Мешканка Донецька Феня Пустова знала творчість Івана Франка як ніхто інший на Донеччині та навчала Василя Стуса. А переїхавши на пенсії до Костянтинівки включилася в роботу місцевої української громади, пропагувала постать Олекси Тихого, Василя Гайворонського, Фелікса Ковалевського та займалася з молоддю. 8 жовтня їй могло б виповнитися 95.
95 років тому, 8 жовтня 1928-го на Харківщині народилася видатна українська науковиця, франкознавиця, педагогиня, пропагандистка українського слова Феня Пустова. Близько 40 років вона викладала у Донецькому державному університеті й жила там.
“Феня Дмитрівна у нас на 1 курсі викладала курс усної народної творчості й на 3-му — історію української літератури ХІХ століття. Дуже поважна людина була, скромна, охайна жінка. Пам’ятаю її лекції: настільки цікаво розповідала, особливо про зображально-виражальні засоби мовлення. Привчила нас читати кожен вірш так, щоб глибше занурюватись у зміст цієї поезії та уявляти, що хотів передати автор”, — згадує про видатну донецьку літературознавицю Лариса Степаненко.
Вона – колишня учениця Фені Дмитрівни, яка навчалась у неї на початку1980-х на українському відділенні філфаку у Донецьку. Нині Лариса Степаненко – начальниця відділу освіти Очеретинської селищної ВА.
Про факти біографії цієї відомої українки Донбасу дізнаємося і з наукової роботи двох учнів Костянтинівської школи № 6.
Феня Пустова народилася у селі Лукашівка на Харківщині. Дівчиною з родиною переїхала у Костянтинівку, де вони оселилися неподалік Центрального ринку.
В роки Другої світової війни її батька евакуювали (ймовірно, разом з підприємством, на якому він працював), а сім’я залишилась у місті. Але виживати у Костянтинівці їм було занадто складно, тож Пустові пішки повернулися до рідної Лукашівки, де вони змогли уникнути голоду.
У 1944-му році Феня Пустова з сім’єю повернулася до Костянтинівки, де продовжила вчитись у школах № 5 та 10. За спогадами Фені Дмитрівни, «…після звільнення від німців жодної української школи не відкривалося».
У 1948-1953-му роках дівчина навчалася у Харківському державному університеті на філологічному факультеті та почала викладати в одній з костянтинівських шкіл українську мову та літературу.
Зайнялася наукою та за 5 років закінчила аспірантуру Харківського університету, отримала призначення — працювати у Сталінському державному педагогічному інституті. Йому вона загалом присвятила 45 років життя. Викладала там до 2003-го року, здобувши наукові звання та авторитет.
Починаючи працювати в інституті асистенткою кафедри української літератури, Пустова разом з Василем Стусом працювала над дослідницькою науковою роботою на тему “Збірка “Зів’яле листя” І.Франка”. Василь Стус тоді навчався на 5 курсі університету. За даними дослідника літературного Донбасу Вадима Оліфіренка, Феня Пустова й викладала у Василя Стуса.
“Тоді, коли я навчалася, навіть ім’я Стуса не було в історії української літератури, навіть ім’я його не згадувалося! Я тільки пам’ятаю, що з “шістдесятників” тоді тільки дали дозвіл на друк творів Ліни Костенко. Ми навчалися на 3-му курсі і вперше ознайомилися з її “Марусею Чурай”, — згадує ті часи навчання у Фені Пустової Лариса Степаненко.
На той час офіційна влада УРСР вважала Василя Стуса злісним рецидивістом та ворогом країни. Лише за кілька років до того поета, випускника Донецького вишу, засудили за антирадянську діяльність та кинули в останнє в його житті заслання у пермський табір за Урал. Такою була багатосотлітня політика Москви щодо України.
“Коли я навчалася в університеті, знаєте як нас називали? “Деревня”. Бо було поряд російське відділення, — вони ж “елітою” вважалися. А нас, “українців”, було 2 групи, вважалося, що ми “селючки” всі”, — згадує Лариса Максименко своє навчання в ті роки.
А для Фені Дмитрівни Пустової вивчення творчості Івана Франка стало одним з головних напрямків наукової роботи.
І дисертацію вона писала про Каменяра. В Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені Каразіна зберігають наукові праці донецької науковиці. Серед них — “Тропіка в художньому творі”, “Іван Франко — теоретик літератури” та інші.
Після здобуття Україною незалежності Феня Пустова видає декілька навчальних посібників.
За словами Лариси Степаненко, у Пустової не було власної родини та дітей, але були племінники. Вони обмінялися з нею житлом та переїхали у її квартиру у Донецьк. І колишня студентка, дізнавшись про це, розшукала свою викладачку.
“Мені здається (я тричі у неї була), вона була просто самотня — я це відчула. І коли я з’явилася, кажу, “Феня Дмитрівна, може Ви мене й не пам’ятаєте, я була Вашою студенткою…”. А вона каже “Може й не пам’ятаю, а тепер запам’ятаю”. Мені хотілося у вир учнівства, у вир наукової роботи щоб вона поглинула, щоб “тряхнути” її. Бо я дивлюся, що вона дійсно така одинока та начебто нікому не потрібна”, — згадує Лариса Степаненко.
У Костянтинівці Феня Пустова вступила до Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, на сторінках місцевих газет “воювала з українофобами”. Популяризувала творчість Василя Гайворонського та відкрила творчість маловідомого костянтинівського письменника і засновника Костянтинівської бібліотеки Фелікса Ковалевського.
У 2008-2009-му роках у Костянтинівці літературознавиця рецензувала наукові роботи старшокласників Новодмитрівського НВК Костянтинівки.
Феня Пустова допомагала громаді Костянтинівки пропагувати та повертати із забуття ім’я великого земляка Олекси Тихого — педагога, дисидента, гуманіста, закатованого разом зі Стусом. Літературознавиця стала співавторкою однієї з літературних збірок про Олексу Тихого, брала участь у журі у перших Олексиних читаннях в Олексієво-Дружківці.
Феня Пустова померла 29 травня 2010 року у Костянтинівці, її поховали на місцевому Фрунзенському цвинтарі.
Громадська діячка Людмила Огнєва теж жила у Донецьку. Вона займалась ядерною фізикою, а після завершення кар’єри стала берегинею української Донеччини. Опікувалася унікальними мозаїками, друкувала книжки, повертала викреслені Кремлем імена видатних діячів краю. Більше про Людмилу Огнєву читайте в матеріалі “Вона — символ, знак української Донеччини”: Видатній донеччанці Людмилі Огнєвій сьогодні могло б виповнитись 87“.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.