Священник з Поділля Юхим Сіцінський з кінця ХІХ століття досліджував історію рідного краю — церков, фортець, археологічних памяток тощо. Зібрані ним артефакти стали основою історичного музею Кам’янця-Подільського, а видані ним праці з історії Поділля — фундаментальними. Та маловідомою є бахмутська сторінка з життя вченого: на українському сході вчений жив та працював чотири роки.
Про те, що Сіцінський робив у Бахмуті та який його вклад у збереження української історії, розповіли історики.
“Це видатна постать у краєзнавстві Поділля! Юхим Сіцінський викладав у Бахмутському духовному училищі декілька років та продовжував займатись краєзнавством Поділля. У 1885 році він закінчив Київську духовну академію та одержав направлення працювати вчителем духовного училища Бахмута”, — розповідає Вільному радіо завідувач відділу Бахмутського краєзнавчого музею Ігор Корнацький.
За його даними, Юхим Сіцінський викладав російську мову та був законовчителем у Бахмутському духовному училищі, а також, ймовірно, в інших навчальних закладах міста. Він був кандидат богослов’я, з 1886 до 1888 року займав у Бахмутському духовному училищі посаду вчителя церковнословянської та російської мов. З 1888 до 1889 року викладав латинську мову. А з 1887 до 1889 року Сіцінський одночасно перебував на посаді члена правління та діловода духовного училища.
Видатний український історик Іван Крип’якевич, на честь якого в Україні названий Інститут українознавства НАНУ, дав таку оцінку діяльності Сіцінського:
“Сіцінський зібрав матеріал і систематизував цінний матеріал з історії Поділля. Провів інвентаризацію джерел і пам’яток минулого краю. Археологічна карта Поділля Сіцінського дотепер є єдиний інвентар до історичних пам’яток давнього минулого цієї землі. Його монографія про Кам’янець-Подільський — одна з найкращих праць, які маємо у цій ділянці локальної історії. Праця про подільські замки принесла нове висвітлення фортифікаційного мистецтва ХV-XVI століть”, — цитує бахмутський історик характеристику Крип’якевича.
Історики з міста Камянець-Подільський розповідають більше про життя та роботу Юхима Сіцінського. Але період життя видатного історика у Бахмуті вони не досліджували.
“Народився Юхим Сіцінський [27 жовтня 1859 року] у селі Мазники Деражнянського району. Закінчив Подільську духовну семінарію у нас, у Кам’янці-Подільському. Потім його перевели до Бахмута. Коли він автобіографію писав, він про цей період дуже мало згадував: одне речення і все. Але у Хмельницькому архіві є окремий фонд, присвячений Юхиму Сіцінському. Можливо там більше про його Бахмутський період”, — розповідає Вільному радіо кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Валерій Нестеренко.
У 1891 році Сіцінський повернувся до Кам’янця-Подільського. Тут він більше присвятив часу розвитку української спільноти. А у 1896 році написав свою видатну роботу про це місто та його історію — “Город Каменец Подольский. Историческое описание”.
“Ця його праця вважається класикою. Його тут дуже шанували, у Кам’янці-Подільському є й вулиця Юхима Сіцінського”, — каже Валерій Нестеренко.
“Він був священником у кількох церквах. Але у нас він більш відомий, що він фактично з 1892 очолював давньосховище при Казанському православному соборі. Це давньосховище — це фактично був прообраз нашого історико-археологічного музею”, — каже Валерій Нестеренко.
Відтоді Юхим Сіцінський почав активно збирати артефакти історії.
“Він давав наказ священникам по різних селах Подільської губернії, і вони збирали документи про історію свого села, деякі артефакти. І потім ті експонати частково передавали в історико-археологічний музей (офіційний статус музею давньосховище отримало у 1906 році). Тобто це була велика подвижницька робота”, — каже Валерій Нестеренко.
Згодом Юхим Сіцінський став членом історико-археологічного товариства Подільської губернії, каже працівник музею на Поділлі.
“Він заклав основи історичного Поділлєзнавства: описували кожну церкву та кожний населений пункт Подільської губернії. Основне його дітище — це створення музею. Багато експонатів, зібраних ним, є до цього часу у фондах Кам’янець-Подільського історичного музею. Його вважають фундатором цього музею”, — каже Валерій Нестеренко.
Юхим Сіцінський був одним з провідних діячів товариства “Просвіта” у Кам’янці-Подільському, яке зокрема поширювало українську літературу серед селян Подільської губернії.
А ще цей діяч одним з перших в Україні почав проводити богослужіння у церквах українською мовою.
“Коли у Кам’янці-Подільському створили Державний Український університет у 1918 році за гетьмана Скоропадського, Сіцінського призначили там професором історії мистецтва та археології. Його лекції були дуже популярними. Він підготував багато друкованих видань, зокрема, про вірмен, євреїв на Поділлі, про сакральні памятки мистецтва Поділля ХIV-XVII століть”, — каже Валерій Нестеренко.
За радянських часів почалися утиски та переслідування священників, не оминули вони і Юхима Сіцінського.
“Коли “совєти” прийшли, Сіцінського заарештували. Тому що його старший син Сергій брав активну участь в українському русі. Пізніше цей син Сіцінського виїхав (з території України під контролем радянського уряду, — ред.) А другий син, Володимир Січинський, теж виїхав, став дуже відомим мистецтвознавцем. Потім Юхима Сіцінського за декілька тижнів відпустили, адже він політичною діяльністю не займався”, — каже науковий співробітник з Кам’янця-Подільського.
Далі Юхим Сіцінський був керівником історико-археологічного музею, який вже не мав церковного статусу. Він викладав історію мистецтва в Інституті народної освіти.
У 1922 році тиск з боку радянської влади посилився.
“У той час була кампанія збору коштовностей на користь голодуючих Поволжя: почали забирати з музеїв деякі важливі речі — монети, церковні предмети. А Сіцінський протестував проти цього, і його звинуватили у тому, що він хотів “приховати коштовності”. Його усунули від керівництва музеєм та зняли з викладання інституту народної освіти. Нібито за те, що він підтримував українську автокефальну православну церкву та за богослужіння українською”, — розповідає Валерій Нестеренко.
У 1920-х Сіцінському вдавалося продовжувати наукову діяльність у науковому товаристві, яке стало важливим осередком краю.
“Але у 1929 році його разом з кількома викладачами Кам’янець-Подільських вузів звинуватили у націоналістичній діяльності. Почались допити, що начебто він приєднався до групи, яка хотіла Правобережну Україну від’єднати від Радянського Союзу. І своє 70-ліття Сіцінський зустрів фактично у в’язниці”, — каже Нестеренко.
У 1930-му році вченого відпустили.
“Його на роботу вже не взяли. Він поїхав до Києво-Печерської лаври, там кілька місяців прожив, пропрацював, але був вже хворий. Тому у 1933 році повернувся до Кам’янця-Подільського. З того будинку, де він до того проживав, його виселили. І так у бідності та забутті він помер у 1937 році у Підзамчому, це недалеко від Кам’янця-Подільського”, — розповідає Валерій Нестеренко.
У 1990-х роках на могилі видатного історика Поділля встановили памятник.
З Бахмутським духовним училищем повязана доля й видатного літератора “розстріляного Відродження” Миколи Чернявського. У 1898 році він опублікував у Бахмуті книгу поезій українською мовою “Донецькі сонети”. Її вважають першою художньою книжкою, виданою на Донеччині українською мовою. У духовному училищі Бахмута Микола Чернявський з 1889 року викладав музику та співи. А до цього, у роки роботи там Юхима Сіцінського, Микола Чернявський навчався у семінарії у Катеринославі.
Кількома десятиліттями пізніше Сіцінського у Бахмуті жив та працював Федір Максименко, якому судилося стати видатним бібліографом України.
Він зберігав раритетні українські книжки під час революцій, воєн і репресій, та став фундатором бібліотечної справи в Україні. Про Федора Максименка ми розповідали в матеріалі “Лоцман книжкового моря”: як син священника з Бахмута Федір Максименко став видатним українським книгознавцем”.