9 грудня виповнюється 145 років від дня народження лікаря, зоолога, епідеміолога, дослідника птахів українського сходу та засновника Бахмутського краєзнавчого музею Бориса Вальха. Невдовзі на його честь встановлять меморіальну дошку.
Про це Вільному радіо розповідає спеціалістка 1 категорії з питань охорони культурної спадщини Бахмутської міськради Ганна Топчийова. За її словами, з такою ініціативою у міськраду звернулися ГО “Бахмат” та Бахмутський краєзнавчий музей. Відповідне рішення вже опублікували на сайті міськради.
“В Бахмуті на будинку по вулиці Свободи, 16, з’явиться меморіальна дошка. Це дім, де жив вчений-епідеміолог, зоолог Борис Сергійович Вальх. Це перехрестя вулиць Свободи та Садової”, — каже Ганна Топчийова.
“Це буде меморіальна чорно-біла дошка з портретом Вальха з написом: “У цьому будинку з 1941 по 1942 роки мешкав Вальх Борис Сергійович, видатний вчений-зоолог, лікар, епідеміолог, організатор музейної та природоохоронної справи на Донеччині”, — каже фахівчиня міськради.
За словами працівниці міськради, у Бахмуті можуть встановити й інший пам’ятний знак Борису Вальху, наприклад, біля будівлі колишнього туберкульозного диспансеру Бахмута, де вчений працював і помер у 1942 році.
Ця будівля зберіглася й донині. Онуці вченого, Олімпіаді Грищенко, на момент смерті дідуся було 3 роки, тому вона не пам’ятає ані його самого, ані цих подій. Але донька Вальха Наталя розповідала їй, що лікаря, видатного вченого поховали з почестями, і німці-окупанти на його могилі встановили пам’ятний знак.
Коли Артемівськ звільнили у вересні 1943 року, могилу Вальха зруйнували та зрівняли з землею. За словами Олімпіади Грищенко, — тому що Вальха зарахували до колаборантів. Також родині не дозволили перепоховати тіло на Маріупольському кладовищі. Це було боляче для рідних, і на довгі десятиліття родина змирилася з такою “плямою”.
Доля склалася так, що онука Вальха 30 років пропрацювала медиком в Артемівському тубдиспансері — в тій самій будівлі, де працював, помер та похований її дідусь.
“Коли часи змінилися, коли з’явилися перші статті про нього у “Комсомольці Донбасу” та в інших виданнях, з його фотографіями та біографією, я намагалась перенести прах на Маріупольське кладовище. Пішла у міськраду. Мені дали зрозуміти, що це дуже багато клопоту. Я полишила цю ідею. Могили в нього немає”, — розповідає онука Вальха Олімпіада.
І дотепер на місці його поховання немає ніякого пам’ятного знаку.
Тож ким був Борис Вальх?
Борис Вальх народився у Введенському хуторі Бахмутського повіту Катеринославської губернії в родині дрібнопоміщицького дворянина-землевласника. Він успішно закінчив Павлоградську гімназію, а коли йому виповнилося 20 років, вступив до Харківського університету.
Він закінчив медичний та природничо-історичний факультети. Медицину Борис вивчав, бо так наполягли його батьки. Йому ж самому подобалась природа.
Науковою роботою Вальх почав займатися вже в студентські роки. Він першим дослідив розмаїття пташиного світу на території Катеринославщини. Саме тоді він опублікував свою першу роботу «Матеріали для орнітології Катеринославської губернії».
Після університету молодий спеціаліст впродовж 2 років стажувався у Харкові. І далі — за трудовим направленням — працював медиком у Бахмуті та Маріуполі, а також побував у Бухарі й Швеції. Його як фахівця з комах високо цінували шведські вчені.
Національно-визвольні змагання застали родину Бориса Вальха на території сучасного Азербайджану. Постійні поневіряння, переїзди, голод, тиф ослабили здоров’я рідних чоловіка. Голодна смерть забрала життя його молодшого сина, а потім і дружини. Удівець залишився з двома малолітніми дітьми — Наталею та Сергієм. Він вирішує повернутися до родичів у Бахмут. Звідси його забирають служити фельдшером в армію Денікіна, а згодом мобілізують у Червону армію.
Вже у 1921 році Борис Вальх демобілізувався й повернувся до Бахмута, де почав створювати краєзнавчий музей. Він став і його першим директором — з 1923 по 1925 роки.
В середині 1920-х Вальх почав працювати у медичній клініці на Артемівській станції захисту рослин. Тут він видав кілька брошур — про боротьбу із сараною і ховрашками, вирощування садів на посушливих землях. Він зібрав велику зоологічну колекцію, яку пізніше передав Азербайджанській Академії Наук. А опудала птахів Борис Вальх передав Артемівському краєзнавчому музею. Саме в ці часи він відкрив новий вид курганчикової миші, а також шукав шляхи, як залучити птахів у штучні ліси.
Борису Вальху належить заслуга започаткування заповідної справи на Донеччині. Адже він з групою інших науковців ініціював створення у регіоні 2 заповідників — “Білосарайська коса” та “Кам’яні могили”.
“Вальха запросив тодішній директор Маріупольського краєзнавчого музею Коваленко. Він виїздив кілька разів у “Кам’яні могили”. Його безпосередня заслуга стосується зоологічної складової обгрунтування майбутнього заповідника “Кам’яні могили” та “Білосарайська коса”. Це була когорта патріотів на той час, які мріяли, що, мовляв, підійшов саме такий момент, щоб на землі (яка раніше була у приватному володінні, а стала державною), спробувати створити заповідники”, — розповідає Вільному радіо завідувач відділення «Кам’яні могили» Українського степового природного заповідника НАН України Віктор Сіренко.
Як науковець Вальх працював у багатьох товариствах — медичному, любителів природи при Харківському університеті, орнітологічному. У 1937 році, під час сталінських репресій, він мусив переїхати з родиною до Грузії, адже походив з дворян. Згодом його родина переїхала до Туркменії. Тут він очолив Іолотанську тропічну станцію, де як епідеміолог боровся з малярією. На станції Вальх продовжив свої природознавчі дослідження, проводив роботу з обліку джейранів. Одного разу навіть ледь не загинув, коли аероплан врізався у зграю пеліканів.
У 1941 році, коли малярійний спалах ліквідували, вчений повернувся до Артемівська. У нього розвинувся туберкульоз легенів.
В окупованому нацистами місті Вальх працював головним лікарем у Другій лікарні. Він примудрявся переховувати поранених червоноармійців, лікував їх і ховав по далеких хуторах.
В пригоді стало службове становище та авторитет лікаря. Він надавав допомогу євреям, звільняв молодь від вивезення до Німеччини. Вальх був поза підозрою окупантів, адже спілкувався із заступником коменданта.
“Коли увійшли німці в Артемівськ, то виявилось, що цей заступник коменданта, який теж був зоологом, знав про мого діда як зоолога, як маляріолога, як ентомолога. Тому що дідусь публікував наукові статті. І вони спілкувались. У дідуся була величезна бібліотека, близько 3 тисяч томів, та дуже багато опудал, які він продав заступнику німецького коменданта”, — розповідає онука вченого, 82-річна Олімпіада Грищенко.
Помер Борис Вальх 12 квітня 1942 року від туберкульозу легенів у своєму робочому кабінеті лікарні. Поховали його просто на дворі, прямо навпроти головного входу в будівлю — у саду, який чоловік посадив власноруч.
Портрет Бориса Вальха викарбуваний на пам’ятному знаку біля заповідника “Кам’яні могили” разом з іншими вченими. А на Дніпропетровщині проводили щорічні Вальхівські спостереження за птахами.
Читайте також: