Через всю країну до коханого на фронт: як званівська пара на день воз’єдналась на рідній Донеччині (ФОТО, ВІДЕО)
Подружжя Тимчаків зі Званівки за 14 років сімейного життя ніколи не розлучалися надовго. Разом вони займалися громадською роботою, відкрили у своїй оселі ЛЕМКО-центр. Через відкриту війну Андрій та Юлія вже понад рік порізно. Він — на фронті, вона — з дітьми в евакуації. На ювілей чоловіка Юлія вирішила зробити йому сюрприз — приїхала в гості. Ми допомогли парі зустрітись, а також розпитали про дорогу на Донеччину і такий сюрприз.
“Я знав, що Юля збирається в Київ на якийсь захід. До того ж розумів, вона може зробити все що завгодно. Тож переконливо просив її ні в якому разі не їхати до мене — тут небезпечно. Думав, що погодилась. Але сталося, те що сталося. Я сиджу на східцях стабіка (стабілізаційний медичний пункт, — ред.), ні про що не підозрюю. І тут бабах! Юля на військовій автівці під’їжджає. Я шокований. Звичайно, приємно було”, — розповідає Вільному радіо про неочікувану зустріч з дружиною військовий Андрій Тимчак.
Юлія Тимчак була гостею на заході до дня народження Вільного радіо. Ми запросили її, як давню читачку та героїню кількох матеріалів, а у відповідь почули також прохання про незвичну послугу: замість розміщення в готелі, оплатити квитки на Донеччину, до чоловіка.
Сюрприз Юлія вирішила зробити своєму чоловікові на 55-річний ювілей.
“Дуже важко, коли понад рік ми знаходимося порізно. Це напрягає”
Подружжя Тимчаків добре знають у Бахмутському районі як громадських діячів, які відроджували українську культуру на Донбасі. 15 років тому саме Різдво і Званівка об’єднали разом Андрія та Юлію, коли вона приїхала в проукраїнське село на це свято. До цього жінка лише двічі бачилася з майбутнім чоловіком — на весіллі та вінчанні спільних друзів.
“Після того як з Катею та Таріком ми приїхали до Званівки на Різдво, воно було шикарне, я вже нікуди більше не поїхала. З того часу почалася наша сімейна історія. Через рік після весілля у нас народилася перша дитина, а зараз їх уже троє”, — розповідає Вільному радіо Юлія Тимчак.
З 2015 року жінка приєдналася до громадської діяльності чоловіка. Він був у цьому русі ще з початку 90-х років.
“Багато хто після весілля залишає громадську діяльність. Я ж навпаки — тільки почала цим займатися. І все завдяки Андрію і його проактивній позиції постійного громадського руху. До відкритої війни з Росією ми багато часу проводили разом. В поїздках та подорожах, на тренінгах та фестивалях, у відпустці — все разом. Тому зараз дуже важко, коли понад рік ми знаходимося порізно. Це напрягає”, — каже жінка.
За рік війни Юлії з Андрієм вдалося побачитись тричі
На другий день після повномасштабного вторгнення Росії Андрій вивіз свою сім’ю та родину брата на Івано-Франківщину.
“Треба було рідних з Донбасу вивозити, поки не перерізали ті дороги, якими можна було виїжджати. Слава Богу є друзі на заході України, які дали нам будинок в горах. Ми вже там жили у 2014-му. Коли мої рідні були вже в безпеці, я пішов в найближчий воєнкомат. А там, скажемо так, куди виведе крива долі. Мене вона вивела до медичної роти 10-тої окремої гірсько-штурмової бригади військ ЗСУ”, — розповідає Андрій Тимчак.
З першого дня весни минулого року чоловік боронить українську землю. Спочатку на Житомирщині під Києвом, а через два місяці, коли на сході почалися запеклі бої, його перекинули на рідну Донеччину. За цей час Юлії та Андрію вдалося зустрітися тричі.
“Влітку Андрію дали першу відпустку. Сюрпризом він приїхав до нас у Карпати. Діти кричать: “Мамо, наш тато йде!”. А я їм: “Та то інший військовий”. Вони часто реагували на статних чоловіків у формі. Вдруге у листопаді, коли у волонтерських справах я їздила на схід, ми цілий тиждень були разом. Тоді діти були в дитячому таборі. Потім чоловіка обіцяли відпустити додому на святого Миколая, однак щось не вийшло. Проте він зміг приїхати у відпустку на Водохреща”, — каже Юлія.
“В день Юліного приїзду, мабуть, всі вищі сили допомагали”
Жінка мріяла про нову зустріч з коханим. І змогла її організувати в квітні.
“Завдяки Вільному радіо цього разу я їхала через Київ. Хюндаєм добралася до Слов’янська, звідки мене забрав Михайло — побратим Андрія. Цього разу я зробила чоловікові сюрприз. 6 квітня Андрію виповнилося 55 років. Я не потрапила до нього саме в цей день, однак восьмого була вже на місці. Ми трохи продовжили йому день народження”, — сміється жінка.
