В умовах війни дітям доводиться переживати сильний стрес, з яким вони до цього не стикалися. Переїзд, розлука з друзями й рідними та інші виклики можуть серйозно травмувати психіку малечі. Дитяча психологиня Анна Єрьоменко розповіла, як правильно говорити з дітьми на складні теми та піклуватися про їхнє психічне здоров’я.
Що впливає на формування психологічної стійкості дитини в обставинах воєнного часу?
На формування емоційної стійкості у дітей у воєнний та невоєнний час впливає розвиток емоційної сфери. Він має відбуватися, як і розвиток інтелекту: поступово, своєчасно, з урахуванням вікових особливостей. Безумовно, це має йти від батьків та інших дорослих, які піклуються про дитину.
У воєнний час усі емоції загострюються. Якщо дитина ще не навчилася приймати свої емоції або батьки не вміють приймати її страхи, агресію, або є установки, які говорять про те, що агресувати чи плакати погано, це все може нашкодити дитині.
Анна Єрьоменко, фото з особистого архіву Анни
Важливо розуміти: щоб дитина була емоційно стабільною, обов’язково має бути емоційно стабільним дорослий. Буває так, що на мої сесії приходять дітки з сірих зон або ті, які прожили евакуацію. Якщо дорослі були завжди поруч із ними, змогли обіграти, прийняти всі емоції — травми не такі глибокі. І навпаки, більш травмованими є діти, які перебували далеко від військових дій або здалеку десь чули вибухи, але емоційно нестабільні батьки травмували їх сильніше, ніж по факту коли вони бачили, чули вибухи.
Які “симптоми” свідчать про те, що дитяча психіка травмована?
Найчастіше про травмованість психіки свідчать тіло та поведінка. Це дві основні характеристики, на які ви можете дивитися. Діти можуть закриватися, бути насупленими або ж, навпаки, дуже активними. Вони ніби хочуть вибігати та викрикнути все. Також варто звернути увагу на харчову поведінку дитини та поцікавитися її снами. Часто в сновидіннях проявляються страхи, які ховаються в підсвідомості.
Насправді діти щиро та відкрито проявляють свої емоції. Якщо спостерігати за ними зі сторони, ми побачимо великий спектр всього того, що їх тривожить, тішить, страшить. Вміти аналізувати поведінку дитини — одне з найважливіших завдань для батьків. Дитина, тим паче старша, може казати “зі мною все добре”, а тіло підкаже зворотнє.
Фото: unsplash.com
Що може дати дитині відчуття безпеки? Можливо, конкретні слова, дії, ритуали?
Ми розуміємо, що відчуття безпеки дає спокійний, стабільний дорослий, який говорить з дитиною її мовою, врівноважено пояснює ситуацію. Коли батьки в розірваному емоційному стані й не пояснюють дитині, що і для чого потрібно робити, це її дестабілізує. Батьки для дитини — весь світ. Якщо він розірваний, страшний, небезпечний, можуть з’явитися прояви тривожності, підірване відчуття базової безпеки до довкілля. У такому випадку варто звернутися до психолога, щоб вибудовувати цей безпечний світ, у якому буде комфортно розвиватися, жити, бути щасливим.
Дитині також допоможуть чіткі інструкції для різних ситуацій, обговорені заздалегідь. Проговорюйте та програвайте їх у форматі гри. Що менша дитина, то більше ігрових моментів має бути. Що старша дитина, то більше по-дорослому ми говоримо, але з урахуванням вікових особливостей.
Удома відчуття безпеки дає дитячий куточок, в якому можна сховатися. В якому комфортно, бо там все так, як хоче дитина. Зараз дуже розповсюджене прохання купити намет чи створити халабуду. Дитині просто хочеться підсвідомо знову опинитися в мами в животику — в схованці, де тепло, комфортно, затишно. Якщо у дитини є потреба сховатися та створити свій безпечний власний світ, запитайте її, чим ви можете допомогти. Їй некомфортно у цьому місці з цими дорослими. Важливо розуміти: подібна поведінка на постійній основі — дзвіночок піти до спеціаліста.
Як говорити з дітьми про смерть? Чи варто завуальовувати цю тему в метафори та порівняння?
З дітьми варто говорити про смерть, якщо є запит. Наприклад, запитання “що таке смерть”, “чи можу я померти”. Зазвичай вони виникають у 7-9 років. Діти розуміють, що комаха не просто заснула чи котика не просто не стало. Завжди кажу батькам: транслюйте дитині те, у що ви вірите. Якщо це реінкарнація, ви так і пояснюєте. Якщо ви вірите в те, що душа відлітає до раю, ви це пояснюєте. Єдине прохання — не деталізувати. Буває так, що дитина хоче просто запитати про смерть як явище, а дорослі розповідають, які є види смерті, що відбувається з тілом, коли його ховають. Так вони травмують та лякають дитину. Настане час, запити будуть розширюватись, і ви відповідатимете знову і знову.
Війна йде паралельно з темою травм, смерті, болю, жахіття. Дуже складно, якщо дитина в маленькому віці бачила смерть або жахливі обставини. Їй складно це усвідомити. Важливо лагідно пропрацювати такі речі з психологом.
Фото: unsplash.com
Що робити, коли дитина замикається та не може висловити почуття?
Це проблема з емоційною сферою. ЇЇ треба розвивати на постійній основі змалечку: показувати різні емоції, проговорювати їх. Давайте дитині змогу проявляти все, що вона відчуває. Якщо вона насупилася, не критикуйте її поведінку, а запитайте: “Що сталося? Чому ти сьогодні такий?”.
Влаштовуйте різні ігри на прийняття та пошук емоцій в інших людей. Коли ми вміємо відчувати себе, зчитувати чужі емоції, тоді в нас елемент комунікації набагато кращий. Тоді дитина може різні етапи свого життя щиро проговорювати. Навіть такі речі, як “я зараз дуже серджуся, мені хочеться когось вбити”. Усім нам хочеться проявити агресію, сум, радість або захоплення. Проте одна справа, коли ми агресуємо, інша — коли зміщуємо агресію на інших. Забороняйте це робити лагідно, але наполегливо. Агресувати в думках — нормально, але варто разом з дитиною обговорити, куди направити енергію. Коли вона розуміє, що всі її емоції приймають, не приглушують, не говорять: “Трішки тихіше, припини плакати, радіти”, довірятиме вам.
Як донести дитині розуміння, що війна — це стан, який триватиме довго, і батьки не можуть власноруч припинити його?
Говорити про війну треба щиро, чесно та зважаючи на вік. Що старшою стає дитина, то більше в неї запитань виникає. Коли вона переїжджає в інше місто чи країну, вона “відривається” від звичного життя, своїх речей, іграшок, друзів. Важливо ставитися до цього з розумінням. Особливо зараз в агресії та сумі підлітки. Для них атмосфера, в якій вони перебувають, друзі, однолітки, кімната, речі — їхній світ. Потрібно прийняти те, що діти будуть страждати через зміни.
Завдання дорослих — захистити дитину фізично, щоб захистити й емоційно. Складно бути далеко від друзів, але це все точно можна відкоригувати, прожити та адаптуватися до нових умов. Коли розривається базовий, безпечний світ, відбуваються жахливі речі, дитяча психіка страждає. Доросла психіка теж не готова, але її захисні механізми вже сформовані. Тому ми маємо захистити наших дітей, вивезти їх у безпечне місце та завжди чутливіше ставитися до їхніх емоційних проявів. Діти адаптуються до інших обставин і обов’язково приймають допомогу від суспільства, в якому вони перебувають.
Чому дитина може відчувати провину через війну? Як боротися з цим почуттям?
Буває, що діти переносять на себе якісь погані моменти свого життя. Тема смерті — не виняток. У дитячому віці здається, що все відбувається про мене і для мене: і хороше, і погане. Хтось помер чи захворів — це через мене, бо я погано себе поводив чи щось не так сказав.
Якщо почалась війна, діти справді можуть думати, що це вони своєю поведінкою, оцінками, словами могли завдати шкоди. Важливо слухати свою дитину, дивитися на її реакцію, стежити, чи каже вона: “Я винен в цьому”. Якщо так, сядьте та проясніть, що її провини немає. “Є ворог, є агресор, і тільки вони винні в усьому. Наше завдання — жити, будувати, формувати. Твоє завдання — розвиватися та ставати розумнішим”. Треба показати дитині механізми, за допомогою яких вона може перемістити відчуття провини на задній план.
Головне — не маніпулюйте дітьми. Не кажіть “Для того, щоб війна закінчилася, тобі треба добре вчитися/гарно поводитися…” Натомість нагадуйте дитині, що вона повинна жити, аби підтримувати свій стан здоров’я, близьких людей, щоб так само раділа й усміхалася. Якщо є сильні прояви аутоагресії в дитини, тоді варто звернутися до психолога.
Що змотивує дитину навчатися та займатися хобі, коли вона не бачить в цьому сенсу через туманне майбутнє?
Я отримую багато запитів від батьків, що діти не хочуть зараз вчитися, ходити на гуртки, знайомитися з новими друзями. Та для цього потрібні сили, які війна в нас забирає.
Часто батьки змушують дитину займатися чимось новим для “покращення її стану”. Варто спочатку відновити ресурси. Подивіться на дитину, наскільки вона в ресурсі (має достатньо мотивації та сил для забезпечення базових потреб і досягнення цілей, — ред.), сходіть на діагностику емоційного стану, виберіть для неї заняття в задоволення. Комусь потрібне прийняття і розвиток емоційної сфери, комусь — арттерапія, плавання, спорт, а комусь — тілесна терапія, щоб просто себе відчути, заново полюбити та прийняти. Припиніть мотивувати дітей на звершення. Зараз емоційно затратний період. Війна не швидко закінчиться. Треба навчитися з нею жити та поступово, лагідно, ніжно шукати підхід до дитини.
Фото: unsplash.com
Як спілкуватися з дитиною, яка бачила наслідки воєнних дій або сама постраждала від них?
Єдина рекомендація — сприймати душу як орган. Якщо вона травмована, ставимося до неї ніжно, трепетно. Будь-яке втручання завдає болю. Коли душа — це рана, яка зараз кровоточить, потрібна медична допомога. Необхідно припинити тиснути на неї — забрати дитину з місця, де вона може далі травмуватися.
Перше, про що я запитую на онлайн-сесії, — чи дитина в безпеці. Якщо так, ми далі можемо говорити про емоційний стан і травму. Чи дитина чула, бачила, відчувала фізично війну? Якщо є травма, її треба досліджувати та лікувати. Не запитувати напряму: “А ти бачив війну? Що там було?”.
Зараз ми всі, як оголений нерв. Завжди думайте, чи ви своїми діями не можете нашкодити. Не ставте запитання, на кшталт “де твоя мама?”. Краще запитайте “хто поруч із тобою”, “з ким ти тут”. Якщо ви просто перехожий на вулиці і хочете щось запитати в дитини, подумайте декілька разів, як це зробити м’яко. Усе наше суспільство має стати чутливішим до дитячих переживань. Дії та фрази, які були звичайними до широкомасштабного вторгнення, зараз можуть травмувати дітей та дорослих.
Що допоможе дитині створити відчуття дому в новому місці?
Оточити дитину тими речами, до яких вона звикла, буде чудово. Попросіть передати її улюблені речі або придбайте декілька таких, які були в старому домі. Це світ і безпека дитини. Відчуття безпеки — основа, на яку ми можемо накладати різні аспекти. Запропонуйте дитині все робити разом. Наприклад, вибрати нові шпалери чи столик. Це і пошукова діяльність, і терапія певним чином.
Звичайно, адаптивні процеси не є швидкими. Пів року — це мінімум для адаптації. Психіка шукає зачіпки, “заземлюється”. Це нормально, якщо ви виїхали кудись і дитина повністю змінила оточення, свій дім, коло спілкування. Коли все відбувається швидко, спрацьовують захисні механізми. Поступово шукайте підхід до дитини. Узгоджуйте будь-які зміни з нею. Оточуйте її і старими, і новими речами та намагайтеся встановити між ними зв’язок.
Фото: unsplash.com
Коли дорослі безпорадні й обов’язково варто звернутися до психолога?
Для дитячої психіки найголовніше — це стабільний дорослий. Навіть якщо ви насамперед хочете працювати з дитиною, а самі перебуваєте в розірваному стані, це нічого не дасть.
Батьки є стабільністю, опою, спокоєм для своєї дитини. Це не означає, що ви не маєте права плакати, кричати, агресувати, поводитись неадекватно. Інколи так проходить терапія. Виплакалися — зрозуміли, що все дуже погано — йдете до спеціаліста. Проговорюйте чесно, щиро дитині ваш стан, але наголошуйте, що впораєтеся з цим. Шукаючи варіанти допомогти собі, ви допомагаєте своїй дитині.
***
Раніше Анна Єрьоменко розповіла, як правильно спілкуватися з дітьми про вибухонебезпечні предмети.
Читайте також: