Як військові з Львівщини місяцями доставляли продукти місцевим біля Сіверського Дінця: історія від одного з них (ФОТО)
З квітня військові 103-ї окремої бригади сил територіальної оборони ЗСУ зі Львова обороняли від російських загарбників мешканців сходу. Крім того, з перших днів служби на Донеччині вони допомагали людям, які залишилися в прифронтових містах і селах. Ми розпитали про їхні стосунки з місцевими та як саме наразі вдається допомагати людям на лінії фронту.
Про волонтерство бійців, труднощі, з якими стикаються, їхнє подолання та налагодження взаємин з місцевими мешканцями розповів журналістам Вільного радіо прес-офіцер 103-ї окремої бригади сил територіальної оборони ЗСУ Віктор Біщук.
Перші пакети допомоги для цивільних військові робили з власних запасів
Наприкінці квітня львівська 103-тя окрема бригада сил територіальної оборони ЗСУ отримала бойове завдання — утримувати на Донеччині смугу вздовж річки Сіверський Донець.
“Ми виїхали туди, розмістилися і почали оборонні дії. Як зазвичай, копали окопи, облаштовували спостережні пункти. Частина наших підрозділів розміщувалася в селах або поблизу населених пунктів, що біля Сіверського Донця. І це природно, тому що солдатам також треба десь жити”, — розповідає прес-офіцер 103-ї окремої бригади Віктор Біщук.
На той час всі ці населені пункти перебували під щільним вогнем російських окупантів. Вороги гатили по них з різних видів зброї, зазначає співрозмовник. Тож ніхто не наважувався везти туди продукти та необхідні речі для життя.
“Тут зачинили магазини, пошту, аптеки. Адже кожної хвилини сюди могла прилетіти ракета, бомба чи міна. Люди, які залишалися, а це, як правило, старі та хворі, не могли купити першочергові продукти, ліки й отримати пенсії. Ми бачили, що вони голодують або ж знаходяться на межі голоду. Були тут і сім’ї з дітьми, які не мали елементарних предметів гігієни, того ж мила, наприклад”, — згадує прес-офіцер.
Бійці 103-ї бригади перейнялися проблемами місцевих мешканців і почали допомагати їм самотужки. Перші продуктові пакети вони робили з власних запасів. Потім розвозили їх по населених пунктах і роздавали людям.
Доправляти гуманітарний вантаж волонтери попросили військових
Коли стало зрозуміло, що ворог Сіверський Донець не перетне, в ці міста та села почали їздити волонтери, уточнює Віктор Біщук.
“Вони також бачили, що місцеві гостро потребують допомоги. Тож завдяки благодійній підтримці різних міжнародних організацій волонтери стали возити продукти. Скажу чесно, мені насправді було трошки дивно і незвично, що світові зірки шоу-бізнесу, музики, наприклад Metallica, збирають гроші на “World Central Kitchen”. А потім волонтери через міжнародну організацію везуть допомогу в Сіверськ та інші населені пункти Донеччини”, — ділиться враженнями співрозмовник.
Щоб убезпечити себе в дорозі, волонтери звернулися за допомогою до бійців 103-ї бригади.
“По-перше, ми володіємо інформацією: де саме проходить лінія фронту, де можлива робота диверсійно-розвідувальних груп противника, а також обстріли. Маємо хоч якийсь захист, мобільність та домовленість з іншими військовими бригадами. Нас пускають скрізь. Як військові ми знаємо, де саме розташований будь-який населений пункт і добре орієнтуємося там. Тож наша бригада взялася допомагати волонтерам”, — пояснює прес-офіцер.
Як військові допомагають волонтерам
Щоб безпечно доставити гуманітарну допомогу для цивільних людей, військові везуть на своєму транспорті волонтерів у прифронтові населені пункти.
“В ЗСУ, зокрема і в нашій бригаді, є організація ЦВС (цивільно-військове співробітництво, — ред.). Вона відповідає за співпрацю між військовими та мирним населенням. Разом з її представниками ми перезавантажуємо пакети з гуманітарною допомогою в свої автівки. Потім супроводжуємо волонтерів до місця призначення. У нас в руках зброя, а у благодійників — списки людей, яким вкрай необхідна допомога. Тож з добрими намірами ми вирушаємо туди, де на нас вже давно чекають”, — розповідає прес-офіцер 103-ї бригади.
Військові бригади разом з волонтерами доставляли продукти мешканцям населених пунктів на території Донеччини від Краматорська до Сіверська.
“Ми охопили села Озерне, Миколаївку, Рай-Олександрівку, Пискунівку, місто Сіверськ та інші прифронтові населені пункти цієї дільниці. Так, у вересні на початку українського контрнаступу першим від окупантів ми звільнили село Озерне (Лиманська громада, — ред.). Як тільки вибили звідти ворога, наші передові групи зайшли в село і почали закріплятися на його околицях. До бійців стали виходили місцеві мешканці. Вони просили допомогти з їжею. За 5 місяців в окупації люди не мали жодного контакту з Україною, не отримували пенсії, їм ніде було взяти продукти”, — розповідає прес-офіцер.
Продукти для місцевих через Сіверський Донець бійці переправляли човнами
Попри всі перешкоди аби допомогти людям у скруті військові знайшли вихід, як доставити гуманітарну допомогу до Озерного, яке знаходиться за Сіверським Дінцем, веде далі співрозмовник.
“Коли на околицях сусіднього села Ямпіль ще точилися бої, ми добиралися до річки таємними стежками. Продуктові пакети для цивільних наші побратими переправляли човнами. Тоді ще не було понтонних переправ та катерів, тому бійці могли в будь-який момент потрапити під обстріли. Переправа це дуже вразливе місце, адже люди там весь час на виду, та ще й рухаються повільно. Попри все військові, ризикуючи своїм життям, переправляли продукти до Озерного — адже там від голоду помирали люди”, — додає Віктор Біщук.
Допомогу доводилося розвантажувати під обстрілами “касетників”
Гуманітарні поїздки в прифронтові зони небезпечні, щоразу може трапитись щось непередбачуване, розповідає прес-офіцер.
“Це сталося на початку вересня. Ми возили в Сіверськ продуктові набори. Приїжджаємо, а там тихо. Зазвичай до нас люди зразу підходять, а тут нікого немає. Дивлюся, біжить хтось, махає рукою і кричить, щоб ми ховалися — цілий день в місті не вщухають розриви “касетників”. Тоді ми швидко поскидали в купу всі продукти, які мали, і поїхали. Весь час над нами щось вибухало. Не можу стверджувати, що стріляли саме в нас, адже гатили по сектору міста, в який ми прибули. Дякувати Богу, що обійшлося без жертв. Адже російські війська, обстрілюючи, накривають площами, квадратами”, — згадує співрозмовник.
Військові довго пам’ятають людей зі звільнених сіл
Пам’ятають військові й обличчя людей зі звільнених сіл, які через довгі місяці окупації знову зустрічають українських бійців, зазначає Біщук.
“Коли ми приїхали в Ямпіль (село в Лиманській громаді — ред.), люди дивилися на нас очима, повними сліз. За пів року окупації вони знову побачили військових з українськими синьо-жовтими шевронами. А коли ми роздавали допомогу, один дідусь дуже вразив мене. Він просто розридався, коли бійці віддали йому продукти. Чоловік плакав мов дитина — солдати не прийшли забирати, а навпаки, віддати йому. Це було зворушливо”, — ділиться враженнями український військовий.
Військові допомагають цивільним в будь-який спосіб
Скільки людей отримали гуманітарну допомогу завдяки своїй допомозі, військові не рахують. Це зовсім не обов’язково, каже прес-офіцер. Головне — відгукнутися на прохання і допомогти людям в будь-який спосіб.
“Ми супроводжуємо волонтерів в небезпечні міста і разом з ними роздаємо гуманітарні пакети. Деяких з них просто пропускаємо на ці території, так як вони неодноразово там були і вже все знають. Просто інформуємо їх про поточну ситуацію в цих містах. Зачасту надлишки своїх продуктів ми їдемо і самостійно роздаємо людям”, — пояснює військовослужбовець.
Віктор Біщук зазначає: військові не завжди чекають, коли їх покличуть на допомогу. Вони самі бачать, коли вкрай важливо допомогти.
“В Рай-Олександрівці (село в Миколаївській громаді, — ред.) ми двічі роздавали ліки. Аптека там не працювала, а мешканцям вони були вкрай необхідні. Ми зв’язалися з медичними службами у Львові, і вони передали нам ліки. Крім того, влітку в селі залишалися кілька родин з дітьми, яких було близько 40. Тоді ми звернулися до львівських волонтерів, і вони передали дитяче харчування та памперси, які також були необхідні. Ми не можемо допустити, щоб поряд з нами пропадали люди, адже боремося зовсім за інше”, — підкреслює Віктор Біщук.
Спільна праця військових та волонтерів має великі масштаби
Загальна праця волонтерів та військових має великі масштаби, каже прес-офіцер. В умовах війни вони допомагають всім постраждалим, хто знаходиться в зоні бойових дій. А допомагають їм в цьому не лише світові благодійники, а й невеликі волонтерські організації з України.
“Не так давно 103-тя бригада змінила свою дислокацію. Однак і на новому місці ми допомагаємо людям. У нас давно дуже добре налагоджені зв’язки з львівськими волонтерами. Нещодавно, наприклад, вони передали 11 тонн гуманітарної допомоги, яку зібрали сім’ї наших військових та невеликі волонтерські організації. Цю допомогу ми роздали в 4 селах, які постраждали через бойові дії”, — розповідає Віктор Біщук.
За 6 місяців бійці 103-ї бригади завоювали довіру мешканців сходу
За пів року, які львівська 103-тя окрема бригада служила на Донеччині, вона завоювала довіру та повагу місцевих мешканців сходу, зізнається військовослужбовець.
“Я б злукавив, якби сказав, що спочатку на Донеччині всі нас зустрічали з обіймами. Люди були насторожені, можливо, навіть налякані. Очевидно, що багато хто піддався ворожій пропаганді, яка намагається протиставити дві частини України — Схід та Захід. За час спілкування з місцевими відношення до нас змінилося. Дорослі стали зустрічати нас з радістю, а проводжаючи, дякували що ми є. Діти виходили назустріч з синьо-жовтими прапорцями і вітали словами: “Слава Україні!”. Напевно, це характеризує ставлення мешканців сходу до українських солдат”, — розмірковує Віктор Біщук.
Прес-офіцер вважає: напад російської армії об’єднав мешканців України, незалежно від області, походження, мови чи віросповідання.
* * *
Нагадаємо, під час відкритої війни з Росією українські бійці в першу чергу прагнуть захистити дітей. Вони допомагають рятувати їх з гарячих точок, де йдуть бої. Деяких дітей, які залишилися сиротами, приймають на виховання ЗСУ.
Читайте також:
77Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