Михайло Самець служить з Андрієм вже понад рік. Разом вони були у Малині під Києвом, тепер — на Донеччині. За цей час військові побували в різних ситуаціях і багато чого пережили. Тож коли Юля зателефонувала йому і запропонувала зробити Андрію сюрприз, він з радістю погодився.
“Не знаю, чи підганяв би я всі речі, щоб получилося допомогти зустрітися з дружиною, якби це стосувалося іншої людини. Андрій щирий і дуже надійний чоловік, який в тяжку хвилину завжди поряд. Тож я старався, щоб все було добре”, — розповідає журналістам Вільного радіо Михайло.
Військовий говорить, в день Юліного приїзду, мабуть, всі вищі сили допомагали.
“Якраз саме в той час, коли прибуває київський потяг, я мав приїхати до Слов’янська. Юля не довго чекала на мене. Десь через півгодини я приїхав на вокзал і був готовий забрати її й відвезти до чоловіка. Тож все так гарно співпало. Як по нотах у музикантів розписано. Без ніякої фальші, все чітко — нотка в нотку”, — сміється побратим Андрія.
“Важко було зберегти сюрприз в таємниці”
В ті місця, де дислокується медрота Андрія Тимчака, транспорт не ходить. Туди зовсім нічим доїхати, тим паче цивільним. Добиратися дуже довго, складно, дорого і незручно. Взагалі з транспортом на схід зараз кепсько, каже Юлія. Тож вона вдячна за допомогу побратимам свого чоловіка.
“Мені це дуже допомогло, оскільки всюди окопи — не проїдеш, і блокпости стоять, де всіх перевіряють. Також вдячна, що зберегли в таємниці мій приїзд. Я була впевнена, Андрій все знає. Оскільки раніше ми могли з ним не зідзвонюватися день чи два. То зайняті, то зв’язку немає — по-різному. А в ці дні прямо кожні дві години він дзвонить. Кажу: “Що ти дзвониш?”. А він так прямо і питає: “А де ти, а що робиш?”, — сміється жінка.
Важко було зберегти сюрприз в таємниці, зізнається Юлія.
“А мене так і підмиває, так і хочеться все йому розказати. Очікування скорої зустрічі це такий сплеск адреналіну. Коли ти їдеш і знаєш, що ось-ось ти побачиш рідну і кохану людину, зацілуєш, заобіймаєш. Це все дуже й дуже надихає”, — ділиться своїми відчуттями жінка.
Очікуючи на посилку, військовий очам своїм не повірив. Це була дружина
Під’їжджаючи до стабілізаційного пункту, Михайло подзвонив побратиму і спитав, де він знаходиться, бо везе йому передачу від родини. Андрій відповів, що на місці.
“Дивлюся, сидить мій рідненький на крильці, в телефоні риється. В окулярах. Вуси почав відрощувати. Боже, такий смішний! Я тоді кажу Михайлу: “Знімай. Ти ніколи не бачив як Андрій оре?”. “Ні, — каже, — не бачив. Хіба Андрій може орать? Він спокійний завжди, врівноважений, веселий”. “Розумієш, — кажу. — Довести його до тієї стадії, коли він оре, можу тільки я. Всі 15 років я цим тільки і займалася”, — сміється Юлія.
Очікуючи на посилку, військовий очам своїм не повірив: у машині сиділа його дружина.
“Андрій побачив мене у вікні машини і почав розмахувати руками. Він же мені прямо казав: “Не приїжджай, тут небезпечно. Навіть і не думай, бо знаю, ти все можеш зробити”. Типу я така авантюристка взбалмошна. Погрожував, якщо приїду, він мене навіть на залізничний вокзал не поїде зустрічати. “Поїдеш, — казав, — тим же потягом назад”, — зі сміхом пригадує Юлія.
Свою першу реакцію, коли побачив тут дружину, Андрій добре пам’ятає.
“Я ж нічого не знав. Кажу: “Михайло, ти що не міг хоча б натякнути? Ти ж міг сказати”. Я там так возмущався, на чому світ стоїть. Ніхто нічого мені не натякнув, Юля також мовчала. Так що я нічого не знав. Однак чесно кажу, це було круто, дуже круто. Від душі. Загалом класно було”, — задоволено сміється військовий.
Такою реакцією чоловіка жінка не переймалася. Вона добре розуміла і знала: Андрій радий бачити дружину. Просто він хвилюється за її безпеку.
“Тож я зразу його попередила:“Не кричи. Я завтра й назад. Ти тільки не сварися”. І він такий… Я не знаю навіть, як це словами передати. По-перше, не очікував. По-друге, звичайно зрадів. По-третє, був дуже обурений, що я його не послухала і все ж таки припхалась в таку небезпечну зону. А по-четверте, це був самий класний день”, — посміхаючись згадує Юлія.
“Ми одягли обручки і ще раз зізналися в коханні”
Її приїзд — це не єдиний сюрприз, що отримав на ювілей Андрій. Жінка привезла ще купу подарунків. Найголовніший — нові обручки. Старі зносилися, і подружжя останнім часом їх не носило, щоб не загубити. Перед поїздкою до чоловіка Юлія обміняла ці обручки на нові.
