“Після штурмів я уявив, яких зусиль нам буде вартувати деокупація наших земель, і мені стало сумно”, — каже артилерист Олександр Биков, який півтора року боронить Авдіївку. За словами речника ЗСУ, на цьому напрямку окупанти за неповний місяць від початку активних штурмів втратили декілька тисяч військових та сотні одиниць різної техніки. В інтерв’ю Вільному радіо захисник розповів про бої з навалою окупантів, свій внесок у їхні втрати та тонкощі артилерійської служби.
Зауважимо, думки нижче викладені командиром підрозділу, який воює на передовій Авдіївського напрямку. Це його бачення ситуації, а не загальна картина, якою володіє тільки командування.Олександр Биков служить у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Наші журналісти розпитали військового про оборону Авдіївки у жовтні 2023 року.
Ким ви працювали у мирному житті та що стало з вашим домом?
Мій шлях драматичний, бо я народився та виріс у Луганську. В травні 2014 року, коли місто [тимчасово] окупували російські найманці, я виїхав у Дніпро. Спочатку думав вступити у батальйон “Донбас”, але доля склалась так, що ця подія провалилась. Вже у Дніпрі знайомий звів мене з людьми, які формували добровольчий батальйон “Луганськ-1” ще з міліції Дніпропетровської області.
Так я почав службу в АТО. Потім перевівся до поліцейського спецпідрозділу вже в Луганській поліції, яка базувалась у Сєвєродонецьку. Там я служив 8 років до 2021 року. Перед великою війною я звільнився, але, як бачите, на цивільній роботі довго не протримався через фатальні обставини.
Як ви долучились до лав ЗСУ під час повномасштабного вторгнення?
Ми з друзями-колегами зібрали юридичні документи та виїхали на Тернопільщину. Там на п’ятий день початку великої війни я і пішов у військкомат.
Спочатку мене привезли в якусь ремонтну бригаду, де відновлювали техніку, але я не люблю ті гайки. Тим паче я мав шикарний військовий вишкіл. Тому мене відвезли у навчальний центр артилерії. Там я провів 10-12 діб навчання, і мене відвезли у 110-ту бригаду, яка тоді ще тільки формувалася. Тиждень злагодження, полігонів, стрільб, поїзд — і я під Авдіївкою.
Бригада заїхала на Авдіївський напрямок навесні 2022 року. Так тут і досі.
Цю бригаду сформували за пару тижнів з мізерним забезпеченням, озброєнням та майном. Чисто на патріотичному ентузіазмі та волонтерською допомогою вона відбивала штурми чотирьох бригад окупантів.
Ким саме ви служите?
Артилерист, розраховую та коригую вогонь гармати. Взагалі в мене така військова спеціальність, яку ніхто вже не використовує. Я повинен сидіти з біноклем на териконі та дивитись, куди гатять. Замість цього я по 12 годин дивлюсь у монітор. В нас радянські, але дуже ефективні штуки — це гармати “Д-30”.
Чи спостерігали ви на фронті передумови для початку масштабних штурмів окупантів, які почалися 10 жовтня?
До 10 жовтня були два розвідувальні штурми позицій. Вони йшли групами до 10 одиниць бронетехніки та 3 танків і БМП, які під’їжджали та проводили розвідку боєм. Під прикриттям танків окупанти випробовували на міцність нашу оборону.
Як для вас почалися масштабні бої з російськими загарбниками?
Масштабні бої тут йдуть постійно, але наймасштабніший за час моєї служби тут дійсно був 10 жовтня. Коли починається велика активність, усі починають працювати. Усі беруть і роблять, що знають та вміють. Без подробиць — наша робота дуже ефективна, враховуючи ті ресурси, що ми маємо.
Можете описати своє враження від того, що влаштували росіяни під Авдіївкою?
Таке було враження, що зараз знову 24 лютого 2022 року і війна знову тільки почалась і окупанти пруть колонами. Я не був на передньому рубежі нашої оборони в той момент, але я дуже переживав за хлопців з переднього краю.
Ви зараз перебуваєте десь на відстані від Авдіївки?
Артилерія ніколи не стоїть на передньому краї, навіть міномети. На передній край навіть машинами не заїжджають. Можуть під’їхати десь хіба за кілометр, висадити людей, а далі все пішки. Артилерія стоїть від 3 до 7 кілометрів [від сил противника] в залежності від виду зброї.
Наприклад, коли рік тому до нас заїжджали 777 (гармати М777 стандартів НАТО, — ред.), то вони були не ближче ніж за 10 кілометрів від фронту, бо на них сильно полювали. Однак наша гармата стріляє не так часто, і ми можемо собі дозволити бути ближче — десь 3-4-5 кілометрів [від лінії фронту]. Ближче вже неможливо, бо ми не зможемо підвозити боєприпаси.
Наскільки ефективно вдається бити з таких відстаней?
Ми можемо знищувати цілі, які знаходяться на відстані до 10 кілометрів від нас. Звичайно, що чим далі цілі, то тим складніше влучити, але, наприклад, на відстані у 12 кілометрів десь з восьмого снаряда реально влучити по групі піхоти. Якщо це буде відстань у 5 кілометрів, то вже 3-й — 4-й снаряд влучить по них. Взагалі це складна наука з цими розрахунками, я її півтора року вивчаю і досі не все вивчив.
З чим бувають складнощі?
Снаряди навіть з одного заводу, але з різних партій відрізняються. Кожен снаряд на заводі зважується, і якщо він відхиляється від норми на 0,05%, то на ньому роблять позначки “+”, “-” або “++” і так далі.
Це все треба розраховувати, бо, коли снаряд важче навіть на 0,05%, то можуть бути похибки у перельоті-недольоті на 70 метрів. Пройде 5 місяців, завод трохи змінить умови зберігання пороху, і заряд знову буде по-іншому летіти. Тому ми їх самі зважуємо та сортуємо за вагою та країнами-виробниками.
У чому полягає ваша робота під час російських штурмів?
Ми зазвичай працюємо, коли є скупчення [піхоти] та колони бронетехніки [окупантів]. Бо коли їде один БМП або танк, то з 7-8 кілометрів складно влучити по ньому. Може бути таке, що снаряд впаде за 10 метрів і пошкодить БМП, а ось на танку тільки подряпає фарбу.
Тому ми більше працюємо по скупченню піхоти — це ефективніше. Якщо снаряд впаде навіть за 30 метрів від окупантів, то є можливість, що комусь із них осколком снаряда відірве голову.
Коли в нас були найбільші хвилі штурмів 10-го та десь 15-17 жовтня, вони застосовували велику кількість техніки та піхоти. Після втрат, щоб укритися від наших дронів, вони стали більше піхотою наступати по 10-20 людей. Ця піхота йде посадкою вночі, і їх там навіть з дронів, які мають тепловізори, важко помітити. Ось по таких групах ми можемо ефективно працювати, а їхня бронетехніка вже працює як евакуація поранених.
Що для вас створює найбільші проблеми як для артилериста?
Саме по нашій батареї було два влучання. [Одного разу] це був якийсь “Ланцет” чи щось схоже, такий “літачок-камікадзе”. Нам дуже пощастило, що він схибив на 7 метрів і люді залишились цілі, а у гармати тільки колеса попробивало. У цьому районі наші гармати стріляли пів року, контрбатарейна боротьба була, але в нас є свої системи захисту від цього. Тому найбільше проблем — від дронів.
Чому російська армія так часто використовує в Авдіївці авіацію?
Вони завжди її тут активно використовували, але зараз масово пішли у хід КАБи (кориговані авіаційні бомби, — ред.) потужністю по 500 кг або одна тонна. Вони просто доповнюють ці бомби маленькими крилами. Літачок злітає дуже високо, скидає бомбу, яка планує та коригує напрямок завдяки електроніці. Тобто вона як ракета, тільки без двигуна.
Тут річ у тім, що авіація не залітає за лінію фронту. Літак дуже високо випускає цю бомбу, за 3-7 кілометрів від лінії фронту, і швидко розвертається назад. Боротися з цим дуже важко.
Речник Сил оборони Таврійського напрямку Олександр Штупун казав, що з 10 по 26 жовтня на Авдіївсько-Мар’їнському напрямку окупанти втратили близько 400 одиниць різної техніки. Ви рахували свій внесок у ці втрати росіян?
Десь п’ять одиниць [знищеної російської техніки] за ці дні наша гармата зробила. Ще є багато чого пошкодженого, але це не точно. Ми розстрілювали колону, були точні влучання, але ми дивились на неї з тепловізора, тому я не знаю, що це за техніка була.
Коли ми виводимо з ладу якусь техніку, її одразу наші дрони скидами “добивають”. Тому вся пошкоджена нами техніка — знищена.
Ви згодні з підрахунками втрат росіян в Авдіївці, які публікують у мережі?
Вони штурмують не саму Авдіївку, а фланги, де поля та посадки. Бо бої у місті — це дуже важка штука. Тому вони намагаються відрізати Авдіївку від комунікацій і мають невеличкі просування, але з величезними втратами. Ось ці підрахунки західних фахівців про втрату 135 одиниць техніки за два штурми…. Я, звичайно, не рахував, але по тому, що бачу, мені здається, вони праві. Я просто бачив десятки згорілої техніки, і десь 40% — це робота FPV-дронів.
Такі втрати наближають виснаження російської армії чи для них це несуттєво?
Ще й як суттєво. Щоб замінити таку кількість бронетехніки, думаю, потрібні декілька років. Тим паче там було багато зразків досить нової та найбоєздатнішої техніки. Також є величезні втрати в людях у штурмових підрозділах, а штурмовики дуже цінні й відновлювати їх важко.
