Майже 1,6 млн українських дітей станом на 2024 рік стали заручниками країни-агресорки. Такі дані наводять у Центрі громадянської просвіти “Альменда”. В окупації неповнолітні вчаться за російськими стандартами та піддаються так званому “патріотичному перевихованню”. Фахівці розробили рекомендації щодо політики реінтеграції дітей та молоді, які були в окупації. Вільне радіо наводить основні тези.
Дорожню карту розробили дослідники Центру громадянської просвіти “Альменда” спільно з фахівцями низки інших організацій. 8 березня на презентації цих рекомендацій у Києві побували журналісти Вільного радіо.
Поради прописували, аналізуючи досвід успішних і неуспішних політик реінтеграції дітей та молоді в країнах, де були війни чи внутрішні конфлікти. Також автори спілкувалися з українськими студентами, які певний час жили на окупованих територіях.
“Це питання турбує Україну вже сьогодні. Працівниця однієї з регіональних неурядових організацій зазначила, що люди бояться повернутої з Росії дитини, підлітка, тому що їм здається, що це агент ФСБ. На жаль, історія і приклади інших держав свідчать про те, що, якщо немає реінтеграційної політики, то може виникнути внутрішній конфлікт”, — зауважує одна з авторок дорожньої карти, юристка ГО “Регіональний Центр прав людини” Катерина Рашевська.
У дорожній карті дослідники виокремили сім стратегічних цілей, які мають допомогти в реінтеграції дітей і молоді.
На думку авторів рекомендацій, для цього, зокрема, потрібно займатися розвіюванням міфів і страхів, які насаджувала російська пропаганда щодо України та її влади.
“Сьогодні мають бути ухвалені зрозумілі політики, які стосуються питань колаборації, люстрації. Тобто люди мають розуміти, що з ними буде, коли Україна поверне контроль над їхньою територією”, — каже аналітикиня, спеціалістка з питань нормотворення Української Гельсінської спілки з прав людини Олена Семьоркіна.
Як зауважують у дослідженні, для цього, серед іншого, дітям потрібно подолати наслідки насадження російських наративів. Для цього слід дещо переглянути навчальні програми у школах й університетах та посилити неформальну освіту.
“Російська Федерація на окупованих територій нав’язує єдиний стандарт і єдину ідентичність. РФ перетворила освіту на інструмент”, — говорить Катерина Рашевська.
“Це була пропозиція студентів. Вони звернули увагу на те, що російськомовним дітям і молоді з деокупованих територій буде важко влитися у систему української освіти, культурний процес. Тому має бути поетапний перехід без сегрегації, дискримінації і ворожого ставлення до дітей і родин принаймні перші роки після деокупації”, — пояснює аналітикиня Олена Семьоркіна.
Для довідки:Сегрегація — це відокремлення, відсторонення, розмежування певної групи людей за окремими ознаками.
Для досягнення цієї мети, як прописують у дорожній карті, потрібно подолати негативні стереотипи у суспільстві щодо людей, які пережили окупацію.
“Ось тут шкільний психолог не має значення. Потрібні тільки фахові психологи з психотерапевтичними навичками, які пройшли програму роботи саме з травмою або психосоматикою”, — вважає психологиня Людмила Киричук.
Як ідеться в рекомендаціях, новітню історію України мають прописувати через досвід людей, які пережили війну.
Зокрема, у країні мають бути створені умови для того, аби молодь брала участь у політичному житті. Також має ставати більше дитячих і молодіжних організацій такої спрямованості (йдеться про неформальні платформи, громадські організації, медіа тощо).
Нагадаємо, журналісти-розслідувачі “Радіо Свобода” з’ясували, що експрацівниця управління соцзахисту з Маріуполя Наталія Нещадим, імовірно, допомагала росіянам вивозити дітей із Донеччини до таборів у Білорусі. Там неповнолітніх “учили любити Росію”. Зокрема, вмикали їм пропагандистські пісні, возили на екскурсії до одного з символів прорадянської пропаганди Брестської фортеці, влаштовували зустрічі з білоруською міліцією та пропонували переодягнутися у ветеранів Другої світової війни.