“Не хотіла їх здавати. Такі вони мені були дорогі! А потім подумала: “Навіщо обручкам мертвим грузом лежати? Толку, що ми стільки всякого добра 15 років зберігали. Все кляті росіяни в одну мить із “Градів” знищили”. Від нашого будинку, ЛЕМКО-центру, залишилося лише два фронтони. Тож старі обручки — це дрібниці. І я поміняла їх на нові. Для мене це був вирішальний крок”, — розповідає про свої вагання жінка.
З розмірами обручок Юлія вгадала, і цим задоволена. Тепер подружжя насолоджувалося ще однією приємною миттю свого сімейного життя.
“Ми відкрили одну із пляшок безцінного Артемівського шампанського, подарованого нам Вільним радіо. Одягли обручки і ще раз зізналися в коханні. Це було дуже чуттєво. Ми дуже за цим сумували. Нам цього дійсно не вистачає. Зараз в цих умовах, коли виживаєш і весь час кудись біжиш, елементарно не вистачає часу і позитивних емоцій. Тому це дуже важливо”, — розчулено каже жінка.
У захваті від неочікуваного подарунку на свій ювілей і сам захисник.
“Мені дуже сподобалося! Все було на висоті. Все класно! Все дуже добре! Це ж Юля! Вона приїхала — і все відбулося. Тепер спогади будуть шикарні. Це супер! Це такий подарунок життя, який я пам’ятатиму завжди!”, — говорить у захваті Андрій.
“Юля, ти, мабуть, не зрозуміла, куди приїхала. Це кров”
Разом подружжя провело менше доби. Адже о 15:00 Юлія приїхала до чоловіка, а наступного дня о 13:00 мала повертатися додому. Це було катастрофічно мало, говорить жінка, але ж це краще, ніж нічого.
“Ми разом гуляли. Були і на стабпункті. Андрій розповідав, як приймають поранених. Божечки! Він водить мене цими коридорами, а там всі сходинки в крові, носилки в крові. Якраз мені в той час діти подзвонили, і я їм розповідаю, що тут хтось томатний сік розлив. На що Андрій мені каже: “Юля, ти, мабуть, не зрозуміла, куди приїхала. Це кров”, — розповідає Юлія.
Вона познайомилася з побратимами чоловіка і впевнилася: це хороша і дружня команда.
“У Андрія класні друзі. До труднощів своєї служби вони намагаються відноситись легко та з жартом. Такі цікаві прикольчики між собою відпускають. А я й кажу: “Да, хлопці. У вашій справі, видно, без позитиву ніяк. Просто ніяк”, — додає жінка.
Поки дружина знаходилася поряд, було добре. Однак при цьому Андрій хотів, щоб Юлія якнайшвидше поїхала звідти, зізнається він.
“Звичайно, хочеться, щоб жінка погостювала хоча б 3-4 дні або тиждень. Але тут небезпечна територія. Якщо прилетить і ми вдвох постраждаємо, наші діти залишаться сиротами. І коли відстань між нами хоча б 200-300 метрів, я спокійний. Тож поки не провів Юлю на потяг і вона не поїхала, я весь час хвилювався”, — каже Андрій.
“Багато чого б могло не статися, якби не допомога хороших людей”
Подружжя приїхало на потяг до Слов’янська трішки раніше. Погуляли по парку Шовковичний — пригадали чудові дні мирного життя.
“Ми ностальгувати про те, як часто бували у цьому місті і скільки цікавого тут відбулося. Але ми трималися. Я розревілася, аж коли мій потяг рушив. Я просто ревіла, бо це надовго. Я знову скоро не побачу Андрія”, — сумно говорить Юлія.
Жінка залишилася задоволена поїздкою, сюрпризом, який вдалося зробити чоловіку. І все вдалося зробити завдяки хорошим людям, які їй в цьому допомогли, підкреслює Юлія Тимчак.
“Світ не без добрих людей. Багато чого б могло не статися, якби не допомога хороших знайомих, а то й навіть незнайомих людей. Звісно, враження тільки позитивні. І я дуже рада, що хлопці, які знаходяться там в жорстоких умовах, усі на позитиві. Це так мило, романтично і круто. Якби була така можливість, я би моталася туди щомісяця. Хай на один день, але кожен місяць”, — ділиться своїми бажаннями жінка.
Сюрприз на ювілей від Юлії Тимчак для коханого чоловіка Андрія — бійця ЗСУ
Зараз Юлія знову задумується про нову поїздку. Вона підрахувала: за час війни подружжя зустрічалося один раз у квартал.
“Тож наступна зустріч має бути місяці через три. І я вже в її очікуванні. Думаю, який же ще сюрприз зробити? Чи Андрій до нас приїде, чи я туди поїду, але ж треба щось придумати. А якби це ще й була зустріч перемоги, стовідсотково це стало б найкращим подарунком для всіх нас”, — запевняє Юлія.
* * *
Нагадаємо, нещодавно ми розповідали історію рідного брата Андрія — Романа Тимчака. Він також боронить рідну землю від загарбників. “Війна з росіянами в нашій родині триває третє покоління”, — каже Роман. Журналісти Вільного радіо розпитали його про рік перебування на фронті.
24Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
