Їхав на нагородження і планував святкувати день народження доньки: згадаємо азовця Михайла Жаркова, який загинув на фронті

Щодня українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна, хвилиною мовчання. Серед них — військовий бригади “Азов” Михайло Жарков. Після оборони Маріуполя він потрапив у полон, а згодом повернувся на фронт. Михайло загинув, потрапивши під обстріл росіян у Луганській області.

Про Михайла Жаркова Вільному радіо розповіла його дружина Анна.

Військовий Михайло Жарков зустрів відкриту війну у Маріуполі

Михайло Жарков родом з Луганська, у 2017 році долучився до “Азову”. Серед побратимів мав позивний “Мішаня”. Пізніше переїхав до Маріуполя, там зустрів кохану Анну та одружився. Пара виховувала двох доньок. Молодша, Соломія, народилася за місяць до початку повномасштабного вторгнення.

“У мене є старша донька Аделіна від першого шлюбу. Михайло прийняв її як рідну. Ставився до неї з турботою, контролював навчання. Коли 27 січня 2022 року народилась наша Соломійка, він був поряд, це були партнерські пологи. Але, на жаль, не встиг провести з донечкою достатньо часу: почалась відкрита війна. Ми виїхали з міста, Міша став на захист”, — згадує дружина. 

Підтримувати зв’язок з Михайлом вдавалося лише коли він брав участь в боях на Азовсталі. Після виходу в полон спілкування припинилося.

“Я постійно показувала донечці його фото, відео, які він нам надсилав. Коли Мішу обміняли, і він проходив реабілітацію, Соломія до нього поступово звикала. А потім знову повернувся на війну. Часто називав себе “поганим батьком”, бо не вдавалось більше часу присвятити дітям. Шкода, що деякі важливі моменти, як перші кроки, він пропустив. Але я завжди надсилала відео”, — розповідає Анна.

Азовець Михайло Жарков був цілеспрямованим і турботливим

Анна згадує коханого непосидючим, цілеспрямованим і навіть впертим. Каже, що він постійно любив пробувати щось нове. І попри біль розповідає про нього з посмішкою.

“Міша не любив мої сльози. Зараз не плакати не виходить. Але є стільки хорошого і приємного, що згадується. Пам’ятаю, якось з другом вони купили старі Жигулі. Чи то “копійку” чи то “шістку”. І почали її тюнінгувати: переробили під кабріолет, зрізали дах. Хотіли продати, але чомусь покупців не знайшлось. Покатались містом і здали в металобрухт. Це було дуже весело”, — посміхається Анна.

На службі Михайло був заступником командрира роти, де вирізнявся лідерськими якостями. Дружина зізнається, що чоловік був лідером і в родині.

“Ці якості і вдома включав, роздавав усім завдання, — посміхається жінка. — Як то кажуть, “пальця до рота не став”. Але разом з тим дуже турботливий і добрий. А ще він дуже розумний, з ним завжди було про що поговорити, мав три вищі освіти, цьогоріч мав здобути четверту. Він дуже цілеспрямований з офігенною силою волі. Роботі віддавався на 150%”.

На початку військової кар’єри Михайло служив у штабі, але за своїм бажанням перейшов у піхоту.

“Коли формувався батальйон, він відмовився від штабної посади, дуже просився з неї піти, бо йому то було нецікаво. І попросився до мене в піхотну роту ще на той момент, командиром взводу. Хоч міг займати вищу посаду і не лізти в це піхотне діло, робити свою справу в штабі й мати менше ризиків. Згодом пішов на підвищення — став замкомандира роти”, — розповів Вільному радіо командир Михайла.

Михайло Жарков загинув на  шляху на нагородження

Анна називає Михайла своїм найбільшим коханням. 

“Він у полоні написав мені вірш. Хотів зробити сюрприз на річницю весілля. Мене ніхто ніколи не оточував такою турботою. Здається, клав до моїх ніг увесь світ. Я не знаю, як житиму далі без нього. Але триматися допомагають діти”, — ділиться жінка.

Востаннє зустрітися з коханим Анні вдалося у жовтні 2023 року, коли вона до нього приїздила. А на день народження доньки Михайло мав сам приїхати  у січні, та не встиг. Чоловік зазнав смертельних поранень за 5 днів до її дворіччя.

“21 січня Міша написав, що завтра буде щасливий день. Я ще подумала, може це сюрприз і він до нас раніше приїде. Виявилось, мало бути нагородження. Йому мали вручати нагородний пістолет. Я його ще привітала, а він сказав, що заздалегідь не можна. Зранку 22 числа  традиційно побажав доброго ранку, скинув кружечок (відеоповідомлення, — ред.). Потім перестав виходити на зв’язок, але я не турбувала, думала, зайнятий. А вже ввечері зв’язалася з його побратимом”, — ледь стримуючи сльози розповідає Анна.

Того дня Михайло з побратимами їхав в автівці у лісі під Креміною на Луганщині. Їхнє авто потрапило під російський обстріл.

Михайлу Жаркову назавжди залишиться 29 років.
Світла пам’ять полеглому захисникові.

Нагадаємо, після повернення з російського полону Михайло Жарков дав інтерв’ю Вільному радіо. Військовий розповів про власний досвід і про те, як варто говорити про українських полонених, аби їм не нашкодити.