Зараз контрольний пункт в'їзду-виїзду починається не з шлагбауму пропуску, а з умовної черги перед ним. Люди сидять по обидва боки дороги — одні на землі під кущами праворуч, інші — на зупинці ліворуч від дороги.


— А чому ті люди під кущами?, — питаємо у тих, хто на зупинці.

Просто до обіду там прохолодно, то деякі там, потім йдуть. Бо ж треба і рухатись, — пояснює одна жінок на зупинці.

Черга людей перед "Новотроїцьким" не залежить від того, "хто за ким". Коли ми працюємо на пункті пропуску, тут чекають близько 20 людей, але їхня кількість щодня змінюється.. Ці люди живуть тут.

Деякі — вже декілька тижнів. Чоловіки та жінки різного віку очікують інформації від т.з. "ДНР": впустять їх додому чи ні.

Ці люди раніше приїхали, у них немає коштів повертатися до місця, з якого вони прибули, та немає взагалі коштів на існування, щоб десь винаймати житло в населених пунктах, тому вони вимушені чекати на зупинці, — розповідає суспільно-політичний монітор організації "Право на захист", які постійно працюють на КПВВ, Анна Токарева.

Контрольно-пропускний пункт Новотроїцьке — зараз єдина можливість в'їхати на окуповану територію Донеччини або повернутися звідти. Українські прикордонники готові пропускати людей через лінію розмежування щодня з 7 ранку до 20 години вечора. Але зважають і на умови бойовиків — ті свій блок-пост відкривають лише щопонеділка та щоп'ятниці з 9:00 до 18:00. Щоб проїхати на окуповану територію, людину мають внести в свої списки представники псевдореспублік. Часом цей процес затягується. Люди біля КПВВ очікують якраз цього підтвердження.

— Як довго зазвичай триває весь процес внесення в списки?


Тут рулетка. Я тут з 27 липня. От люди 24 липня подавали — вони вже поїхали кілька днів тому. От як тут розуміти? Там у них бардак з цими документами, не можуть навести порядок, — жаліється Віктор, один з тих, хто чекає на пропуск.

— А чому у вас так довго виходить?

Я виїхав, коли вже був карантин. Вивозив дітей до їхньої матері. Вивезти треба було терміново, бо у мене закінчувалася довіреність. А мені там на блокпосту не давали виїхати поки не підпишу заяву, що під час карантину не повернуся. Але хто ж знав, що це все так довго триватиме? Тут справ то — півгодини і я вже в Оленівці.

— А чому до дітей не повернетесь чекати відкриття КПВВ?

Та скільки ж вже можна туди-сюди мотатися? Тут кожен день щось змінюється, тому вирішив вже тут чекати. Поки гроші були, то на ніч їхав на квартиру орендовану, а зараз залишаюся в наметі.

Намет — це місце для нічлігу людей, яким нікуди піти. Його розгорнули рятувальники ДСНС. Потрапити туди можна після закриття контрольного пункту в'їзду-виїзду, бо це з іншого боку від загальнодоступної дороги.

Розповідати про умови життя та свої історії люди перед КПВВ вже не хочуть. Зневірилися та кажуть "Ви все одно нічим не допоможете". До них вже приїздили і представники міжнародних організацій, і журналісти з різних країн, і посадовці. А навіть додаткову лавочку після тих розмов домогтися не змогли.

В область ми дзвонили, намагалися повідомити про наше становище. У нас тут було 20 людей, а лавочка одна. Інші на корточках, під кущами. Ми навіть готові були самі зробити, тільки привезіть нам з чого. Коротше кажучи, були тут представники з Волноваської адміністрації, не керівники, 2 дівчини. Вони всю ситуацію з наших слів записали, сказали "ми передамо, кому треба". Після цього тиша, — каже мешканка окупованої території Світлана.

Світлана — жінка середніх років. Вона сидить якраз на тій самій єдиній лавочці. Рукою постійно тримає свої речі — валізу та сумку, так наче вже за 5 хвилин їй треба буде з ними переходити пост, а вона боїться щось забути. Або загубити.

— На що ви чекаєте? Що має статися, щоб ви поїхали з зупинки?

Ми готові чекати, коли нам відмовлять. От ми дзвонимо на гарячу лінію, нам кажуть: ваші документи обробляються, тобто на комісію їх ще не подали. Значить їм треба чекати довго. Наскільки довго — 2 тижні. Ми так припускаємо. А якщо кажуть, що ваші документи передані на комісію. От чекаю, — додає жінка.

Залишалася так чекати на пропуск мама з 2 дітьми з окупованого Сніжного. Вони приїхали на пункт пропуску 10 серпня та пробули тут тиждень. Про неповнолітніх, які інколи були без нагляду, дізналися в поліції. На жінку склали адміністративний протокол та розмістили разом з дітьми в Донецькому обласному центрі соціально-психологічної допомоги.

