image

Як проросійські ЗМІ брешуть про Донбас (інтерв’ю з журналісткою, яка знається на фейках)


Які теми навколо Донбасу найбільш обговорювані на маніпулятивних сайтах? На чому будуються фейки? Яку мету вони переслідують? Як відрізнити правду від маніпуляції? Про це ми розпитали керівницю проєкту  з моніторингу дезінформації у ЗМІ видання “Тексти” Надію Романенко.

 

Як давно Ви висвітлюєте інформаційну війну, яку ведуть російські ЗМІ проти України та Донбасу зокрема?

Ми почали займатися темою дезінформації з соціальних мереж, коли “Укрінформ” викрив підготовку так званого “третього Майдану” і конкретну персону, яка була доволі впливовою. Виявилось, що її акаунт адмініструвався з Підмосков’я, це був колишній бойовик “ЛДНР” Степан Мазура (це несправжнє ім’я). Ми опублікували це у проєкті “Тролесфера” у 2016 році й тоді помітили, що дуже багато матеріалів і груп, пов’язаних з цим персонажем, посилалися на невідомі широкому загалу сайти – “зливні бачки”. Відтоді ми почали працювати в цьому напрямку. У нас був проєкт “У нас погані новини” у 2018 році, до цього робота велася майже рік. Зараз, починаючи з травня 2019 року, ми публікуємо регулярні огляди дезінформації, а саме який контент публікують на різних групах сайтів, зокрема й маніпулятивних. Хоча для референсу ми беремо матеріали на мейнстрімних сайтах, щоб розуміти, чи ця тема поширена тільки на “зливних бачках” і сайтах ОРДЛО, чи вона взагалі присутня в інфопросторі й там знаходить інші відображення.

Що надихнуло Вас розвивати проєкт?

Після “Тролесфери” надихнуло саме те, що цих сайтів дуже багато, ми про них нічого не знаємо. Тобто, виявляється, є такий прошарок інтернету, який не належить ані до сайтів “руської весни”, ані до мейнстріму, але дуже багато людей дізнаються інформацію з соцмереж, з тих самих агрегаторів новин, де ми не дивимося на джерело. Кількість таких сайтів, інформаційна забрудненість середовища дали нам поштовх. Перша задача, яка в нас була – це оцінити цей масштаб. Наприклад, станом на 2018 рік ці маніпулятивні сайти, які ми знайшли (їх тоді було 80), мали сумарну аудиторію 50 мільйонів. Це більше, ніж півтора ЗМІ всеукраїнського масштабу – “Обозреватель” і “Сегодня”.

Потім, після того, як ми виявили хто це, наступним питанням було: “А що вони просувають? Для чого їх використовують?” Я не кажу, що це одна велика централізована машина, але є окремі групи сайтів, які сповідують один порядок денний, використовують схожі заголовки. Наприклад, хтось регулярно публікує “джинсу” (приховану рекламу під виглядом авторського матеріалу – ред.) на Медведчука. Відповідно, постала наступна задача: дізнатися, у чиїх інтересах вони грають і наскільки вони задіюються в інформаційній війні, тобто, просувають російську дезінформацію. На це питання ми й відповідаємо в наших моніторингах дезінформації.

Як проросійські ЗМІ брешуть про Донбас (інтерв’ю з журналісткою, яка знається на фейках)

Як важко знаходити фейки для щотижневих добірок?

Зараз ми знаходимо їх на маніпулятивних сайтах за допомогою класифікатора маніпуляцій. Це алгоритм, який ми розробили й підтримуємо. Він бере на вхід текст і видає на виході ймовірність того, що матеріал містить певні маніпуляції. Це може бути хибна аргументація, тобто, там порушені причинно-наслідкові зв’язки, або використані апеляції до ненадійних експертів, до загальновідомого, емоцій тощо, або емоційні маніпуляції – мова, яка не інформує, а провокує певне ставлення. Щотижня у нас таких матеріалів 3-4 тисячі. Звичайно, самі, своїми руками, ми б їх не знайшли. Натренувавши алгоритм, ми можемо цей процес значно спростити. Також ми використовуємо машинне навчання, щоб розбивати ці матеріали на теми й отримати умовно 50 груп певних матеріалів. Потім ми визначаємо тему кожної вибірки й що там читали. Завдяки машинному навчанню і тим наробкам, які в нас були до того, ми зараз можемо аналізувати близько 10 тисяч матеріалів на тиждень. Наразі ми ще розширилися на регіональні сайти, будемо перевіряти ще більше матеріалів.

Як саме працює цей алгоритм?

Це класичне машинне навчання, машинна класифікація. Алгоритм, який шукає маніпуляції, – це нейронна мережа, яка бере на вхід послідовність слів, пунктуацію тощо. Тренувався він таким чином: ми попросили редакторів стрічок новин з видань, яким довіряємо, розмітити декілька тисяч матеріалів на предмет того, чи містять вони певні маніпуляції. Розмітка – це текст, до якого йде низка запитань: “Чи ця стаття емоційна? – Так/Ні”. “Чи вона містить хибну аргументацію? – Так/Ні”. “Чи тут є ознака конспірології? – Так/Ні”. І потім алгоритм бачить текст, намагається передбачити чи є там маніпуляції, звіряється з розміткою, яка надійшла від компетентної людини й вчиться давати передбачення вже на нових матеріалах. Тобто, він ніби абсорбує знання тих, хто розмічав дані й переносить їх туди, де рука людини ще не визначала, правда це чи маніпуляція. Звісно, це не дає повної точності. Наприклад, близько 7% матеріалів у нас позначаються хибно позитивно, й ми працюємо, аби цю цифру зменшити. Взагалі, в плані похибок наша політика така, що краще ми будемо пропускати маніпуляції, ніж маркувати неманіпулятивні матеріали як маніпулятивні.

Як проросійські ЗМІ брешуть про Донбас (інтерв’ю з журналісткою, яка знається на фейках)

Скільки видань та статтей ви в середньому досліджуєте, щоб зібрати інформацію?

Перед оновленням з регіональними сайтами в нас було коло 50-60 російських видань, орієнтованих на українську тематику. Простіше кажучи, це сайти “русвєсни” або видання з окупованих територій, які не є українськими – це видно за лексикою, за тематикою. Зазвичай вони є джерелами класичних фейків про “українських карателів”. Також ми досліджуємо близько 100 маніпулятивних українських сайтів – “зливних бачків”, де може бути майже все: передруки з нормальних сайтів, “джинса”, російська дезінформація, блоги, передруковані як новини, що не є нормальним. Також аналізуємо відомі проросійські сайти – “Страна”, “Вєсті” тощо. Крім того, ми досліджуємо десь 18 українських мейнстрімних видань, щоб звіритися, а чи це взагалі поширене в нормальному інфопросторі, і трохи більш як 10 російських видань, щоб подивитись які теми спливають.

До місцевих виборів ми додали 170 регіональних сайтів, щоб дивитися, що пишуть і там. Поки що ми не шукатимемо там маніпуляцій, тому що регіональні сайти – це окремий жанр новин.

Чи були такі ситуації, коли наші медіа з проукраїнською позицією вкидали фейк?

Є топ рейтингу ІМІ (Інституту масової інформації, – ред.) – “Укрінформ”, “Радіо Свобода”, “Українська Правда”, “Громадське”. Там фейки – це дуже велика рідкість. Бувають суперечливі матеріали, але вони часто потрапляють в інфопростір якраз тому, що це велика рідкість. Наприклад, були протиріччя щодо матеріалу “Громадського” про Шарія, коли він здивувався, що російську мову прибрали з українських Макдональдсів, а її там і не було. Але це поодинокі випадки, й ми вважаємо, що це не те, що треба знаходити машинним навчанням, тим паче, коли на кону репутація хорошого видання. Також було, коли сайт “Нового Времени” зламали й звичайний матеріал замінили на фейк про “п’яних і лінивих” на адресу українських військових від американського підполковника. Спочатку з’явився пост на підробному блозі, потім ми знайшли таку публікацію на маленькому сайті, наближеному до “зливних бачків”, а потім вже зламали український сайт і розмістили це там. “Новое Время” це виявили, сказали, що їх зламали. Відповідно, це не можна розцінювати як фейк, просто сайт піддався кібератаці.

Якщо говорити про сайти, трохи менші за стандартами – “Обозреватель”, “РБК” тощо – то там трапляється “джинса”, а інколи можуть бути матеріали з ненадійних джерел, зокрема, з Telegram-каналів, які часто розміщують заради клікбейтів. Наприклад, “Всі українці будуть платити податок при переводі на картку, повідомляє чийсь Telegram-канал”. А потім новина може бути залишена такою ж, а внизу ставиться приписка: “Ми виявили, що інформація недостовірна”. Людина може й не дочитати до цієї примітки, бо люди часто не читають далі заголовка й ліда (інформації, яка слідує одразу  після заголовку, – ред.).

Як проросійські ЗМІ брешуть про Донбас (інтерв’ю з журналісткою, яка знається на фейках)

Скільки журналістів працюють над проєктом?

До проєкту була залучена більша частина “Текстів”, а постійно в ньому працюють троє аналітиків. Якщо видається продукт, то над ним ще працює дизайнер, також у проєкті задіяний редактор. Колеги теж подають ідеї. 

Чи можна простежити, як змінюється тактика ведення інфовійни?

Якщо брати глобально від початку війни, то можна сказати, що дезінформація стала менш відвертою. Дуже швидко стало зрозуміло, що фейки про “розіп’ятих хлопчиків” і “карателів” залишаються на сегменті сайтів ОРДЛО. Водночас активно просувається і в “джинсових” матеріалах, і в блогах тема припинення війни будь-якою ціною. Це підігравання до органічних внутрішніх настроїв недовіри до політичного класу загалом. Мовляв, війна триває, тому наші політики на ній якось наживаються. Це все знаходить відгук в українців, бо з доволі об’єктивних причин ми не дуже довіряємо владі, так історично склалося, і влада часто на це заслуговує. Але у випадку висвітлення війни це часто використовується проти України й українців. Нібито війна не завершується, бо, наприклад, Зеленського контролюють націоналісти, а він їх боїться й не хоче піти на поступки та “просто перестать стрелять”. Це дезінформація, бо ми добре знаємо чому в нас війна – тому що на нас напали, а тому в односторонньому порядку її припинити неможливо.

Які наразі найбільш поширені фейки стосовно Донбасу?

В категорії сайтів ОРДЛО дуже мало змінилося, знову-таки, це обстріли, небажання України йти до миру – там все доволі стабільно. В мейнстрімному інфопросторі це переважно спекуляції на тему мирного процесу. Націоналісти досі тримаються в тренді, й плюс з 2019 року активізувався наратив зовнішнього управління. Нібито це вигідно Штатам, Європі або ще комусь.

Загалом дезінформація про війну є доволі стабільною темою саме тому, що там є обмежене коло авторів, які працюють на проросійські українські медіа або на російські чи підконтрольні Кремлю. Варто зазначити, що тема війни дуже рідко приваблює маніпуляції та дезінформацію на українських “сміттєвих” сайтах. Для них це, як правило, табу, хіба що мова йде про “джинсу” на користь проросійських сил або чиїсь передруковані думки. Це важливе питання, щодо якого є консенсус.

Як проросійські ЗМІ брешуть про Донбас (інтерв’ю з журналісткою, яка знається на фейках)

Що зараз пишуть про перемир’я на сході?

Його оголосили не так давно, тому поки фейків не надто багато. За попереднім моніторингом ми побачили, що більшість із них йде з російського боку, вони звинувачують українських військових в його порушенні. Також пишуть, що в Україні несправжнє перемир’я, бо його багато разів порушили зі сторони Росії.

Взагалі це якраз той випадок, коли ми самі плутаємося чи є тут дезінформація. Зеленському закидають, що він слабкий і все здав. Але поки перемир’я триває й поки не видно, яка йде відповідь, ми не можемо точно сказати чи це правда. Хоча ці побоювання висловлюються у багатьох мейнстрімних ЗМІ й вони є обгрунтованими стосовно того, “як можна не відповідати на обстріли”. Ми не вважаємо, що це дезінформація, але інколи така реакція в українських маніпулятивних сайтах сильно перебільшується аж до “треба судити за державну зраду”. Ми не можемо стверджувати, що це саме російська дезінформація, але вона спрямована на розкол суспільства, а будь-які полярні реакції вигідні Кремлю.

В одному з матеріалів йдеться про використання українськими військовими спеціальної “безшумної зброї”, аби їх не помітили монітори ОБСЄ. Це підтверджують представники неіснуючої “сторони СЦКК від ДНР”. Така зброя взагалі існує?

Якщо це було написано на сайтах ОРДЛО, я думаю, що такої зброї не існує. Хоча, наприклад, ніж – це відносно безшумна зброя. Мені здається, це якесь військове непорозуміння. Є види зброї, які не викликають шуму і це логічно, але не знаю, що зброю ділять на шумну та безшумну.

Цікаво, що на цих сайтах ОБСЄ стараються не чіпати. Як правило, якщо ОБСЄ чогось не помічає, а їм треба якось пояснити розбіжність між своїми так званими “зведеннями” і звітами спостерігачів, то вони пишуть, що страшні українські військові дурять ОБСЄ. Напевне, для них це все ж авторитет.

Як маніпулюють на темі виборів в ОРДЛО?

Поки що явного і широкого інтересу провести вибори ми не помічали. Але загалом на маніпулятивних сайтах є окрема велика тема про те, як погано жити в Україні, частково це стосується і місцевих виборів. Конкретного пласту матеріалів щодо того, що в них треба провести вибори, немає. Сайти, які контролюються бойовиками, не виглядають сильно зацікавленими в тому, щоб провести вибори. Скоріше, вони навпаки казатимуть: “Ми не повернемося в Україну ніколи-ніколи”.

Як спотворюють інформацію стосовно Мінського процесу?

Переважно це позиція проросійських сил, таких, як Медведчук, і того, про що пишуть на сайтах, контрольованих Росією. Це те, що Мінському процесу немає альтернатив. Раніше такі висловлювання дуже часто звучали й в Україні, але все змінюється й переглядається. Найчастіше про Мінський процес згадують, коли пишуть про перемир’я, переговори й обстріли.

Як проросійські ЗМІ брешуть про Донбас (інтерв’ю з журналісткою, яка знається на фейках)

Які люди частіше за все фігурують у фейкових матеріалах?

Це ватажки бойовиків, зокрема, посередник “міністра оборони” Басурін, який регулярно дає так звані “зведення”. Для таких сайтів він є авторитетом для цитування. Якщо брати український бік, це великою мірою Медведчук. По-перше, він досі намагається вдавати, що в нього дуже велика роль у переговорному процесі. По-друге, він просуває багато меседжів про “перестать стрелять” або воду в Крим. Якщо брати тонкіші матеріали про те, що Україна неефективна у переговорному процесі, це може звучати не тільки з вуст представників ОПЗЖ, а й дуже широкого кола політиків-популістів. Зокрема, яскравою фігурою є той самий Пальчевський, який регулярно критикує президента за все, а зараз переключився на місцевий рівень. Він активно публікував матеріали з ознаками замовлення. Також часто фігурують низка псевдоекспертів-коментаторів, які переважно працюють на одну з політичних сил. Якщо дивитись на те, чиї тези вони просувають в їхніх матеріалах і в чиїх інтересах кажуть, то це, як правило, ОПЗЖ. Можна взяти список спікерів 112 каналу і побачити їх там. Також у “Текстах” є база псевдоекспертів, псевдосоціологів, де є багато подібних персоналій. Ну і, знову-таки, це популярні мережеві проросійські персонажі – Портнов і Шарій. 

Який фейк Вас вразив найбільше?

Якщо казати про складність, то це, скоріше, якраз цей фейк про “п’яних і лінивих”, коли зламали “Новое Время”, а деякі видання це передрукували. Як правило, запам’ятовуються окремі фрази. Більше вражають не самі фейки як відверта брехня і вигадка, а те, як перекручуються події, як на основі якогось достовірного факту (або взагалі без фактів) можна побудувати думку і вивернути інтерпретацію в абсолютно інший бік.

Останнім часом російська влада, а з нею і ЗМІ, навмисно говорять “на Україні” та “в Донбасі”. Що приховує такий наратив?

За версією росіян – “А какая разница”. Якийсь російський опозиційний політик у своєму профілі в LiveJournal публікував дослідження, де вони взяли корпус офіційних російських документів і дивилися, коли писали “в”, а коли “на”. Виявилось, що такий “лінгвістичний перехід” стався в районі 2005 року, після Помаранчевої революції. Це схоже на правду, хоча я не можу відповідати за достовірність цих даних.

За правилами російської мови “на” стосується якоїсь території, а “в” – якоїсь суверенної одиниці. Це цілком лягає в канву російської політики щодо України й того, що Донбас нібито якийсь особливо самостійний. Вони бачать, що в нього своє окреме майбутнє й своя окрема територіальна суб’єктність.

“На Україні” та “в Донбасі” – це такі речі, які ми теж регулярно помічаємо. Це відвертий маркер, що це пише сайт, який явно контролюється з Росії. Українським авторам, навіть проросійським, які живуть в українському мовному культурному контексті, це абсолютно не властиво. Інколи в матеріалах, які нібито проукраїнські, але роздмухують внутрішні протиріччя, трапляється фраза “на Україні”. Тобто, в них це вже машинально проскакує. Одразу стає зрозуміло, хто цей матеріал написав і з якою метою.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Поділитись публікацією

Ця публікація створена за підтримки Європейського Фонду за Демократію (EED). Зміст публікації не обов'язково відображає думку EED і є предметом виключної відповідальності авторів


Спонсор

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: