З-поміж 45 тис заражених коронавірусом українців майже 7 тис — це медпрацівники. Серед них опинилася й Тетяна, медсестра з Донеччини. Вона вже одужала від коронавірусної хвороби і погодилась розповісти про себе лише на умовах анонімності. Спочатку Тетяна сама не вірила в епідемію, а тоді стала пацієнткою. Де вона заразилася, які наслідки для здоров’я залишила її хвороба та чи шепотіли за спиною — про це та інше в нашому інтерв’ю.
Тетяно, чи серйозно Ви ставилися до пандемії до того як захворіли?
Я не вірила в цю пандемію, думала, що просто наганяють паніку на людей. І казала, що поки сама особисто не зіштовхнусь з цим, я в це не повірю. Новини дивилася, читала зведення. І, звісно, цифри ці всі лякали з одного боку, а з іншого — я не вірила, що це дійсно правда.
Чи багато серед медпрацівників таких, які поділяли Ваше ставлення до всього цього?
Мою думку колеги не поділяли, вони дуже обережні, і моя позиція викликала сміх в інших.
Чи були Ви тоді достатньо захищені?
Засоби захисту всі є, ми цим забезпечені. У нас були засоби захисту — маски, рукавички — все це ми вдягали. Ми завжди вдягаємось, на нас завжди маски, рукавички: маски ми міняємо кожної години, рукавички обробляємо після кожного хворого. Щитки, окуляри — все це в нас є.
Вам відомо, де саме Ви підчепили коронавірус?
Як кажуть, якби знав, де впадеш, соломки підстелив би. Всі ми ходимо по супермаркетах; хоч і в масках та рукавичках, ми не знаємо, хто поруч з нами. Тому я з впевненістю не можу сказати, де саме заразилася.
У Вас були на роботі пацієнти з COVID-19?
Так, були, але на нас були засоби захисту. На роботі в мене, звісно, були контакти з хворими на COVID-19, але побоювань заразитися в мене не було. Але тоді ми не знали, що той пацієнт був ПЛР-позитивним (зараженим коронавірусом, — ред.), ми дізналися про це пізніше.
Що сталося після того, як в одного вашого пацієнта виявили цю інфекцію?
Після того як в нього виявили коронавірус, нас всіх обстежили: взяли ПЛР-мазки в той же день. І на другий день по мені прийшов позитивний результат. Коли мені повідомили про мій статус, я була вдома. А потім мене госпіталізували в інфекційне відділення.
Як Ви почувалися в той момент?
Паніки в мене не було, це точно. І питання “чому я?” теж не виникало. Просто так вийшло, лікуватись треба. Одразу були переживання за свою родину, тому що я з ними всіма контактувала. За себе в той момент я сильно не переживала — знала, що в надійних руках. Мої колеги мене дуже підтримали, дуже допомогли. Я вдячна їм за те, що вони не кинули мене у важкий час.
Розкажіть як саме виявляють “коло контактних”?
У мене спитали з ким я контактувала, я назвала своїх рідних. Більше я ні з ким не контактувала. Ну, звісно, на роботі. Я рахувала своїх контактних від того моменту, як у мене взяли ПЛР — це було троє людей (літні батьки та малолітня дитина).
Тобто, Ваших рідних теж обстежили?
Так, їх теж наступного дня обстежили. Прийшли негативні результати, тоді я зітхнула з полегшенням.
Які прояви хвороби у Вас були?
З симптомів — після здачі ПЛР-тесту у мене піднялась температура до 37,2, але за пару годин вона стала нормальною. В день госпіталізації температура так само трохи піднялась та нормалізувалась. Високої температури у мене не було. Кашлю в мене не було, мокротиння почало відходити лише після початку лікування. Дихання було нормальне. Тобто перебіг у мене був легкий.
А чим Вас лікували?
Я приймала противірусні препарати (інгаляції з лаферобіоном), антибіотики, муколітики (ліки, які розріджують та полегшують відходження мокротиння з легенів — ред). Ще мені кололи препарати, які розріджують кров. Наскільки я знаю, це тому, що утворюються тромби, тому такі препарати розріджують кров та не дають їм утворюватись. Плаквеніл теж був, він у таблетках. Ніяких змін, побічних ефектів від нього я не відчувала. Інфузій (крапельниць, внутрішньо-крапельного введення ліків — ред) у мене було лише 100 мл на день, а решта — внутрішньовенні уколи.
Чи були у Вас ускладнення дихання?
У відділенні є апарати штучної вентиляції легенів, апарати Боброва (коли кисень подається через маску), кисневі концентратори.
Чи повідомляли Вам лікарі як розвивається хвороба та як Вас лікують?
Лікарі, як в будь-якому відділенні, тримали мене в курсі лікування, майже кожного дня призначали аналізи. Більшість ліжок там порожні, і хочеться, щоб вони такими залишались завжди.
Чи робили Вам якісь обстеження?
КТ (комп’ютерна томографія — ред) була обов’язковою. Першу КТ мені зробили в день госпіталізації. Я не бачила своїх знімків, як це виглядало, але мені говорили, що там було декілька затемнених точок. Друга КТ була з позитивною динамікою.
Чи дійсно перебіг хвороби різний у людей? Чи знаєте Ви таких пацієнтів, у яких перебіг хвороби відрізнявся від Вашого?
Ця хвороба дійсно розвивається по-різному. Перебіг залежить від супутніх захворювань і від віку — вважаю, це досить важливо. У іншого пацієнта, який теж лікувався одночасно зі мною, перебіг був дещо тяжчий, а температура вищою. Можливо це тому, що після позитивного ПЛР-тесту він отримував лікування вдома, а мене одразу госпіталізували. Вважаю, дуже важливо вчасно почати лікування, кожна хвилина на рахунку. У мене це все було вчасно, тому я “відбулася легким переляком”.
Ви платили щось за лікування?
Я не витратила жодної гривні, лікарня повністю забезпечила всіма препаратами. Там я перебувала 11 днів.
За скільки днів Ви одужали?
За 5 днів після госпіталізації у мене взяли перший ПЛР-мазок (перший під час одужання — ред), і другий — на 8-й день. Обидва були негативні, тому наприкінці травня мене виписали додому. Ще 10 днів я лікувалася у сімейного лікаря. Тобто я була на лікарняному 22 дні.
Як щодо побутових умов у відділенні?
У відділенні годують, три рази на день — сніданок, обід та вечеря, але це макарони, суп та каша. Наїстись можна, але імунітет послаблений, і треба харчуватись посилено, більше вітамінів — фруктів, ягід, овочів. Передачі ззовні, звісно, дозволені, але у відділення нікого не пропускають. Є віконечко, туди приносять продукти. Співробітники, які знаходяться в цьому відділенні, їх забирають та приносять. Тобто є однобічний зв’язок з зовнішнім світом: рідних до тебе не пропускають, але продукти вони передавати можуть.
А чи є там охорона якась?
Фізично втекти звідти ти можеш, але думок таких не має бути. Ти маєш думати не тільки про себе. У мене теж виникали такі думки, тому що сидіти в чотирьох стінах — це дуже тяжко. Але треба думати про інших, можеш когось ще заразити — нащо воно потрібно, такий гріх на душу брати.
Як Ви проводили там дні?
З рідними підтримувала зв’язок через дзвінки та відеодзвінки. Проводила час, передивляючись фільми, розгадувала кросворди, книги читала — тож 10 днів там пробігли дуже швидко.
Ви розповідали комусь про свою хворобу? Та чи були якісь “погляди скоса” або шепіт за спиною?
Про те, що я захворіла, знали мої колеги та родичі. Кому треба, тим сказала; мені співчували. Ніхто не відвернувся, навпаки — всі підтримували. Мої співробітники дуже сильно мене підтримували, і жодного разу не дорікнули в чомусь. Ніяких недобрих слів або поглядів я не помітила. Вони передавали мені харчі весь час, кожного дня. Я дуже-дуже вдячна їм. В цій ситуації може опинитися кожний, від цього ніхто не застрахований. І вони всі це чудово розуміють. Якщо на моєму місці був би хтось інший, я б теж не залишила у важкий час, теж би допомагала.
Чи є у Вас якісь наслідки після хвороби?
Так, є, але вони зворотні. З наслідків хвороби у мене — зміни в легенях, але вони оборотні. У мене на КТ (комп’ютерна томографія, — ред.) є якісь затемнення, але вони невеликі, і їх небагато. Я не опускаю руки. Після мого одужання минув тиждень, і на цей момент я почуваюся задовільно.
Ви боїтеся заразитися знову?
Тепер я дуже боюся заразитись знову. Я відчула це. Я відбулася “легким переляком”. Але деякі ж люди й помирають. На 100% ніхто не знає чи є в мене імунітет чи ні, тому що хвороба нова, не вивчена.
Чи змінилося Ваше життя після одужання від COVID-19?
Мій спосіб життя не змінився: в людних місцях я буваю мало — це лише ринок та супермаркет. Там я постійно в респіраторі, в сумці — антисептик для рук.
Що б Ви сказали тим людям, які не вірять в серйозність епідситуації?
Людям, які скептично до цього ставляться, я нічого сказати не можу. Вони, як і я раніше, не зрозуміють, поки самі з цим не зіштовхнуться. Це може дуже сумно закінчитись, тому краще захистити себе, своїх близьких. Це дійсно є, і це дуже серйозно.
Тож що, на Вашу думку, треба робити, аби вберегтися від такого досвіду, який був у Вас?
Щодо послаблень карантину, треба бути пильними, захищати самих себе, по-іншому — ніяк. Це дійсно страшно. От у Слов’янську спалах зараз добрячий. Мені здається, оці послаблення, — в цей момент ці спалахи й можуть відбуватися, я так вважаю. А як воно буде, не знаю. Дай боже, щоб їх взагалі не було. Вважаю, розслаблятися не варто, тому що ніхто не знає що буде. Може бути все що завгодно.
Читайте також:
Проєкт фінансується Фондом міжнародної солідарності в рамках програми "Free Media Programme"
Зміст публікації не обов'язково відображає думку Фонду міжнародної солідарності та є предметом виключної відповідальності авторів
