“Бджоли — це моя родина, я за ними сумую”. Краматорчанка розповіла, як мед з її пасіки здобув міжнародну нагороду (інтерв’ю)
Вже близько 10 років Олена Старцева займається бджолярством. Це і родинний бізнес, і хобі на межі з медитацією. А нещодавно її мед нагородили сріблом на престижному конкурсі, який проходив у Лондоні. Чому на пасіці Олени трудяться німецькі, а не українські бджілки, чи можна приручити бджолу та який мед сподобається найвибагливішій дитині — бджолярка розповіла в інтерв’ю.
Розкажіть, з чого все починалося.
Коли ми з чоловіком захотіли вкладатися у щось, ми вирішили спробувати бджолярство. Ігор, мій чоловік, навіть більше в цьому брав участі, бо я тоді була зайнята іншим — була копірайтером.
У 2011-2012 році ми купили кілька бджолосімей. Чоловік вчився ремеслу у місцевих дідусів, дивився ролики в ютубі.
У 2014 році, коли тут (у Краматорську, — ред.) почались обстріли, ми поїхали у будинок на Харківщину, де в нас вже було десь 5 бджолосімей. Тоді ми зрозуміли, що треба робити щось для себе і це не має бути пов’язано з містом. І почали посилено розширяти сім’ї, ділити їх, робити відводки (штучно сформовані невеликі сім’ї бджіл, — ред.). Так поступово ми дійшли до нинішніх обсягів — 290 сімей.
Читала, що Ви з династії бджолярів.
Так, мій дідусь займався бджолами, потім батько, і досі мій дядько теж займається бджолярством. У нього зараз 50-70 бджолосімей.
Це зараз ваша основна робота?
Так, це наше основне джерело доходів. Причому зараз ми намагаємося розширити діапазон впливу. Спочатку ми продавали лише сортовий мед знайомим, інші якось про нас дізнавалися методом “сарафанного радіо”. А зараз ми вийшли у соцмережі. Поки слабенько, але ми вже не працюємо в мінус.
Вас часто кусають бджоли?
Звичайно. Але річ у тім, що в нас порода дуже миролюбива, добродушна. Є, приміром, карпатська порода — вони дуже злі. Або навіть наші українські безпородні бджоли, вони теж сильно кусаються. А в нас відкриєш кришку вулика, і вони не кидаються на тебе, а просто дивляться: “Привіт”. Це німецька порода, бакфаст.
А загалом, звісно, кусають. Десь притиснеш, десь наступиш на неї.
Наскільки це небезпечно?
Все залежить від людини: у когось може бути алергічна реакція, проблеми з ендокринною системою. Одного разу був сильний вітер, від якого падали вулики, й мій чоловік пішов їх збирати. Бджоли вкусили його більш як 200 разів, його навіть довелося вводити в медикаментозний сон. Я досі з собою вожу аптечку, де є все аж до адреналіну в серце. Але ми вже звикли до укусів, у нас навіть пальці не набрякають. Ну максимум навесні, коли перша бджола вкусить, тоді може бути набряк.
Чому Ви вирішили облаштувати пасіку на Харківщині?
Ми їздили туди з друзями відпочивати. Ліс, річка — це було “наше” місце. Згодом ми з друзями купили там будинок і їздили відпочивати вже туди. Потім поставили там кілька вуликів, а вже у 2014 вийшло, що переїхали туди. Тобто, це було випадково.
Чи зручно туди щоразу їздити?
Ми живемо там в літній період, десь з березня по кінець жовтня. А в інший час за пасікою та будинком наглядають кілька людей.
Багато помічників є у Вас із чоловіком?
Ми беремо людей на відкачку меду, бо це тяжка праця. В нас є постійний працівник, який вміє правильно доглядати бджіл. І є до трьох працівників, які носять рамки, корпуси, допомагають з переносом меду.
Що Ви робили до того, як захопитися бджолами?
Я отримала економічну освіту й одразу поїхала в Єгипет продавати олії. Це були геть інші гроші, ніж ті, які я б отримувала, якби працювала за фахом. Потім я їздила в Чехію, а після цього кілька років працювала копірайтером. І вже з копірайтингу я увійшла у сімейний бізнес.
Як Ваш попередній досвід Вам допоміг у нинішній справі?
Я багато спілкувалася з людьми, коли працювала за кордоном, і це дало навички комунікації та психології. Інколи одного погляду достатньо, аби зрозуміти, що потрібно людині та чи варто до неї взагалі підходити.
Ви вже казали, що на Вашій пасіці трудяться німецькі бджоли. Чим вони кращі за українських?
У кожної породи є свої переваги. Та ж карпатська бджола теж породиста, і ціна в неї така ж, як і у німецької, але вона гарна лише під час коротких цвітінь. Мені це не підходить, тому що найбільший прибуток нам приносить цвітіння соняшника. Наші бджоли збирають десь у півтора раза більше меду, ніж звичайні. Наприклад, у нашого друга вдвічі більше бджолосімей, але іншої породи. Ми з ним збираємо однаково меду.
Наша порода більш слухняна, і це для нас дуже важливо. Я здебільшого працюю в шортах, футболці та масці. Рукавички не хочу надягати. А є бджолярі, які працюють у чоботах, обмотують їх скотчем, щоб бджоли туди не залетіли, бо дуже кусаються.
Інша важлива річ — це роїння, природнє розділення бджолосім’ї. Ближче до збору різнотрав’я сім’я набирає сили, багато меду, і в неї закінчується мотивація жити, бо всього вистачає. Тоді спрацьовує інстинкт роїння: стара матка відкладає нову, переконується, що з нею все гаразд, бере половину сім’ї та летить з вулика. Від породи бджіл залежить, наскільки сильно вони будуть роїтися та чи можна це попередити. Наші бджоли схильні не роїтися, їх можна від цього врятувати. А інші бджолярі цьогоріч за голову хапалися, бо була якась аномалія, від якої бджоли багато роїлися. Сім’ї ділилися по чотири рази, тобто спочатку навпіл, потім поділилася частина, яка залишилася, а потім цей залишок — ще раз. Можна уявити, скільки залишилося бджіл.
Скільки меду можна зібрати з Вашої пасіки?
Щосезону збираємо по 50-80 кг меду з однієї сім’ї (тобто, до 23 тонн загалом, — ред.).
Чи важко навчитись Вашої справи?
Будь-чого, я думаю, можна легко навчитися. Головне — це бути мотивованим і отримувати задоволення від того, чим займаєшся. Наприклад, ми з чоловіком розділяємо обов’язки: він не переносить дрібну сидячу роботу, йому треба рухатись. Я ж, навпаки, можу спокійно подовгу навощувати рамки під аудіокнигу в навушниках. Я обрала справу до вподоби, мені подобається працювати з бджолами. Я за ними сумую, це справді моя сім’я. Є навіть якийсь елемент медитації, коли відкриваєш вулики і спостерігаєш за сім’ями. Вони гудять, повзають по руках — і зникають усі проблеми, нервозність.
Чи можна приручити бджолу?
Ні, ніяк. Хоча можна її “натаскати” на певні рослини, як собаку. Для цього треба в сироп підсипати якийсь запах, і бджола потім вважатиме його медоносним, буде його шукати і знаходити.
Чи може одна бджолосім’я чимось відрізнятися від іншої?
Ні, у них у всіх колективна свідомість, як і в більшості комах. Окремих особистостей у них немає. Щоправда, різні сім’ї можуть носити мед з різних точок, тому що в кожної сім’ї свої розвідниці. Іноді доходить до кумедного: стоїть поле з соняхами, яке почало квітнути сьогодні, але розвідниця вчора літала кудись за 2 кілометри, тому сім’я продовжує літати туди через це квітуче поле.
Цього літа Ваш мед “різнотрав’я з соняшником” виграв срібну медаль на престижному міжнародному фестивалі “London Honey Awards”. Розкажіть про Ваш досвід.
Оскільки я вже почала заявляти про себе у соцмережах, організатори вийшли на мене та запропонували взяти участь. Все було англійською, з цим у мене погано, тому я відклала на деякий час. А потім моя наставниця сказала: “Ну чого ти, надсилай, не бійся”. Я дізналася, що бджоляр з Харкова Микола Андонієв возив на цей фестиваль свій мед і здобув срібло. Я написала йому, і виявилось, що цей золотий чоловік торік допоміг поїхати на цей фестиваль, здається, 16 українським бджолярам, не боячись конкуренції.
Через локдаун я не їздила в Лондон, а просто відправила туди свій мед. Це було у квітні, коли ніякого меду, окрім залишків, у нас вже не було. А для себе ми зазвичай залишаємо, грубо кажучи, некондицію, осад. Тому я не розраховувала, що отримаю щось високе, а здобула срібну медаль.
За якими критеріями оцінювали мед? Пробували на смак?
Перш ніж відправляти мед на фестиваль, треба зробити його повний аналіз. Я зробила його і зрозуміла, що мед дуже хороший. Деякі показники були просто чудовими, наприклад, число проліну. Пролін — це амінокислота, яка показує натуральність меду. Чим його більше, тим мед краще. Показник проліну до 800 вважається ідеальним, а в нас він був 1061.
Потім фахівці світового рівня з різних країн проводили дегустацію наосліп і за якимись своїми критеріями ставили бали.
Що Вам і Вашій продукції дає цей приз?
Найперше — це задоволення від результатів аналізів, яке я відчула ще до участі у конкурсі.
Друге — це монетизація. Коли я йшла на цей фестиваль, то не знала яким буде результат — просто хотіла медальку (сміється). А зараз наша клієнтура розширилася у понад 4 рази. Якщо ми продавали різнотрав’я у грудні-січні, і об’єм був меншим, ніж зараз, то тепер ми продали його за 5 днів.
Ця нагорода підтверджує, що ми молодці й нам є куди рухатись далі.
Які ще у Вашого меду є нагороди?
Це перша, але я й далі братиму участь у цьому конкурсі. Я залишила трішки цьогорічного меду, він ідеальний. Буду обов’язково його надсилати на цей конкурс — доріжка вже проторена, буду брати другу медальку.
Також я бачила, що буде конкурс медового вина. Якщо встигну, відправлю туди свою медовуху.
У Вас є онлайн-магазин, “Чарівна бзз”. Як давно Ви його запустили?
Я почала робити бренд минулої весни. Це була така собі іграшка для мене. Після збору меду ми місяць відпочиваємо, лежимо зірочкою, а потім оговтуємося і розуміємо, що треба чимось зайняти руки. Так виникла ідея створити магазин. Спочатку я намагалася схопитися за все й одразу, але було надто важко, і в якийсь момент я усвідомила, що рвати на собі сорочку не має сенсу. Всі процеси, які можна комусь делегувати, варто делегувати, бо внутрішні сили не безкінечні. Тому я знайшла спеціалістку, яка зайнялася просуванням магазину. Але в мене тоді не було досвіду керівника, і я навіть не знала, що з неї вимагати. Тепер я вже набула досвіду і гадаю, надалі будемо працювати з нею або з іншою людиною конкретніше.
Скільки загалом людей допомагає Вам із магазином? Напевне, є хтось, хто займається пакуванням.
Все це ми робимо самі, я мрію перетворити цю справу на справжній бізнес і налагодити виробництво. Але поки це ще далеко, бо одразу виникають розмови про кредити, великі вкладення.
У Вашому магазині можна купити навіть крем-мед з кокосом. Як Ви вигадуєте нові смаки?
Вивчали ринок конкурентів, навіть купували їхню продукцію. Не завжди було смачно. Кокос — це поширений смак, а ось банан — це наша ідея. А потім одна з покупців підказала додати туди імбиру. Я відповіла: “Та ну, не уявляю такого поєднання”, але все одно зробила для неї. А потім спробувала і зрозуміла, що вийшло смачно. Також з того, що є лише в нас — це мед з шоколадом, такого на ринку я ще не бачила.
А як Ви додаєте все це у мед?
Беремо банан і висушуємо його спеціальним чином. Всі карти не розкрию — це секрет виробництва. Я гралася, в мене була ціла зима (сміється). Але насправді для виробництва це не підходить. Для цього беруть сублімовані фрукти у вигляді порошку, додають до 20 літрів меду — і все, продукт готовий. Але це не те, чого я прагну.
Ви часто пишете у соцмережах про користь меду. Відчуваєте її на собі?
Все, що надходить у продаж, проходить спочатку через нашу родину, потім через друзів з обов’язковим опитуванням. Можу точно сказати, що мед зволожує шкіру. Якщо зайти до нас у квартиру, можна завжди побачити у ванній мило з медом.
Наскільки прибуткова Ваша справа?
Поки не надто прибуткова — це, як я вже казала, іграшка. Я знаю, що вся річ у таргетингу, правильній подачі та розумінні, чого саме хоче клієнт. А оптовий продаж сортового меду — так, це прибутково. Фізично важко, але прибутково. Втім усе залежить від об’ємів. Ми плануємо перероблювати мед на крем-мед і продавати його дорожче.
А в чому різниця між просто медом і крем-медом?
Він відрізняється від звичайного тим, що не буде кристалізуватися. Шляхом збивання руйнуються кристалики меду, і він стає однорідним, схожим на мус. Він не липне до рук. Діти дуже люблять крем-мед, а якщо туди додати какао — це вже “Нутела”. Можна обманювати дітей, які не їдять мед. З м’ятою теж добре поєднується, з лимоном та імбиром.
Відчуваєте конкуренцію на місцевому ринку або ширше?
Ширше — так. Я намагаюся йти слідом за тими, хто мене надихає. Але по місту, чесно кажучи — ні. Я бачу, як мої пости копіюють. Доходить навіть до такого, що повністю беруть мій текст, на початку ставлять своє ім’я, а в кінці — мій телефон. Один хлопець намагався повторювати за мною льодяники. Ті ж формочки, ті ж ведмежатка — все таке ж, але він не знає мого складу. Він робить свої льодяники з цукру, і це видно, і пропонує їх людям моїми ж словами. Але мені радісно, мене це не ображає. Я навіть пишаюсь тим, що за мною йдуть. Це стимулює мене рухатися вперед.
Чи можна сказати, що Вашому меду немає рівних в Україні?
Ні, звичайно. Будь-який якісний мед — це чудовий мед. Більш того, різні бджолярі працюють у певній зоні. Тобто, в мене є травневий мед, різнотрав’я і соняшник. Далі до Харкова більше гречаного меду, хтось спеціалізується на коріандрі. Багато ще залежить від того, що покупці обирають свого бджоляра, а не смак: якщо вони довіряють людині, то в неї і купуватимуть.
Читала, що Ви плануєте перетворити пасіку на місце релаксу для охочих. Розкажіть детальніше, що саме у планах.
Оскільки в нас уже є свій дім і своя територія, туди вже можна привозити людей. Там є річка, ліс, і ми хочемо поставити там апібудиночок (від лат. apis “бджола” — невеликий будиночок, який стоїть на вулику, — ред.). Бажано, щоб він ще був пересувний, щоб можна було вивозити його на якусь турбазу і здавати в оренду.
Досліджували попит?
Малою мірою, але я знаю, що попит на такий будиночок буде, бо поруч із нами в тому ж селі є мініготель, куди я зможу його вивозити. Раптом щось не вийде — ми можемо пару років самі його тестувати, збирати відгуки від друзів. Може, щось треба буде вдосконалити, може, зрозумію, що там потрібна музика. Ми не поспішаємо.
Читайте також:
765Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
