Кінолог Денис Чумак обороняв Маріуполь у складі 12 бригади Національної гвардії та потрапив до російського полону. Його дружина Аліса з маленьким сином Тимофієм у Маріуполі ховались від бомбардувань, а згодом їм вдалося вибратись до столиці. Війна розлучила тисячі сімей і ці бахмутяни ще переживають один з найважчих її періодів. Своїм досвідом життя в очікуванні чоловіка з полону та історією, який він був до нього, Аліса поділилась з нашими журналістами.
Далі її пряма мова.
З Бахмута поїхав служити до Маріуполя
Ми з Денисом обидва родом з Бахмута, 10 років тому нас познайомили друзі, але тоді ми спілкувались недовго. Зустрілись знов у 2020 році, Денис вже був військовослужбовцем Національної гвардії України та мешкав у Маріуполі. У травні 2020 року я переїхала до нього.
Денис для мене надзвичайна людина. Він дуже добрий, завжди готовий прийти на допомогу як близьким, так і просто знайомим, дуже турботливий. Працював на посаді кінолога, коли захворів його собака Ірон, то він сам робив йому уколи, ставив крапельниці, дуже переживав та піклувався. Він любить займатись спортом, грає в футбол.
Про полон чоловіка дізналася з новин
Про те, що чоловік у полоні, я дізналася з новин, пізніше подзвонили співробітники “Червоного хреста”, які зафіксували, що він вийшов з “Азовсталі”.
Усі наші рідні живуть в інших містах, тому у Маріуполі ми мешкали утрьох: я, Денис та наш син, якому на початку війни було 8 міс. 24 лютого Денис був у відрядженні, тому у місті я залишилась сама з дитиною. Нас забрав друг Дениса, теж військовий. Він відвіз нас до своєї дружини, з якою потім ми і виїхали з міста. В Маріуполі ми були десь до 20 березня, потім випадково дізналися, що можна виїхати, нам пощастило, що в подруги була машина.
На жаль, у мене немає жодної інформації про нього. Я не знаю, де він, не знаю, як його здоров’я. “Червоний хрест” повідомив лише те, що на момент виходу з “Азовсталі” чоловік був не поранений. Можливості зв’язатися також не було з 15 травня.
Мені боляче за чоловіка, який в полоні, і за сина, який росте без батька
Нашому сину Тимофію рік та 3 місяці. Мабуть, мені пощастило, що дитина ще дуже маленька, і йому не потрібно пояснювати де тато. Але я все одно щодня розповідаю сину про тата, показую йому фото та відео. Перший день народження Тимофія пройшов без тата, перші слова, перші кроки — все це також без нього. Але я усе фотографую та знімаю, для того, щоб показати Денису, коли він повернеться.
Денис дуже турботливий та ніжний тато. Коли я народжувала, він чекав під вікнами пологового (йому не дозволили зайти через карантин), потім сам готував та приносив мені їжу. З самого народження у них з сином особливий зв’язок. Усі обов’язки ми ділили порівну, Денис сам справлявся з усім, я могла спокійно піти із дому на декілька годин та знати, що він впорається. Денис дуже любить сина, він його дуже чекав, дуже хотів, мріяв бути гарним батьком, мріяв як буде вчити сина грати в футбол, як вони разом будуть їздити на риболовлю.
Про наших полонених важливо говорити кожного дня
Денис завжди казав мені берегти сина, я знаю, що він дуже переживає за нас, тому не можу його підвести. Також розумію, що як би тяжко мені не було, йому там ще важче. Допоки він не вдома, я не можу опускати рук. Я вірю та сподіваюсь, що наша зустріч буде дуже скоро.
Мабуть, під час наступної зустрічі я скажу йому, що ми дуже-дуже його кохаємо, що ми його чекали та дуже пишаємось ним! А потім буду довго обіймати та ревіти. Це буде найщасливіший день мого життя.
24 лютого моє життя зупинилось, але коли повернеться чоловік, я знову зможу дихати на повні груди.
Я спілкуюсь з родичами інших полонених, з багатьма знайомі особисто, але у нас є і свої групи. Я була на мітингах на підтримку наших хлопців і дівчат, і вважаю, що дуже важливо говорити про них кожного дня! Щоб ця проблема була завжди на слуху, важливо привертати увагу також і іноземних громадян та ЗМІ
Адже кожен полонений заслуговує на повернення додому!
***
Нагадаємо, за даними віцепрем’єрки із питань реінтеграції Ірини Верещук, в російському полоні залишаються ще 2,5 тисячі наших громадян. Ми зібрали інформацію всього про 2% з них.
Читайте також: