Ангеліна Шостак — відома волонтерка з Донецької області, а нині ще й депутатка. Як їй вдається поєднувати одне з іншим, що змінилося в її житті після обрання та чи доводиться йти на поступки своїм принципам, Ангеліна розповіла в бесіді з нашими журналістами.
Пані Ангеліно, чому Ви вирішили балотуватися саме у Краматорську? Адже раніше Ви жили у Бахмуті.
Я сама краматорчанка. Народилась, жила до 2008 року в Краматорську, але моя хвороба змусила нас переїхати ближче до роботи мого чоловіка, і ми оселились у Бахмуті. Тому можна сказати, що це два моїх міста. Одне точно рідне, а друге споріднене — Бахмут.
А чому Ви взагалі вирішили йти до політики?
Якщо хочеш щось змінити у своїй країні, у своєму місті — бери й роби. Думки такої, щоб саме бути депутаткою, в мене не було. Але коли мені голова нашої фракції запропонував взяти участь у виборах, піти у списку, моя відповідь була така: я згодна бути в списку, я згодна своїм авторитетом надати рейтинг, скажімо так. Але я не очікувала та до останнього не знала, що буду під номером “3”. Але я мушу ще додати, що я б не пішла в політику, якби не було підтримки моєї родини. Тому що жінка в політиці — це важко, а чоловік завжди знає, що у нього є тил. Тож це підтримка, яка надає сил і збільшує твою відповідальність.
Що змінилося у Вашому житті, коли Вас обрали депутаткою?
У мене стало менше вільного часу. Тому що, по-перше, це мешкати на два міста: між Краматорськом та Бахмутом. Треба встигнути на сесії, на засідання комісій, я буваю на апаратних нарадах, засіданнях виконкому, ще є депутатські дні, прийом громадян. Тому часу вільного мало, але все ж таки в мене з’явився якийсь азарт, якщо можна так сказати. Я розумію, що можу впливати. Не завжди хтось розуміє це правильно і вважає це навіть піаром або чимось таким.
Скажіть, скільки разів на тиждень Ви їздите з одного міста в інше?
Пару разів на тиждень — це точно.
Якою була Ваша передвиборча програма?
В самій програмі я визначила 10 пріоритетних питань, серед яких — безпека і доступність шкіл. Щоб діти могли безпечно та вільно діставатися шкіл, а діти з особливими потребами мали змогу навчатися разом з усіма в класі. Щоб стежки, які ведуть до школи, були освітленими й чистими, а паркани коло шкіл були цілими.
Це парковки. Тому що Краматорськ — обласний центр, і автівок стає в рази більше. Потрібні паркувальні зони, в тому числі всередині дворів, а також чисті проїзні частини й зелені газони.
Велосипедні зони. В місті все більше стає прихильників двоколісного транспорту, а завдання міста — забезпечити їм зручність та безпеку.
Термомодернізація житлового фонду. Бо чим менше тепла йде в повітря, тим більше енергозбереження, а як наслідок — менші суми в платіжках.
Вигул собак. Бо на нашому окрузі існує негласний майданчик вигулу собак, це мікрорайон Даманський біля нашої центральної бібліотеки. Доречно було б побудувати там місце для вигулу, але зараз там вже будується будинок. Тому я вважаю, що можна перенести майданчик в інше місце. До речі, буквально декілька тижнів тому з’явилася петиція, щоб зробити такий майданчик для вигулу собак. Я підтримую, бо це було в моїй програмі.
Вуличний спорт, щоб були встановлені знаряддя. Це також вже реалізується — є президентська програма.
Залучення містян до управління житловим фондом. Щоб ми надавали містянам інформаційну та практичну допомогу.
Ну і сміттєпереробний завод. Я вважаю, що місто вже досягло тих обсягів сміття і того рівня, щоб побудувати сміттєпереробний завод, зробити роздільний збір сміття й долучати наших містян до більшої чистоти.
Ви заходили в раду як активістка з чіткою українською позицією. Як Ваші принципи допомагають Вам у роботі? Чи бувають моменти, коли це заважало, наприклад, треба ухвалити якесь рішення з холодною головою, але воно суперечить Вашій позиції?
Я хочу залишитись людиною, яка не поступається своїми принципами та не продає свою совість. Каденція залишиться, ці п’ять років пролетять, але мені потім жити в цьому місті, залишатися людиною. В мене є моя позиція, і люди мене так характеризують. Тому з точки зору України в мене тут компромісів не може бути. І ще на початку, коли я агітувала, виборці знали мою позицію, сперечались доволі багато, “говорили со мной по-русски”, коли я спілкувалась українською. Що стосується роботи в раді — я так само вважаю, що тут не може бути “я не понимаю”, або “наши избиратели русскоговорящие”. Ти давав присягу депутата дотримуватися законів і конституції України.
А що стосується питань, які, можливо, викликають суперечки та різночитання між окремими фракціями, то якщо це на благо нашого міста, тут неважливо хто з якої фракції.
