З перших днів повномасштабної війни волонтери помісної церкви “Благовістя” із Ковеля на Волині вивозять з-під обстрілів цивільних людей зі сходу. Один із евакуйованих ㅡ Ігор Постолатін, переселенець із Сіверська, що на Донеччині. Він незрячий. Волонтери огорнули турботою чоловіка та допомогли знайти родичів у Молдові. Як все відбувалося — в нашій історії.
В середині травня, коли на Донбасі тривали активні бойові дії, до редакції Вільного радіо звернулася медична сестра Сіверського територіального центру Наталя. Вона прохала допомогти вивезти з міста самотнього чоловіка, якого обслуговували в соціальній установі. Їхній підопічний, 67-річний Ігор Постолатін, має 2-гу групу інвалідності по зору. Жінка хвилювалася, що в жорстоких умовах повномасштабної війни він не виживе.
“Ігоря Постолатіна ми обслуговуємо з перших днів роботи нашого центру, з 2018 року. Він ㅡ самотня людина, зовсім не має родичів в Україні. До того ж, він незрячий.
Раніше, десь до 2013 чи 2014 року, Ігор жив у Донецьку. Мав рідного брата, який у козацькому колі займав високий чин. Однак він загинув. Після смерті брата козаки купили Ігорю квартиру у Сіверську. Чоловік перебрався туди.
Соціальна працівниця ходила до нього тричі на тиждень, допомагала по господарству. Однак із початком повномасштабної війни багато працівників нашого центру евакуювалися, і зараз мені доводиться допомагати людям, які не мають рідних і через свої хвороби не можуть самостійно себе обслуговувати. Серед них ㅡ Ігор.
Зараз у Сіверську немає води, світла, газу. Варити їсти ні на чому та й зберігати їжу ніде, адже холодильники не працюють. Тому я щодня приношу Ігорю харчі, щось варене.
З кожним днем ситуація в місті стає більш напруженою. Ходити до Ігоря під обстрілами стає все небезпечніше, та і йому одному у квартирі залишатися не можна. Він незрячий, не зможе самостійно сховатися в безпечному місці. Його треба терміново евакуювати. Життя Ігоря в небезпеці”, — розповідала Вільному радіо медсестра Наталя.
Журналісти Вільного радіо зв’язалися зі своїми знайомими волонтерами із Ковеля. Вони допомогли вивезти Ігоря Постолатіна із Сіверська на Волинь. Першим тимчасовим житлом чоловіка стала помісна церква “Благовістя”.
В церкві чоловік, попри встановлені правила, прожив понад місяць. Взагалі в “Благовісті” переселенці перебувають від 3 до 7 днів, поки не знайдуть собі тимчасове житло або поїдуть далі — за кордон. Ігор став для них особливим переселенцем.
Розповідає волонтерка з помісної церкви “Благовістя” Олена Олещук:
“Наші хлопці-волонтери під час повномасштабної війни з Росією возять на схід допомогу. Повертаючись додому, стараються евакуювати людей. Одним із них став Ігор. Його привезли до “Благовістя” 20 травня. Це перша за час війни незряча людина, яка отримала у нас притулок.
Ми його заселили в окремій кімнаті. Час від часу у нього мінялися сусіди, адже люди у нас живуть не більше тижня. Ігор же був сліпий, до того ж, безродній. І тому, поки ми шукали йому нове житло, він пробув у нас понад місяць.
Ми забезпечили його одягом, годували (при помісній церкві працює кухня, — ред.). Купили радіо, щоб він не сумував. Ознайомили з територією “Благовістя”, яку Ігор, на моє здивування, швидко вивчив і наосліп міг вільно пересуватися.
В перші дні, як тільки Ігоря привезли до нас, ми його скрізь супроводжували: і в їдальню, і в туалет. Коли він їв, підставляли тарілку, ложку. Ігор руками обстежував, де що знаходиться, і так поступово до всього звикав. Він навіть самостійно на служби ходив і безпомилково знаходив у багатолюдній залі вільне місце.
Зараз Ігор бачить тільки світло і тінь. Тобто, він може роздивитися, що хтось стоїть, але хто — не бачить. Наших волонтерів він впізнавав по голосу. Коли ми відчиняли в його в кімнату двері, він відразу запитував, хто прийшов.
Взагалі Ігор ㅡ дуже цікава людина. Не знаю, як у нього в голові все поміщається, як він все запам’ятовує, він так багато всього знає. Ігор розказує про різні події, називає дати, коли це сталося, прізвища та імена людей. І, коли ти шукаєш в інтернеті підтвердження його слів, виходить, що все дійсно так.
Якщо із чоловіком хтось заводив розмову, він завжди був радий спілкуватися. Це дуже відкрита людина, і ми йому із задоволенням допомагали. Коли він їхав у Ковель, думав, що волонтери відразу допоможуть йому поїхати у Молдову, де у нього начебто є дядько. Але треба було перевірити, чи дійсно там є якась рідня.
Чесно кажучи, ми не до кінця вірили, що все у нас вийде, але схопилися за цю ідею і почали шукати родичів Ігоря в Молдові. А поки тривали ці пошуки, знайшли для нього нове житло — дім милосердя в Маневичах (смт в Камінь-Каширському районі на Волині, — ред.), де людей приймають на постійне проживання.
За той час, який Ігор прожив у “Благовісті”, він звик до нас. Йому було тут добре. Тому він хвилювався: як йому буде на новому місці. Він навіть готовий був повернутися назад до Сіверська. Однак мрія потрапити до своєї родини у Молдову допомогла йому подолати страх перед новою невідомістю”, — розповіла Вільному радіо волонтерка з помісної церкви “Благовістя” Олена Олещук.
За пошук молдавських родичів сіверського переселенця відповідав куратор помісної церкви “Благовістя” Олександр Головій. Він зробив те, у що мало хто вірив — знайшов у Молдові велику родину Ігоря Постолатіна. Щоправда, незадовго до цієї події рідний дядько, якого розшукував Ігор, помер.
“Коли наші хлопці привезли Ігоря до “Благовістя”, ми щиро поговорили. Він розповів, що хоче поїхати в Молдову до свого дядька. А чи живий той, і чи вдасться Ігорю до нього потрапити, ніхто не знав. Ми вирішили йому допомогти, раптом “вигорить” щось хороше.
Ігор повідомив: його дядько Іван Постолакі мешкає в селі Редюмарь Дондюшанського району. Однак відомості в нього були старі. За ті роки, поки вони не спілкувалися, могла змінитися назва села, та й дядько міг померти. Цьогоріч йому, за моїми підрахунками, мало виповнитися 92 роки. Я сказав Ігорю про це, а він здивувався: “Звідки ти знаєш?”. “Служба у мене така”, — пожартував я.
Тоді я написав в кількох екземплярах листа, в якому описав історію Ігоря. Додав туди візитки зі своїми контактами і відправив їх за старою адресою, яку мені дав Ігор. Як то кажуть, “на дєрєвню дєдушкє”. Знайдуть вони свого адресата чи ні — ми не знали.
Одного листа я передав з нашими волонтерами через Польщу, іншого — через Швецію. І так через декілька місць. Коли відправляв листа з Ковеля, на пошті мені сказали: він буде йти десь зо 3 тижні, потім можуть виникнути ще якісь нюанси. Адже в адресі ми не вказали ані вулиці, ані номера будинку. А людей з ім’ям та прізвищем Іван Постулакі може бути пів села.
Пройшло більше місяця. Ігор вже переїхав від нас у Маневичі, як тут мені зателефонували його молдавські родичі. Який саме лист потрапив до них, одному Богу відомо. Виявилося, що у Ігоря в Молдові велика родина. Двоюрідні та троюрідні сестри, племінники, онуки. На жаль, дядько, якого він шукав, помер 22 травня цього року. Лист знайшов його рідню в селі Редю-Маре Дондюшанського району.
Ми поспілкувалися, вони розпитали в мене про Ігоря. Поцікавилися, як він пересувається. Я сказав, що він добре рухається, все запам’ятовує, самостійно їсть та ходить до туалету, нянька йому не потрібна. Ще Ігор розповідав нам, що він вміє готувати, хоча такої нагоди в “Благовісті” у нього не було. Я розповів також про його проблеми. І тоді вони сказали: “Був би він лежачим, ми його все одно забрали б. Все ж таки рідня. Разом нам буде краще”. Недарма Ігор говорив, що його в Молдові приймуть з радістю.
Я дав родичам чоловіка контакти в Маневичах. Вони зателефонували туди, поспілкувалися з Ігорем і обоюдно вирішили, що він поїде до них в Молдову. Треба лише було відвезти його. Тоді наш водій Вася доставив сіверського переселенця, як то кажуть, під саму хату.
Слава Богу, що все так вийшло і Ігор зустрівся зі своїми родичами. На жаль, не застав живим дядька, однак рідня у нього дружня та хороша. Я це зрозумів із телефонної розмови з ними. Ігорю там буде добре”, — розповів журналістам Вільного радіо куратор помісної церкви “Благовістя” Олександр Головій.
Відвезти Ігоря до молдовського кордону визвався волонтер-водій Василь Кислянка.
“В кінці липня, за годину до виїзду, я зателефонував в Маневичі директору дому милосердя і сказав, що можу відвезти Ігоря в Молдову, нехай збирається. Поки я приїхав, він вже був готовий. Його речі вмістилися у двох сумках. У Ігоря був гарний настрій, адже він дуже хотів зустрітися з родичами, яких пам’ятає ще молодими.
Ми зупинялися лише на заправках, де я пригощав Ігоря хот-догами. До цього він їх ніколи не їв. По дорозі купив йому чорниці, які корисні для зору. Чоловік радів, що може хоч трошки побалувати себе вітамінами.
За якісь пів години ми перетнули два кордони.
Всю дорогу я тримав з ріднею Ігоря зв’язок по вайберу. Вони чекали на нього, але можливості забрати його від молдавського кордону у них не було. І вони попросили мене, якщо є така можливість, привезти його прямо в село. Я погодився. Адже за кордон я виїзний, тому маю таку можливість. Подумав, що буде краще доставити незрячого чоловіка від точки “А” до точки “Б” без пригод та всяких перешкод.
Коли ми в’їхали в Молдову, я сказав, що через пів години Ігор вже зустрінеться зі своєю ріднею. Він здивувався: “Що, так швидко?”. Село Редю-Маре, куди ми направлялися, знаходиться в 35 кілометрах від молдавського кордону, тому нам залишалося бути в дорозі недовго.
Десь о пів на дев’яту вечора ми заїхали в село Редю-Маре. Щоправда, інтернет у мене закінчився, а роумінг я вже відключив. Тоді ми розпитали дорогу у місцевих, які розуміють російську мову. Так ми знайшли його сестер та всю рідню, яка зібралася разом і чекала на Ігоря. Всі вони були дуже раді його бачити.
Ми вигрузили речі і я поспішив повернутись додому. На зворотному шляху комендантська година застала мене на Хмельниччині, і я ночував у родичів.
Як добре мати рідню. Майже добу тривала моя поїздка, яка допомогла самотньому переселенцю із Донбасу знову отримати сім’ю і мати поряд рідних людей. Як то кажуть, не було б щастя, так нещастя допомогло”, — розповів Вільному радіо волонтер-водій із “Благовістя” Василь Кислянка.
Так волонтери з ковельського “Благовістя” врятували від війни ще одну людину із Донеччини. До того ж, допомогли віднайти свою рідню
* * *
В той день, коли Ігоря Постолатіна привезли до “Благовістя”, разом з ним волонтери привезли до Ковеля ще одну переселенку із Сіверська. Історію літньої жінки, яку повномасштабна війна змусила поїхати за тисячу кілометрів від дому, читайте тут.
За допомогою щодо евакуації з небезпечних міст сходу можна звернутися до волонтерів з помісної церкви “Благовістя” за телефонами:
Нагадаємо, волонтери “Проліски”, які від початку відкритої війни вивезли з-під обстрілів майже 8 тисяч людей, через небезпеку, що загрожує працівникам організації, згортають свою діяльність на Донбасі.
Читайте також: