“Були хлопці, які не розмовляли”: як у Києві реабілітують військових із допомогою коней та які результати це дає (РЕПОРТАЖ)

“Ми маємо на меті повернути хлопців у момент тут і зараз”, — каже засновниця реабілітаційного центру “Спіріт” та авторка програми з іпотерапії для військових Ганна Бураго. З літа минулого року двічі на тиждень вона реабілітує бійців із допомогою коней. “Поспілкуватися” з тваринами за цей час змогли понад 460 бійців, які з гарячих точок приїхали на ротацію до Києва. На одному з таких занять ми побували разом із військовими.

До київського іподрому, де розташований центр іпотерапії “Спіріт”, під’їжджає автівка. У ній — 12 бійців 101-ої окремої бригади охорони Генштабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова. Нещодавно захисники повернулися з Бахмутського напрямку й невдовзі знову вирушать на схід. Найближчі три години вони проведуть у стайні та на манежі з кіньми. 

Перший етап іпотерапії — знайомство з тваринами

Оборонців зустрічає засновниця реабілітаційного центру “Спіріт” та авторка програми з іпотерапії Ганна Бураго. Вона пропонує за допомогою жеребу поділитися на дві групи: перша йде годувати та розчісувати коней, а друга по колу водитиме тварин за повідець. За пів години групи міняються місцями.

Знайомство з кіньми необхідне, аби отримати від них довіру та прихильність, пояснює тренерка з верхової їзди Олена Булигіна.

“Кінь чує страх. Біля коня і на коні треба себе поводити дуже спокійно і розслаблено. Ніякої паніки і агресії. І трохи довіри до коня. Тоді кінь має контакт з людиною і також поводить себе слухняно і спокійно. Спочатку треба, щоб людина поконтактувала з конем: погодувала, погладила. Це перший крок. Якщо він минув, то буде далі набагато легше сісти [на коня]. Тоді, у міру того, як людина розслабляється, ми тренуємось”, — каже Олена Булигіна.

Без остраху до коня підходить військовий Роман із позивним “Торба” — він на занятті вже вдруге, тож знає, чого очікувати. Каже: тварини допомагають відкинути зайві думки та бодай на деякий час розслабитися.

“Звідси якоюсь іншою людиною виходиш. А потім, звісно, за день все повертається. Тут нормально так заряджаєшся. Минулого разу я їхав і дуже хотів покататися. Це був мій перший такий досвід. Наступного разу хочу сюди приїхати з дитиною”, — говорить Роман.

Коли контакт з кіньми встановлений, кожен боєць упродовж 20 хвилин може поїздити верхи. Сьогодні бійців катають Персик, Спіріт і Комбат. На конях військовим пропонують виконувати різні вправи. Це потрібно, аби вони не відволікалися на зайві думки, пояснює авторка програми Ганна Бураго.

“Людина хитається на коні без сідла, їй треба зосередитись на тому, що вона виконує, щоб не впасти. Вмикаються м’язи, які раніше не працювали. Це зовсім інше відчуття. Коли твоя психіка, твій мозок налаштовані на те, щоби вижити тут зараз, ти не можеш бути десь ще. Ми не просто їх катаємо, бо так можна відволіктися і подумати. Ми весь час змінюємо якісь задачі. Ми маємо на меті повернути хлопців у момент тут і зараз. Бо після бойових дій, спілкуючись у своєму колі, перебуваючи весь час у стресі, хлопці втрачали силу. Це посттравматичний стресовий розлад, неврозоподібні стани, депресивні стани, і багато інших проблем в них з’являється”, — каже Ганна.

Іпотерапія відновлює організм після контузій та покращує сон

Одна з тих, кому вдалося абстрагуватися від поганих думок під час заняття, — психологиня бригади Наталія Мазуренко.

“Я раніше вчилася трохи верхової їзди. Люблю коней: порозчісувати, погодувати. Після першого заняття була дуже приємно вражена, тому що, навіть маючи якийсь досвід, тут, у реабілітаційному центрі, [побачила] зовсім інший підхід до коней, до спілкування і взаємодії з конями, де ми як партнери, а не людина використовує коня для своїх забаганок. Через це є можливість відчути і себе. Тому що завжди десь біжиш, завжди щось треба, завжди акумульований, а тут можливість відчути щось інше”, — з захватом говорить військова.

Такі заняття, зокрема, стануть у пригоді оборонцям, які дістали контузії.

“По-перше, кінь великий. І його крок — такий самий, як крок людини. І коли ви сидите на коні, нібито ваші ноги виключаються з цього процесу, а ноги коня замінюють ваші ноги. По-друге, ці коливання впливають на мозок, і можуть відновлюватися нейронні зв’язки. Приходить багато хлопців, у яких була контузія. В принципі, це черепно-мозкова травма. І воно відновлює нейронні зв’язки через ноги коня, через коливання, через відновлення балансу. Мозок сприймає ці рухи нібито свої власні і згадує, як це було”, — розповідає авторка програми Ганна Бураго.

“Спілкування” з кіньми здатне покращити якість сну, додає жінка. Крім того, у реабілітаційному центрі можна провести час із собаками та котами.

“Науковцями доведено: якщо гладити тварину, рівень дофаміну і серотоніну підвищуються. А нам це і треба. Нам треба максимально підвищити гормони радості, максимально перенести військових з їхніх думок, які залишилися у минулому, із страхів, які дійсно є у майбутньому, в “тут і зараз”. І тоді, коли людина знаходиться з думками тут і зараз, вона починає отримувати задоволення від життя, розслаблятися. І психіка має змогу перепочити, що і відбувається. Майже 100% казали, що у них повернувся сон. Хлопці кажуть, що нібито занурилися у дитинство”, — з посмішкою каже Бураго.

“Якщо не хочеш — не роби. Просто побудь з нами”

Ганна додає: дехто з бійців відмовляється підходити до коней, бо має негативний досвід у минулому чи надто виснажений для цього.

“Був боєць, який казав: “Єдине, про що я мрію, — помити ноги”. І я йому кажу: “Я дам тобі рушник, покажу, де є гаряча вода”. Інші кажуть: “Я хочу спати, більше нічого не хочу”. Я кажу: “Іди спи, поряд кімната з пічкою. Твоя робота в тому, що у тебе три години. Ти йдеш зараз, лягаєш і спиш”. І тоді вони починають відчувати довіру. Ми кажемо, що це простір для вас, три години ми для вас”, — говорить співрозмовниця.

Часом на іпотерапію приїжджають військові в дуже складних психологічних станах.

“У нас було багато хлопців, які тільки приїхали з Бахмута, деякі з них взагалі не розмовляли. Наприклад, їх питаєш: “Як тебе звати?”, а у відповідь — позивний. Питаєш: “У тебе є ім’я?” — “Ні, немає”. Були дуже агресивні, які взагалі казали: “Що я тут роблю?” і не хотіли долучатися до якогось там спілкування. І тоді ми казали: “Якщо ти не хочеш — не роби. Просто побудь з нами”, — каже Ганна.

Для тих, кому складно переживати травмуючі події, роздумують над організацією персональних занять.

“Ми хочемо спробувати індивідуальну роботу або роботу в міні-групах для тих, у кого явні якісь проблеми. Бо зараз це хлопці, які можуть функціонувати, але є якісь недоліки. А є люди, яким дуже важко повернутися у мирне життя чи важко після перенесених травм якось прийти в себе. І от з цими людьми хочеться спробувати більш глибоко попрацювати”, — каже психологиня бригади Наталія Мазуренко. 

Тригодинне заняття з іпотерапії добігає кінця. Замість тривоги та замкненості на обличчях військових пробиваються усмішки. Ганна Бураго пропонує бійцям сісти в коло та поділитися враженнями. Чоловіки виявляються небагатослівними: вони дякують за отримані емоції радості та відчуття, що про них пам’ятають у тилу. І ніяковіють, коли на згадку їм видають символічні подарунки — браслети з написами “Ми віримо в тебе”, “Не втрачай віру в життя”, “Ти наш герой”, “Ми чекаємо на тебе”. Тоді троє військових зривають шеврони та на знак вдячності віддають Ганні Бураго. Заняття завершено.