“Людям належить робити добро”. Як ковельські волонтери під час війни допомагають мешканцям сходу (ФОТО, ВІДЕО)
29-річний мешканець Ковеля з Волині подався у волонтери. Щоб допомогти людям під обстрілами, волонтери не шкодують ні свого здоров’я, ні коштів, ні часу. Вони ризикують життям, коли розвозять гуманітарну допомогу та евакуюють людей з небезпеки. Скільком вони допомогли — не рахують. Адже життєва позиція волонтерів із “Благовістя” проста — робити людям добро.
Вільному радіо вдалося поспілкуватися з ковельським волонтером Петром Кислянкою. Зустріч з ним відбулася на території помісної церкви “Благовістя”, яка є одним із пунктів волонтерської допомоги мешканцям сходу України.
Об’єдналися, щоб допомагати людям
Останні 7 років Петро проживав у Швеції і повернувся в Ковель лише за кілька годин до початку повномасштабної війни. Додому приїхав, бо зламав ногу. Він і досі ходить з металевими пластинами.
“Коли почалась [відкрита] війна, всі були збентежені думкою: яке наше завдання, що ми можемо робити, як та з чого починати. У нас не було належного транспорту, не було ресурсів, нічого. Але за якийсь короткий час ми придбали транспорт — хтось пожертвував свій, десь щось купили за кордоном. І таким чином почали працювати”, — розповідає Петро.
Волонтери з “Благовістя” об’єдналися, аби допомагати людям. Вони не мають стосунку до громадських організацій, не прив’язані до державних гарантій, фінансового та транспортного забезпечення від них. Їхня життєва позиція — добро належить робити всім людям.
“Ми намагалися допомагати за будь-яких обставин. І не тільки тоді, коли розпочалася повномасштабна війна на сході України. Власне, я з друзями з 2016 року працював на лінії зіткнення — біля Троїцького, Новозванівки, Станиці Луганської. Там, де люди найбільше потребували допомоги”, — каже волонтер.
Перший прихисток переселенці знаходять у “Благовісті”
Петро Кислянка доставляє гуманітарну допомогу в “гарячі точки” сходу, а звідти з-під обстрілів вивозить мирних мешканців. В кожен такий рейс вирушає від 2 до 5 волонтерських “бусів”.
Волонтери не лише вивозять людей, а ще й надають їм тимчасовий притулок. Так, на початку відкритого вторгнення у приміщенні церкви на одну ніч могли залишатися до 160 людей. Тут цілодобово працює кухня. Харчами та одягом постраждалим від війни допомагають і місцеві. Продукти і хімію привозять також з Волинської області. Велику допомогу, в тому числі й фінансову, волонтерам надають друзі з-за кордону. Так всі згуртовано відгукнулися на добру справу, яку чинять волонтери “Благовістя”.
Наразі в приміщенні церкви по 3-4 дні проживають переселенці зі сходу. Тут вони отримують прихисток, поки шукають собі нове житло. Сюди в будь-який день за одягом чи іншою допомогою можуть завітати люди, які тільки-но прибули до Ковеля або вже стали тимчасовими мешканцями навколишніх населених пунктів.
“Намагаємося розділити харчі на максимальну кількість населених пунктів”
Волонтери також співпрацюють з оптовими складами, де заздалегідь закуповують найнеобхідніші продукти, коли збираються відправляти нові рейси на схід.
“Ми намагаємося формувати продуктові набори з різної кількості круп, макаронів. В міру наших можливостей — баночка тушонки і баночка консерви. Якщо приходить якась допомога з-за кордону, там є щось, можливо, чим можна побалувати діток. Якісь цукерки, горішки”, — розповідає волонтер.
Один продуктовий набір важить у середньому 7-8 кілограмів. Якщо гуманітарку везуть на 5 “бусах”, то за один рейс допомогу отримують близько 1300 людей.
“Ми можемо з Ковеля виїжджати на 4 “бусах”, а по фінішних станціях розходимося по різних населених пунктах. Наприклад, якщо виїжджаємо на Луганщину, то по кінцевих селах роз’їжджається по 1 “бусу”. Ми намагаємося розділити ті харчі на максимальну кількість населених пунктів”, — каже Петро.
Крім продуктових наборів волонтери намагаються забезпечити мешканців сходу необхідними ліками — заспокійливими, від тиску, головного болю, для покращення травлення.