Чи правда це, що в обороні ЗСУ була лише одна бригада, яка знищила щонайменше три бригади окупантів?
Зараз у медійному просторі багато політичних та пропагандистських заяв. Так, наша бригада взяла на себе значний удар, але є супутні підрозділи, які разом з нами тут, і їхній внесок в нашу оборону неоціненний.
Як Вам вдавалося нищити так багато техніки та солдатів росіян?
Думаю, нам допомогла злагодженість, порядок і певна свобода дій. Ми не чекали команди, а самі проявляли ініціативу. В нас такі й такі території “пристріляні”, нам найефективніше вести вогонь сюди та сюди. У відповідь командування написало: “Ок, ці ділянки ваші, гатіть без команди”.
Військові оглядачі часто наголошують, що Авдіївка — це неприступна фортеця. Ви як захисник теж так вважаєте?
Це фортеця, в них (російських військових, — ред.) немає шансів. Однак перед нами надпотужний ворог, і його силу потрібно сприймати серйозно і тверезо. Росіяни зібрали стільки бронетехніки для штурму, скільки я ніколи не бачив в одному місці.
Як вважаєте, чи довго ще окупанти зможуть наступати такими силами?
Думаю, битва тільки почалась. Я не знаю, скільки в них резервів, але я думаю, що вони приженуть ще. Так, вони зазнали колосальних втрат, але вони мають невеликий результат, тому, думаю, вони будуть намагатись його розвивати.
“Авдіївський терикон” зараз під нашим контролем чи його можна назвати “сірою зоною”?
Не розумію “хайпу” (ажіотажу, — ред.) навколо терикону, але так — терикон зараз “сіра зона”. Ні в кого немає можливості його контролювати (інформація актуальна станом на 28 жовтня 2023 року, коли наші журналісти записували інтерв’ю).
Як такі битви психологічно впливають на вас?
Найважча — робота піхоти. На них їде 12 танків, і я важко уявляю, як це, тому я не маю морального права про це говорити. Моя робота не дуже важка, але під час великих штурмів фізично важко. Впродовж 15 діб я виходив на вулицю тільки у туалет, а весь інший час дивився у монітор.
Що найбільше відбилось у вашій пам’яті після 10 жовтня 2023 року?
Після завершення штурму горіли десятки одиниць бронетехніки окупантів… І мені чомусь стало сумно. Бо я уявив, яких зусиль нам буде вартувати деокупація наших земель.
Як ви можете загалом охарактеризувати цю війну?
Ця війна міняється швидше, ніж усі минулі війни, бо технології розвиваються швидше, ніж будь-коли. Колись танк був “богом” на полі бою, а зараз FPV-дрон за 500$ з кумулятивною гранатою може його знищити на відстані до 10 кілометрів. Умовні “мавіки” (безпілотники цивільного виробництва, — ред.) на полі бою можуть зробити більше, ніж батарея артилерії.
Складається враження, що в умовах, які ви описали, знижується важливість артилерії?
Стара радянська школа вимагала, щоб наша спеціально навчена людина сиділа десь на пагорбі з обладнанням, дивилась, куди ми влучили та передавала по рації координати влучання для коригування артилерійського вогню.
Тепер, з появою дронів, артилерія навпаки стала умовно у 50 разів ефективнішою. Ми тепер можемо бачити у реальному часі з дронів, куди ми влучаємо.
Якби ми працювали без безпілотників, для знищення групи піхоти нам треба було б не 7-10 снарядів, а 50 або більше. А щоб знищити бліндаж, нам потрібно було б дуже багато снарядів, а дрон може скинути гранату з 2-3 разу куди треба.
Ви бачите, як можна покращити ситуацію для ЗСУ на фронті?
У перший місяць [відкритої] війни ми намагалися воювати, як пише підручник радянської школи артилерії, і ледь всі не вмерли тоді. Ми маємо бути більш технологічними за ворога. Або будемо платити за це кров’ю своїх людей.
Чого захисники Авдіївки найбільше потребують? На які збори ви б радили донатити найбільше?
Дрони ударні, FPV-дрони, “мавіки” та інші розвідувальні дрони. Ще засоби РЕБ, тепловізори та рації. Це те, що є у вільному продажі.
Як часто військовим вдається взяти відпустку та чи є з цим проблеми?
Тут все залежить від обставин. Якщо є можливість на деякий час відпустити людину, і його побратими готові та можуть взяти на себе його фронт роботи, то можна й відпустити. Якщо все добре складається, то раз на 4-5 місяців можна вирватись на 10 діб погуляти з сім’єю чи друзями.
Однак є багато факторів. Наприклад, у деяких людей є проблеми з дисципліною, і таких просто страшно відпускати. А ще є люди, чию відсутність важко перенесе підрозділ, бо їх важко замінити.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