Станом на ранок 27 серпня, на зупинці перед КПВВ залишаються 6 людей. Годує їх гуманітарний центр "Проліска". Вони щодня забезпечують людей продуктовими наборами.

"Ми привозимо їжу швидкого приготування та довготривалого зберігання. Тобто, щоб можна було просто водою залити в палатці та поїсти "— каже фахівець з соціальних питань "Проліски" Сергій Вєдєнін

Перед пунктом пропуску загалом відкрита місцевість. Тому варто пити якомога більше води і накривати голову. Якщо цього не робити, то може стати погано. Ми не планували, але перевірили на собі.

Допомогти на пункті пропуску є кому — в робочий час тут працює медпункт. Бригада міряє тиск, дає випити солодкого чаю та пригощає печивом. Поки сидимо, заглядає хлопець. Він приїхав на КПВВ та хоче проїхати на непідконтрольну територію.

— Добрий день, а можна маску?

— У нас не аптека. Ми не видаємо та не продаємо маски. Хто вас сюди послав? Прикордонники?

Чоловік мовчить.

— От повертайтесь до тих, хто послав і скажіть, що тут нічого не роздають. Ви ж знаєте, що в країні карантин, треба було підготуватися.

Медика явно роздратувала ця ситуація. Видно, що це вже не вперше. І не востаннє — хвилин за 5 з тим самим питанням зазирнув ще один чоловік.

Маска — одна з найпростіших вимог під час карантину, але деякі люди про неї все ж забувають. У них проблеми виникають одразу на вході, бо не пускають.

Перед проходом на КПВВ у людей перевіряють речі та документи. На окуповану територію їдуть більше людей, ніж звідти. Вони вже мають підтвердження, що є в списках.

— Я чекала 40 днів, бо якийсь є певний порядок, перелік, — розповідає одна з жінок в черзі на автобус в сіру зону Лідія.

— А чому ви чекали? Ви кудись у справах їздили та застрягли?

— Їхала в гості. У мене родичі по всьому Радянському Союзу (жінка не використовує слова "колишньому", каже в теперішньому часі, — ред.). Поки вистачає здоров'я, я до них їжджу.

— А ви вже знаєте скільки знадобиться на дорогу?

— Не знаю, ще нічого не знаю. Тут же ціни змінюються, долар змінюється, життя змінюється. То вже не важливо, головне доїхати. Які там гроші. Не мільйон коштує, за пенсію доїду.

На цьому наша розмова переривається, бо в автобус почали пускати людей. Лідія сіла в нього та поїхала в сіру зону. Перевезення влаштовані так, що автобуси курсують з підконтрольної території до лінії розмежування, а там треба пересісти вже в інший автобус та доїхати до блокпосту бойовиків. Посередині змінюється і валюта оплати — з гривні на рублі. Цей проміжок — сіра зона.

Сіра зона — це межа в багатьох сенсах. Якщо виїхали туди, а бойовики не пропустили, ви маєте пробути 2 тижні на самоізоляції вдома або на обсервації у державному закладі. Раніше відпускають, якщо отримаєте результати ПЛР-тесту, що у вас немає Covid-19. Ці ж правила встановлені для всіх, хто їде з непідконтрольної території. Бойовики так званої "ДНР" теж вимагають проходити самоізоляцію або обсервацію після перетину КПВВ.

За час нашого перебування на пункті пропуску, з окупованої території приїхали в рази менше людей. Але статистика Держприкордонслужби свідчить, що перетинають в обидва боки однаково — за липень проїхали по 1 тисячі людей.

Умова виїзду з окупованої території — прописка на підконтрольній території України. Якщо вона є — перевіряють та пропускають в сіру зону. Там вже можна під'їхати на автобусі одному, пересісти в інший та доїхати до КПВВ "Новотроїцьке". Це шлях пройшли Ольга з онучкою та Наталя. Вони втрьох приїхали на автобусі, швидко пройшли перевірку та підписали всі документи. Тож ми з ними спілкуємось вже після. Ольга сидить в мікроавтобусі, вона обкладена сумками та вимотана дорогою, але посміхається.

— Як довго ви їхали? — питаю у неї

— О 9 годині нас вже пустили, а зараз скільки? 12? От ми за 3 години вже все пройшли. Це швидко. Раніше, коли я проїжджала, за півгодини з українського боку проходили. І тут добре, і чисто, і туалети. І, йоханий бабай, усе. А там по 5 годин стояли.

— Ви їздили до родичів чи знайомих?

— Були у родичів. Приїхала, і, як дурочка, сиділа оце скільки. Я 5 місяців вдома не була. Я так вже скучила, якби ти тільки знала. З 6 березня не була вдома.

— А ви завжди їздили до родичів через "Новотроїцьке"?

— Ні! Їздила раніше через Мар'їнку. Туди значно ближче. От зараз я заплатила 50 рублів до Оленівки, з Оленівки теж ми по 50 рублів заплатили, потім я пересіла вже в другий автобус і заплатила 20 гривень. Зараз я до Волновахи не знаю скільки заплачу. А з Волновахи до Курахово мені треба заплатити 220 гривень! А з Курахово до Максимільяновки ще треба 20, а потім ще щоб доїхати 20. Загалом сильно багато грошей. А на Мар'їнці — проїхала блокпост, заплатила до Максимільяновки 20 та від неї ще 20. І я вдома.

Всі сумки, які оточують Ольгу, вони з онучкою тягнули самі. Жінка каже: особливо важко переносити їх з автобуса в автобус, а це доведеться зробити ще кілька разів. Але це не так засмучує, бо дуже хочеться додому. До перетину лінії розмежування пенсіонерка готувалася — спеціально купила сучасніший телефон. Додаток скачала та встановила раніше, тож на КПВВ не довелося витрачати на це час. А от як буде користуватися поки що не розібралася — селфі вона робити поки не вміє.

— Якщо не розберусь — піду десь питати у хлопців. Там же ж у нас в селі хлопці живуть, свої люди. Я вже питала як там фотографувати. Але раптом що — допоможуть,знайдуть, там є один молодий у нас, — сміючись каже Ольга.

Наталя, інша пасажирка прибулого з сірої зони автобуса, за додаток не переживає. Теж встановила його раніше, щоб не витрачати час. Свій маршрут жінка поки сама не знає. Вона на блокпосту була вже о 5:30, а коли зможе добратися до родини в Харків — ще не розуміє.

— Ви застрягли через карантин чи так і планували їхати?

— Я в Горлівці застрягла на карантин. У нас мама після інсульту, і ми з братом по місяцю доглядаємо її. І ось мій місяць, і якраз почався карантин. Я там з березня була. А це думаю: раз Новотроїцьке відкрили, то якось буду намагатися виїжджати, бо півроку родину не бачила.

— Як пропускали з того боку?

— Я ж туди рано приїхала. Ну, зайняла чергу. Повільно. Там люди то не так документи заповнили, то ще щось, то якісь там у них проблеми. І там по 1, по 2 людини проходили. Я навіть і не подивилася о котрій я перейшла. Питали небагато, правда двічі всі речі перерили. Питають "яка прописка?", кажу: "харківська", ну і все. Там жодних списків, щоб сюди їхати не треба. А "дій вдома" я раніше поставила, підготувалася, але все одно дуже довго і тяжко. Я тут перший раз їду, тому тут взагалі нічого не знаю. Раніше я їздила з перевізником. Тобто в Харкові сідала і в Горлівці виходила. Їздили через Майорськ. Вони самі вирішували всі ці питання на блокпостах.

В автобусі на Маріуполь Наталя їде сама. Коли приїдуть наступні охочі перетнути лінію розмежування — не ясно, адже після них з Ольгою черги вже не було.

У додатка "Дій вдома" є збої та проблеми по всій Україні. Про питання до нього нам розповідали поліцейські в Слов'янську, а також працівники гарячої лінії з питань Covid-19 з Краматорська. На початку серпня додаток не працював півдня саме в п'ятницю. Через це близько 500 людей понад 4 години чекали пропуску з сірої зони. Більшість на Луганщині, але 35 людей сиділи в очікування саме на "Новотроїцькому".

Це при тому, що з 1 серпня Кабінет міністрів дозволив не встановлювати "Дій вдома" при виїзді з окупованих територій. От тільки таке послаблення не підтвердили в штабі ООС, тож вимога залишилася. Прикордонники працюють за розпорядженням командувача. А правозахисники наполягають, що у військового немає таких повноважень.

Новина про не обов'язкове встановлення "Дій вдома" поширилася краще, тож частина людей їдуть із впевненістю, що додаток їм не потрібен. Це могло б не бути проблемою, але "Дій вдома" не встановлюється на старі моделі смартфонів та тим паче на кнопкові телефони. Відповідно людям доводиться шукати й купувати нові телефони спеціально під додаток. Або ж їхати на обсервацію. Останній варіант більшості не підходить.

Заручниками такої ситуації стали подружжя переселенців, які живуть зараз в Краматорську — Ірина та Павло (імена спікерів змінені за домовленістю,-ред.). Чоловік та жінка їдуть з Донецька. Туди проїхали тиждень тому, щоб Павла оглянули лікарі-онкологи. За пропискою їх легко пропустили назад, але на українському посту виникли проблеми з телефоном — на один можна було встановити "Дій вдома", а інший кнопковий. Ірина пройшла перевірки, але це розділило їх з чоловіком. Павло не може говорити через рак гортані. Тож сидить в затінку і лише пише, що очікує на телефон.

Водночас його дружина чекає вже за межами посту, бо назад її вже не пропускають.

— Його апарат для відсмоктування вже тут, на цій стороні, а він там. Йому ж вже треба відкачувати слиз. Поки туди їхали — ми тричі відкачували, бо дуже погано було, — переживає Ірина.

Про вимоги до телефонів вони не знали, тому тепер терміново попросили про допомогу у доньки.

— У нього немає додатку в телефоні, отакий телефон. Хто їх вигадав оці додатки, що мають бути круті телефони?

За півдня очікування телефон все ж привезли. Правда передати його чоловікові вдається не одразу.

Нарешті військові беруть телефон та несуть Павлу. Буквально за 5 хвилин він вже підходить до дружини.

— А де телефон? Тобі там все встановили?, — все ще переживає Ірина

Але її чоловік намагається не сумувати, розводить руками, мовляв не знає. І легко посміхається. Дружина вловлює настрій Павла, перевіряє чи є гаджет в кишені, а знайшовши — обіймає чоловіка, та посміхається.

— Жарти оце ще жартує. Ходімо вже додому.

Так ми і прощаємось.

Телефони, які не підходять, поганий інтернет, незнання. Люди старшого віку регулярно скаржаться правозахисникам, що їм складно розібратися зі встановленням "Дій вдома".

"83-річна жінка не могла встановити додаток «Дій вдома». Вона зателефонувала синові в Бердянськ. За дві години чоловік приїхав за 120 км і привіз телефон. Його матері допомогли встановити додаток і їй вдалося перетнути лінію розмежування. Другий випадок був подібний: жінці в Маріуполь зателефонував батько, у якого був лише кнопковий телефон. Донька кинула всі справи і привезла батькові свій смартфон. Додаток встановили й чоловік зміг проїхати далі", — наводять тільки нещодавні приклади в організації "Право на захист", які щодня працюють на КПВВ.

Ті, хто все ж не зміг встановити додаток, змушені їхати на обсервацію в державний заклад, здавати ПЛР-тест на коронавірусну хворобу та очікувати результатів. Якщо інфекцію не виявлять, людину відпускають додому раніше. Але їхати кудись зазвичай люди не хочуть, це швидше вимушена міра.

Тих, хто поїде на обсервацію збирають впродовж дня. Тобто, якщо приїхала людина вранці, то все одно змушена чекати 19 години, щоб поїхати з усіма. Відвозять на автобусі, його забезпечують. В день, коли ми працюємо на пункті пропуску, в автобусі їдуть двоє — чоловік середніх років та пенсіонерка. Жінка проти обсервації, але не має потрібного телефона, тож змушена підписувати згоду на розміщення її в профілакторії смт Гостре.

— Куди? Для чого везти? І навіщо, чому змушувати? Там же в заяві написано "добровільно", а ми не "добровільно", а примусово. Це неприпустимо, — скаржиться пенсіонерка Катерина Моріна.

Вона довго сперечається із прикордонниками, але все ж сідає в автобус та їде в лікарню.

Пункт пропуску працює до 20:00. Саме до цього часу працює програма, в якій можна оформити прибулих з непідконтрольної території. Тож вже о 19:30 всі готуються до закриття. Але не цього дня, Саме в цей час під'їжджає останній автобус з сірої зони. З нього виходить велика родина та окремо від них хлопець. Виявляється, що родина — іноземці, тож їм ще додатково потрібно оформити страхові поліси. За півгодини це зробити не встигають.

Тож вони залишаються в наметах разом з людьми, які живуть на КПВВ в очікуванні пропуску. Саме зараз їх запускають на місце нічлігу. Тут чергують також ДСНС-ники.

— Так, ти рахуєш жінок та дітей, я чоловіків, а ти — всіх разом, — каже один з чоловіків, коли вони бачать людей майже біля наметів.

— А, це постійні. Значить, 2 бабусі поїхали і кілька нових, — додає рятувальник.

З намета вже тільки чути:

— Ось ці ліжка вільні, можете лягти на них.

Оформитись на пропуск на підконтрольну територію іноземці зможуть на наступний день, а от спробувати пройти на окуповану частину Донеччини наступного разу можна буде лише в понеділок.

Зазначимо, з 29 серпня в Україну тимчасово заборонили в'їзд іноземцям. Чи будуть пускати їх через КПВВ наразі інформації немає — прикордонники очікують на розпорядження командувача.

В карантинному режимі КПВВ "Новотроїцьке" має працювати мінімум до 31 серпня. Але на підконтрольній та непідконтрольній Донеччині щодня стає більше хворих з COVID-19, тож такі умови можуть продовжити.