“Доводиться бачити різні історії. Так, з Білої гори один чоловік, у якого син хворий на діабет, щоб купити в Лисичанську інсулін, заплатив за 3 літри бензину понад тисячу гривень. Звісно, для людей, які там проживають, це взагалі захмарні кошти. І ми намагаємося їм допомогти чим можемо”, — пояснює Петро Кислянка.
Курс на допомогу — “гарячі точки” регіонів
Ковельські волонтери їдуть на допомогу в регіони, де точаться найзапекліші бої. Раніше вони працювали на Чернігівщині, Київщині, Харківщині, Миколаївщині. Зараз — на Луганщині та Донеччині.
“На Луганщині людей вивозили з Новотошківського, Попасної, Рубіжного, Сєвєродонецька, Лисичанська, Комишувахи та інших найгарячіших точок, які підконтрольні українським військовим. Під час цієї війни навіть до Троїцького та Новозванівки доїжджали”, — розповідає чоловік.
На Донеччині волонтери допомагали мешканцям Мар’їнки, Авдіївки, Костянтинівки, Добропілля та Мирнограда. В останній час їздять у Сіверськ. За день можуть робити по 2 рейси. Людей вивозять з-під обстрілів до Бахмута, де тимчасово залишають на базі місцевої команди, і знову повертаються до Сіверська. Багато людей волонтери вивезли й з Краматорська.
Помічники “благовісників”
Людей, яких вивозять з “гарячих точок”, залишають перепочити у церкві в Дніпрі.
“З Дніпра йдуть евакуаційні потяги. Наші друзі з різних церков Рівненщини, Волині та Київщини приїжджають сюди за людьми. І значно зручніше, коли збирається певна кількість людей. Вони вирішують, куди кому треба їхати: чи хтось має якесь житло, родичів і так далі. Тоді вже приїжджають автомобілі і розвозять їх по Україні. А є й такі, хто чекає на нас”, — розповідає Петро.
Ще одна команда волонтерів з різних куточків України, яка допомагає “благовісникам”, базується в Бахмуті. Частина з них — це люди, які постраждали від російської агресії. Їхні будинки розбиті, а квартири згоріли.
“Бахмутська команда працює в двох точках — молитовний та приватний будинки. В молитовному будинку вони піклуються про те, щоб нагодувати людей, покласти їх спати за необхідності тощо. Інші працюють з медициною, із замовленням транспорту. Якщо надто великий потік людей, треба, щоб людей забрав сторонній додатковий транспорт. Таким чином кожен виконує свою працю”, — пояснює “благовісник” Петро.
Евакуація людей з-під обстрілів
Кількість охочих покинути рідну домівку щоразу різна, зазначає волонтер. Все залежить від потужності боїв та бажання людей виїхати.
“Іноді бувало навіть таке. Я кажу: “Ну все, вибачайте, я не маю місця в автомобілі”. Тому що там дійсно тісно: є старенькі люди, маленькі діти. А люди з “буса” кричать: “Ми ще потіснимося”. І всі готові на будь-які обставини, хоч в кілька поверхів. Стоячи, лежачи, бодай як”, — продовжує Петро.
Доволі часто трапляється, що люди замовляють місця для евакуації, а потім відмовляються їхати. Так трапилось в останню поїздку Петра на Луганщину.
“Я зібрав вранці повний автобус людей і виїхав з Комишувахи. Вже на базі в Бахмуті пасажирка каже, що в Комишувасі залишилися троє людей, які не помістилися в “бус”, але точно поїдуть. Я знову повернувся в Комишуваху. Під Врубівкою біля моста солдати мало не під колеса лягають: “Не їдь, обстріляли багато автомобілів”. Я мав адресу, але не знав, де знаходиться цей будинок. Ми заїхали, я знайшов цих людей, а вони кажуть: “Ми думали, що нас заберуть зранку. Ми вже зараз не поїдемо”. І я абсолютно пустим автомобілем повернувся на базу”, — розповідає волонтер Петро.
З домівок в основному “благовісники” вивозять маломобільних людей: паралізованих, людей на візках, літніх.
“Звісно, таких людей в якесь місце збору не збереш. Їх треба збирати адресно. Досить часто доводилося переносити паралізованих людей власноруч із підвалу до автомобіля. Різні обставини бувають”, — каже Петро.
За можливості, якщо молодші здорові люди можуть зібратися в одному місці разом, це полегшує евакуацію.
“Для прикладу, в Сіверську це більш налаштовано. Всі збираються біля одного з магазинів, що значно спрощує збір. Та й безпечніше якоюсь мірою. Адже коли в автомобілі є люди, то їздити містом, яке обстрілюється, небезпечно. Один із наших автомобілів з 18 пасажирами за мить потрапив під обстріл. Але, дякувати Богу, всі цілі, живі, неушкоджені, транспорт також”, — продовжує Петро.
Небезпечні рейси: поранені є, загиблих, дякувати Богу, немає
Однак не лише автомобілі страждають під обстрілами. Пасажири теж діставали поранень. Обходилось без смертельних наслідків, але одній людині осколком перебило ногу. Були й кульові поранення, і незначні понівечення від битого скла.
Як зазначає Петро, серед членів автомобільної команди спеціалістів з медичною освітою немає. Але аптечки, навіть по кілька штук на один автомобіль, вони при собі мають. Тож першу допомогу можуть надати в будь-який час.
Інколи такої допомоги потребують і самі волонтери. Наприклад, Петра поранило при виїзді з Рубіжного, коли вибухнув резервуар з азотом.
“Коли ми пробували виїхати з міста, не змогли проїхати. Був великий дим, горів асфальт, летіло багато різного лахміття на дорогу. Тому ми повернулися й зачекали, доки трішки все заспокоїться. В цей час, ймовірно, до дороги підійшли російські солдати. А це була непроста дорога: ми бачили, що вона замінована. Ми намагалися рухатися зі швидкістю мінімум 80-90 км, але в цей час почули постріли. Мене оглушило, в очах потемніло — я був поранений, але намагався їхати далі. Міни вже не об’їжджав. Розумів: потрапимо на міну чи ні, а кульове поранення нас відправить у вічність. Тому далі рухалися з максимальною швидкістю — з пробитим баком та пробитим “бусом”, — згадує Петро.
Першу допомогу йому надали нацгвардійці на блокпості, а звідти відправили у військовий госпіталь.
“Перший день я трошки себе недобре почував — була перебита артерія, тому втратив понад літр крові. Вже через день я знову сів за кермо. Хоча і був поранений та з перебинтованою головою, однак керувати автомобілем міг. Ми ще зробили об’їзд 4 сіл — розвезли воду і харчі. А на третій після поранення день вже вирушили додому”, — розповідає волонтер.
І знову на схід — допомагати людям
В п’ятницю, 14 травня, Петру зробили операцію. Зараз він почувається добре. Вже 16-го збирається знову на схід — допомагати людям.
“Якщо жаліти себе, то завжди знайдеться якесь завдання для себе. Але зараз ми проживаємо особливий період. Мені неодноразово доводилось бачити загиблих, які лежать посеред дороги. В такі моменти розумієш, що ти можеш якимось чином зменшити цю кількість. І тоді якісь власні пріоритети відходять на задній план”, — так пояснює своє прагнення допомагати людям волонтер Петро Кислянка.
Номери волонтерів доступні для всіх охочих
Інформація про ковельських волонтерів швидко поширюється між мешканцями сходу. За день Петру телефонує багато незнайомих людей, охочих виїхати з-під обстрілів.
“Як в народі кажуть, працює “сарафанне радіо”. Одну людину вивезеш, вона передасть ще 10 — і вже ці люди дзвонять. Я дивуюсь іноді, звідки вони беруть номер телефону, але з різних країв телефонують. І якось так домовляємось”, — посміхається волонтер.
Він додає, зв’язатися з ним чи з кимось із волонтерів можна за телефоном. Їхні номери доступні для всіх охочих:
- (050) 63-60-462 — Олександр (в Бахмуті);
- (066) 89-19-483 — Дар’я (в Бахмуті);
- (096) 69-81-993 — Ярослав (в Ковелі);
- (067) 73-41-333 — Петро (в Ковелі).
Нагадаємо, 8 травня у Білогорівці, що на Луганщині, від авіаудару російських окупантів по школі загинули два закарпатських волонтери, які з початку війни допомагали вивозити мешканців області з небезпеки.
Ще раніше, 29 квітня, в районі Попасної на Луганщині після обстрілу евакуаційного автобусу зник його водій. Після 2 діб пошуків виявилося, що він живий, але в російському полоні.
Читайте також:
- “Давали клятву Гіппократа та військовозобов’язані”? Розбираємось, чи можуть медики евакуюватися
- Відвідувати українські суди та підписувати документи можна навіть з-за кордону, — очільник Мінцифри
- Вперше за тривалий час: з Сєвєродонецька вдалося вивезти 17 людей, з яких 3 — діти
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.