6 червня в Україні відзначають день журналіста. Ці люди тримають в курсі подій, публікують корисну інформацію. А після повномасштабного вторгнення розповідають світу правду про російські злочини, ризикуючи життям. Ось 5 фактів, які доводять, що журналістика дуже важлива — особливо під час війни.
Коли стається щось надзвичайне, люди намагаються знайти про це більше в засобах масової інформації. Дехто вже має улюблені видання, а хтось дізнається новини по телебаченню.
Наприклад, про те, що Росія почала відкрите вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року, повідомили журналісти CNN, які в прямому ефірі почули вибухи у столиці через кілька хвилин після заяви Путіна про вторгнення.
Згодом зі ЗМІ люди дізнавалися, що вибухи лунають вже по всій країні. Журналісти передали оголошення президента про воєнний стан, початок загальної мобілізації та закриття повітряного простору для цивільної авіації.
Через регулярні обстріли сотні тисяч українців покинули свої домівки. Але через відсутність знайомих чи зв’язку в рідному місті, селі чи селищі люди не знають, що відбувається у них вдома. Дехто після інформації про обстріл хоче впевнитися, що його будинок цілий.
Фото: depositphotos
Коли журналісти приїжджають у місця, відрізані від зовнішнього світу, у своїх репортажах вони показують вулиці, на яких читач (глядач) може знайти свій будинок або своїх сусідів, знайомих, родичів.
Попри те, що Росія під час повномасштабного вторгнення заявила, що цивільним нічого загрожує, окупанти стріляли (і продовжують стріляти) не лише по військових об’єктах, а й по житлових кварталах. Ракети досі прилітають у будинки мирних людей.
Фото: Євген Малолєтка
Росія все це спростовує, але журналісти приїжджають на місця обстрілів та фіксують пошкодження багатоповерхівок, зруйновані приватні будинки, загиблих чи поранених жителів. Преса публікує докази того, як російські військові вбивають та катують людей, як це було в Бучі.
Так більше людей дізнаються правду. На основі таких даних на Росію накладають санкції, а правоохоронці збирають більше доказів злочинів країни-агресорки.
Війна триває ще й в інформаційному просторі. Російські провладні ЗМІ публікують сотні новин, в яких перекручують факти або вигадують свою реальність. Без посилань на достовірні джерела росЗМІ пишуть, що Україна сама себе обстрілює. Розповідають також, що бажання громадян жити в незалежній країні — це ознака нацизму.
Натомість журналісти, які дотримуються стандартів та оперують лише доведеними фактами, спростовують фейки Росії.
В інтернет-ЗМІ чи новинах по телебаченню люди, які стали вимушеними переселенцями, дізнаються, що мають право на грошову допомогу від держави. Журналісти доступно пояснюють, як її отримати.
Також зі ЗМІ можна дізнатися, як повідомити державі про пошкоджене житло, як поводитися на блокпостах, що взяти в дорогу під час евакуації, як знайти прихисток тощо. Журналісти на власному прикладі пояснюють, як не стати жертвою шахраїв та як завжди залишатись на зв’язку.
Від початку повномасштабного вторгнення росіяни забрали життя 19 журналістів. Такі дані наводить Інститут масової інформації. 8 представників ЗМІ загинули під час виконання службових обов’язків: це 5 іноземних та 3 українських журналісти.
Оператор телеканалу Live Євген Сакун загинув 1 березня під час ракетного обстрілу телевежі в Києві.
Документаліста та кореспондента Time Брента Рено росіяни розстріляли 13 березня на блокпосту в Ірпені.
14 березня під час артилерійського обстрілу в селі Горенка на Київщині загинув оператор Fox News П’єр Закжевскі. Разом з ним під час того обстрілу загинула продюсерка Fox News, журналістка Олександра Кувшинова.
Журналістка The Insider Оксана Бауліна загинула 23 березня під час обстрілу Києва.
Фоторепортер Максим Левін зник 13 березня. А 1 квітня його знайшли вбитим на Київщині.
Литовський режисер та документаліст Мантас Кведаравічюс був вбитий росіянами у полоні в Маріуполі. Інформація про його смерть з’явилася 3 квітня.
А 30 травня на Луганщині загинув журналіст французького каналу BFMTV Фредерік Леклерк-Імхофф.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