Стосовно фракцій: у міській раді Ви представляєте фракцію “Європейська солідарність”. Представників якої фракції в Краматорську найбільше?
Більшість у нас має “Опозиційна платформа — За життя”, друге місце — “Наш Краматорськ”, третє — “Партія миру та розвитку”, потім по чотири голоси мають “Європейська солідарність” і “Слуга Народу”, та три голоси у “Партії Шарія”.
Чи є у вас якась монобільшість, як у Верховній Раді?
Монобільшість? Я б не сказала. Хоча неофіційно бачать і знають. Я не буду, в мене є депутатська етика все ж таки. Але я знов-таки вважаю, що коли це на розвиток і на благо громади — тут немає навіть наших опонентів (а вони є в раді). Це має бути об’єднання на благо нашої громади.
Кажучи про опонентів, чи є якась видима конфронтація з іншими партіями в раді?
Є та, яку не можу якось прикрити — це “Партія Шарія”, яка принципово використовує російську мову для того, щоб потім їхній голова, сам Шарій, який не знаю в якій країні перебуває, потім записував ролики. Хоча самі вони як люди, я вважаю, зовсім іншої позиції. І ось нещодавно пані Катерина (депутатка від “Партії Шарія” Катерина Єлагіна, — ред.) з трибуни виголошувала чудовою українською мовою, за що я навіть похвалила її, сказала: “У вас чудова українська мова, чому її не використовувати? Все ж таки, ви мешкаєте в цьому місті. Якийсь лідер приходить, а потім іде, а ви залишитесь тут”.
Поговоримо про сфери, якими Ви опікуєтесь. Це охорона здоров’я, соцзахист населення, молодіжна політика і спорт. Що з цього в найкращому стані, а з чим треба найбільш попрацювати?
Напевно, в найкращому стані спорт. У нас він розвивається великими темпами: це підтримка і спортсменів, і молодих спортсменів, які потім зможуть себе показати й нині представляють наше місто на світовій арені.
Щодо охорони здоров’я, ви знаєте і розумієте, що особливо в умовах пандемії це складно. Є проблеми у комунікації, у браку вузькопрофільних спеціалістів. Це визнають і самі лікарі, і очільник відомства, і особливо наші містяни. Так, у нас немає лікарів. Ми сподіваємось, що після того, як до нас переїде Донецький медуніверситет, все ж таки вони з’являться. Будується лікарня третього рівня — неможливо її побудувати й не забезпечити лікарями.
Щодо соцзахисту — я сподіваюсь, наші містяни не відчувають якихось проблем з комунікацією. А це, я вважаю, найголовніше, що може бути в подальшій роботі.
У Вас, як і в інших депутатів, є приймальні дні. Як часто до Вас приходять люди та з якими проблемами чи питаннями?
Я депутатка по Біленьківському старостинському округу, тому в мене є велика допомога — це староста округу. Ми з ним у дуже тісній співпраці.
Приходять люди за матеріальною допомогою, приходять з якимись проблемами. Але ми депутати всієї громади, тому коли є проблеми взагалі по місту, до мене так само звертаються люди. До мене звернулись виборці зовсім не з мого округу з колективним зверненням, і я маю займатися їхніми питаннями. Я не можу сказати “Ви не з мого округу, тому давайте, йдіть”.
Два рази на місяць — другий четвер та остання неділя місяця — це мої приймальні дні. До речі, є можливість не тільки прийти, а подзвонити телефоном.
Чи є у людей хибне уявлення щодо того, хто такий депутат? Припустимо, чи просять вплинути на ціни на світло?
Коли я проводила ще передвиборчу агітацію, то основне, про що просили мешканці — щоб підвищили пенсію та знизили тарифи. Я пояснюю, що цим займаються депутати Верховної Ради, а місцеві депутати опікуються саме життям і благоустроєм нашого міста. Але не всі це знають. Дехто навіть дорікає: “Ти ж пішла туди гроші заробляти”. Коли кажеш: “Ні, я як волонтер там знаходжусь на громадських засадах”, відповідають: “А зачем тогда шла?”
Скільки жінок увійшли до ради цього скликання? Чи помічаєте, що до Вас та інших колег-жінок ставляться якось по-особливому?
Чверть нашого складу — це жінки. Вважаю і бажаю, щоб було б більше. Відсотків хоча б 50, хоча б 40 — це було б чудово. У нашої ради в порівнянні з іншими (скільки у мене є спілкування з жінками з інших рад: і обласних, і районних і місцевих) чудова співпраця. У нас немає гендерної нерівності в цьому сенсі. А особливо з боку чоловіків з моєї фракції — лише повага, підтримка і завжди плече.
Чи можна сказати, що в Україні жінкам-політикам важче працювати, ніж чоловікам?
Можу сказати, що важче працювати. По-перше, це ставлення чоловіків. Мій приклад — це не приклад всієї країни. Важче морально, важче фізично. Це все ж таки жінка, вона відповідальна за свою родину.
Тобто можна сказати, що якщо у жінки немає своєї родити, то їй буде легше працювати?
Це залежить ще від характеру жінки. Не всі хочуть йти у політику, бо ти як на долоні. Це потрібно ще хотіти. Тому якщо є бажання — то будь ласка.
Як ви оцінюєте роботу уряду України?
Я думаю, що це тверда “двійка” з мінусом, якщо він існує. Повний нуль йому поставити неможливо. Але так, як він зараз поводить себе з громадянами України, не забезпечуючи їх, не даючи їм гарантій безпеки та соціальних гарантій — дуже важко надати їм якусь позитивну оцінку. Тому що уряд йшов з програмою, і вона не виконана, можна сказати, взагалі. Єдине міністерство, яке можна позитивно оцінити — Міністерство цифрової трансформації.
Ви — відома в області волонтерка. Ви не полишаєте цю справу, ставши депутаткою?
Те волонтерство, яким моя родина займалася ще з початку війни — забезпечення їжею або одягом — такого вже немає. А прапори я шию й досі. Цю справу не полишаю і не можу полишити, бо я все ж маю надію, що я пошию саме той прапор, який замайорить над Донецьком.
Чи важко поєднувати депутатство і волонтерство?
Мені — ні, тому що немає такої завантаженості саме з моїм волонтерством. Я бачу волонтерів, які займаються фондом кисневих концентраторів, які допомагають зараз з ковідом — у них зовсім інший темп життя.
Я встигаю займатися волонтерством не в таких вже обсягах, але намагаюся робити якісь подарунки діткам, шиючи подушки, як я завжди шила.
В Україні вже восьми рік триває війна. На початку війни волонтери зробили значний внесок для армії. Але тоді на Донбасі підтримували волонтерів не всі. Розкажіть, чи побільшало нині волонтерів, та як змінилося ставлення до них.
Волонтери об’єдналися більше в якісь фонди, ГО-шки. Вони вже більш визначені, чим вони займаються.
Негативне ставлення до волонтерів у когось є й досі. І за роки війни закріпилося, що волонтери — це ті, хто збагачується за кошт інших людей.
Я вдячна всім, хто не полишає цю справу, хто допомагає попри труднощі, навантаження — не лише фізичне, а й моральне. Я навіть записала таке відеозвернення, що кожен українець в країні має бути волонтером. Ну як можна? Тут війна, а ти не допомагаєш своїй армії, не допомагаєш тим людям, які залишили свої домівки. Якби кожна людина переймалась цим, то можливо б у нас не було таких проросійських настроїв не лише на Донеччині чи на Луганщині, а і в західних областях.
Чи плануєте продовжувати політичну діяльність після завершення терміну на посаді?
Абсолютно не знаю, тому що в мене випрацювалась вже така звичка жити сьогоднішнім днем. Є сьогодні — я можу, навіть незважаючи на свій стан здоров’я. Я знаю, що життя дуже мінливе. Поки я можу приносити користь сьогодні — я буду намагатися працювати якщо не на всі 100, то на максимумі. А вже потім, я думаю, буде видно за тим відгуком, який буде у наших містян, виборців. І, звичайно, також залежатиме від родини. Можна захопитись владою, славою і ще чимось, але я розумію, що це все потім мине, але залишиться моя родина.
Чи змінилось, на вашу думку, ставлення людей до депутатів за останні роки? Бо у довоєнні часи люди здебільшого мало цікавилися політикою.
Тут залежить від людини. Якщо він одягнув корону і захочеться її трохи “підправити лопатою” — таке було і таке залишиться. Що ж до народних депутатів, то такого нівелювання та зневажання законів, як зараз, та взагалі поваги до депутата — я такого не спостерігала за всі роки нашої незалежності. Працюючи вдома, я завжди вмикаю канал “Рада” і дивлюся засідання, і я скажу, що це ганьба і катастрофа для України. І хочу, щоб люди винесли з цього якісь уроки. Ми можемо насміхатися, сміятися й дивуватися з того, як депутати не можуть відповісти на елементарні запитання — не зі шкільної програми, а з програми життя України. Тож якщо наші виборці не зроблять з цього якихось висновків, то ми, мабуть, приречені ходити так по колу.
А щодо місцевих депутатів, я вважаю, що якщо людина має змогу у вівторок вранці увімкнути апаратну нараду — вмикайте і слухайте, бо це наше життя Краматорська. Якщо ви можете в пленарний день подивитися засідання сесії — дивіться, як голосують депутати, за що голосують. Будьте в курсі, цікавтесь. Тому що якщо не цікавитись політикою — політика зацікавиться тобою, можна так перефразувати Ніцше. Ми маємо зрозуміти, що життя в громаді ми плануємо і робимо самі. До життя України ми також причетні через вибори. Тому важливо завжди робити свідомий вибір, а не ставити “галочку” і казати: “Мій голос нічого не вирішує” або “Яка різниця за кого голосувати?”. Повірте, це дуже важливо: і ваш голос, і ваша думка і ваша участь у житті громади і країни.
Читайте також: