів.

62211544 2567636003247837 3876206893718306816 n 4cfe6
Бахмут у старовинних фото: як активістка Наталя Жукова збирає колекцію знімків рідного міста на закордонних аукціонах

Сторонні фахівці слідкують за цією ситуацією, консультують нас. Кажуть, що офіційний висновок щодо цього провалля має бути переданий в Міністерство культури. Тобто не в компетенції міських або навіть обласних чиновників, не в компетенції відділу культури Бахмута або навіть музею вирішувати, чи представляє це провалля в центрі історичний інтерес. Тільки Міністерство культури має це вирішувати. 

Наскільки мені відомо, скільки я бачила із світлин, що публікувалися на офіційних ресурсах, я думаю, там навіть фотофіксація не була зроблена. Не говорячи вже про розкопки або ультразвукове дослідження.Фахівці з археології радять зробити ультразвукове обстеження всієї цієї площі, бо існує вірогідність того, що там не єдина така пустота. І це в подальшому може стати проблемою. 

Огорожа навколо Св-Миколаївського храму – найстарішої церкви міста. Отець Сергій самовільно її зруйнував, побудував з тієї цегли щось своє, нове, і він називає це реставрацією. Це злочин з позиції законодавства про охорону культурної спадщини. Так не повинно бути. Не важливо хто це зробив, і якими мотивами він керувався. Ми маємо називати речі своїми іменами. Будівля пошти та телеграфу — старовинна чарівна будівля біля військкомату. Там була пошта всього Бахмутського повіту. Перебуває вже років 5 у власності Державного фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Будівля пустує вже кілька років, тож поступово руйнується. Ніякої стратегії у міста щодо цієї будівлі немає. Просто люди ходять повз, і бачать як вона виглядає все гірше і гірше. І ніхто нічого не робить. Останнє — капремонт універсаму «Артемівськ» по Леваневського, 158. Там є унікальне мозаїчне панно всередині. Дуже важливо місцевому органу охорони культурної спадщини (тобто Управлінню культури Бахмута) сконтактуватися з власником будівлі, який знаходиться в Сєвєродонецьку, і поставити йому умови, просити його, щоб це панно було збережене.  

Діана Шароді: Перейдемо до другої частини нашого інтерв’ю. Бліц опитування. Тож за яке історичне фото варто було б платити мільйон гривень? 

Наталя Жукова: Якщо йдеться про мільйон гривень дослівно, то, думаю, це забагато для фото. Краще пустити кошти на щось інше. Якщо це образний вислів, то краще фото якогось маловідомого місця в Бахмуті. Бо комуністична влада дуже “гарно” постаралася, і знищила дуже багато артефактів стосовно минулого Бахмута. А також, окупація під час Другої світової війни теж.  

Діана Шароді: Чи є у вас в Бахмуті місце сили? Якщо так, то яке? 

Наталя Жукова: Є. Це мікрорайон, який називається Будьоновка. Це дуже далеко від центру. Там моє коріння, там жила моя бабуся, дідусь, там пройшло моє дитинство. Я дуже сумую за тим домом, за тими місцями. Мене туди вабить. Я іноді туди ходжу і поринаю там в минуле. 

Також я, не можу сказати що дуже, але люблю, ходити по місцевому Маріупольському кладовищу. Там дуже цікаво бачити могили людей, які були відомими в нашому місті. Назвати це місцем сили, звичайно, буде досить шокуюче для когось. Але це цікаво. Наприклад, в Києві є такі екскурсії. Мені подобається, я не відчуваю страху.

Діана Шароді: Три причини відвідати Бахмут.

Наталя Жукова: Це останнє більш-менш благополучне місто перед війною. Контраст між війною та миром, гадаю, в Бахмуті найбільший. Кажуть, що тут найбільша кількість старовинних будівель – поспішайте, поки міська влада не зруйнувала всіх їх. Незважаючи на все, вам тут буде класно та незабутньо. Ми раді вам, пам’ятаємо та любимо своїх гостей. В мене багато знайомих серед іноземців, колишніх волонтерів, італієць, німці, американці – вони постійно повертаються сюди. Я не знаю що їх тягне сюди – краще спитайте в них. Може, то соляний магніт в наших надрах? Гадаю, наш щирий інтерес до цих людей. Може вони знають про нас щось таке, що ми самі ще не усвідомили. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

220
Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: