“Хочеться плакати — плачте, хочеться кричати — кричіть”: як пережити розлуку під час війни (інтерв’ю з психологинею)

З початку 2024 року майже 3 тисячам українців діагностували гостру реакцію на стрес, і цей показник зростає. Психологиня Світлана Антименюк, яка працює під псевдонімом Світлана Вит, стверджує: щоб допомогти іншим, спершу потрібно подбати про своє здоров’я. Фахівчиня працює з дружинами та матерями, чиї рідні захищають українські землі від російської агресії. Ми розпитали її, що робити, якщо розлука з рідною людиною серйозно позначається на душевному спокої.

 

Світлана Антименюк — психологиня з 20-річним стажем. Вона закінчила Краматорський економіко-гуманітарний інститут, де здобула ступінь магістра психології. Також фахівчиня пройшла підготовку в Інтернаціональному інституті консультування та психотерапії ім. Ханскарла Льойнера та Інституті символдрами. Світлана працює з людьми, які шукають виходу зі складних життєвих ситуацій, та допомагає налагодити стосунки у спілкуванні з рідними та друзями.

Які реакції ви спостерігаєте у людей, які переживають розлучу через відправку їхніх родичів на фронт?

Доволі різні емоції. Мабуть, весь спектр, який тільки може відчути людина. Це злість, образа, горе. Також можуть бути претензії, коли людина не може прийняти те, що відбувається. Зрозуміло, що людину чекає самотність невідомо на який період часу. А також розчарування в тому, що вона не може на це вплинути. Це, мабуть, основний аспект емоцій.

Як часто до вас звертаються люди з проханням допомогти впоратись зі стресом від розлуки?

Можу виокремити, що всі українці, чиї родичі знаходяться в зоні бойових дій або проживають там, постійно стикаються з темою розлуки, страху за безпеку близьких, а також болем від розставання. Навіть якщо звертаються щодо особистих проблем, фінансових труднощів або роботи.

Серед тих, хто звертається за допомогою, є як чоловіки, так і жінки, зокрема батьки, чиї діти воюють. Тому розкажіть, як зберігати психологічну стійкість під час розлуки з рідними, що перебувають на фронті?

Я спілкуюсь з людьми, які перебувають за кордоном, а також з тими, хто перебуває в Україні. Для тих, хто перебуває за кордоном, важливо розуміти, що їхні відчуття можуть бути загострені через відсутність постійного контакту з реальністю в Україні. Ці люди часто проєктують свої страхи на рідних, які залишилися вдома. І, як висновок, це може створювати додатковий стрес і напругу у стосунках. Важливо працювати з психологом, щоб навчитися контролювати свої емоції та підтримувати здорове спілкування з близькими, що залишилися в Україні.

У тих, хто зараз в Україні, ситуація трохи інша, оскільки люди вже звикли до умов війни і їхній емоційний стан більш стабільний. Але важливо розуміти, що через постійний стрес вони можуть також потребувати підтримки та допомоги.

Потрібно бути вкрай обережним, аби не вносити дисбаланс в емоційний стан людини, яка воює, живе на прифронтових територіях, перебуває під обстрілами. У спілкуванні не варто передавати свою тривожність іншим.

Поділіться техніками, які допоможуть підтримувати зв’язок та емоційну близькість на відстані.

Перш за все, важливо навчитися відділяти свої емоції від емоцій інших людей. Це загальна рекомендація: намагатися зосереджуватися на собі, усвідомлювати свої почуття і розуміти, що ваші переживання не обов’язково збігаються з тим, що відчуває інша людина. Важливо працювати зі своїми емоціями всередині себе, а не переносити відповідальність за них на інших, особливо на тих, хто перебуває в Україні, у зоні бойових дій.

Людям, які перебувають в Україні під постійними загрозами, й так складно й нестабільно. Тому, якщо ви, перебуваючи за кордоном, передаєте свої тривоги і печалі близьким в Україні, це може створювати додатковий емоційний тиск на них. Важливо подумати, чи ваші слова і емоції принесуть полегшення чи, навпаки, додадуть стресу.

Є різні техніки, які допомагають працювати з емоціями: тілесні вправи, дихальні техніки, малювання або писання. Головне — усвідомити, що вирішення вашого емоційного стану залежить від вас самих.

Як справлятися з тривогою та страхом за життя рідних на фронті?

По-перше, важливо визнати ситуацію такою, яка вона є, і бути чесним із собою: так, ми перебуваємо в небезпеці. Це ключовий момент — не обманювати себе і не впадати в ілюзії. 

По-друге, варто розуміти, що реальність може сильно відрізнятися від того, що ви бачите у ЗМІ чи читаєте в соцмережах. Тому важливо відрізняти фейки від правди. Менше впускати в себе цю інформацію, а натомість тримати зв’язок із вашими близькими й концентруватися на реальному житті.

Якщо виникає тривога, не задавлюйте її. Дайте собі можливість прожити її: хочеться плакати — плачте, хочеться кричати — кричіть, бігати — бігайте, поговорити — знайдіть, з ким можна поділитися. Спілкування з іншою людиною може допомогти вам краще впоратися з цим станом.

Діти, в яких хтось із батьків воює, мають відчувати підтримку. Якщо тато воює, а мама з дитиною за кордоном, то як зберігати зв’язок між дитиною та батьком? 

Багато чого залежить від того, з ким дитина постійно контактує, зазвичай від мами. Важливо, щоб мама була чесною і не занурювала дитину в ілюзії. Не варто говорити, що все добре чи війна скоро закінчиться, й ми всі будемо разом. Дитина має отримувати дозовано інформацію, яка відповідна до її віку, щоб уникнути майбутніх травм.

• Як підтримати дитину під час війни: інтерв’ю з дитячою психологинею

Ключове тут — емоційний стан мами. Якщо вона спокійна, дитина також сприйматиме ситуацію спокійніше. Варто підтримувати зв’язок із татом по відео чи аудіо, але при цьому залишатися в реальності, без зайвих прикрас чи страхів. Це допоможе дитині залишатися в стабільному стані.

Як війна та розлука можуть вплинути на стосунки в родині? Які проблеми можуть виникнути між подружжям, батьками та дітьми, літніми батьками, і як їх краще вирішувати?

Війна триває вже третій рік, тому важливо розуміти, що тривала розлука може впливати на стосунки по-різному. Люди можуть як зближуватися, так і віддалятися один від одного. У дорослих є вибір: або занурюватися в постійні страждання і переживання, або прийняти ситуацію і жити далі, знаходячи радість у повсякденних речах. Особливо це стосується літніх людей, які залишилися в Україні, тоді як їхні родичі перебувають за кордоном. 

Я часто помічаю, що люди обмежують себе у звичайних радощах життя через почуття провини чи співчуття до близьких, які перебувають далеко. Але потрібно дозволяти собі жити повноцінно, й так ви зможете передати більше позитивних емоцій і підтримки своїм рідним.

У цьому випадку можна випити кави з подругою й поспілкуватись, а потім не думати про те, що ви коїте щось погане.

Війна впливає на кожного з нас по-різному, але розлука з близькими, які воюють, у майбутньому може залишити глибокий слід на нашому психічному здоров’ї. Якими можуть бути наслідки і як мінімізувати їхній вплив?

Стрес від війни та розлуки вплине на людину незалежно від її місця проживання. Головне — як вона справляється з цим стресом.

Може бути короткотривалий стрес — це одне, але тривалий — зовсім інше. Такий стан протягом року може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям. Людина може мати проблеми з серцево-судинною системою, неврологічні розлади та інші захворювання. Важливо стежити за своїм станом і розуміти, що потрібна не лише медична, але й психологічна допомога або підтримка близьких. Тривалий стрес може мати дуже серйозні наслідки для здоров’я, аж до онкологічних захворювань.

Чи є відмінності в переживанні розлуки у чоловіків та жінок? Чи відрізняється у цьому випадку допомога психолога?

Не можна однозначно сказати, що чоловіки і жінки страждають від стресу по-різному. Жінки зазвичай більше виражають свої емоції — плачуть або обговорюють проблеми з подругами, а чоловіки часто схильні тримати свої почуття в собі або справлятися з ними деструктивними способами — це агресія або алкоголь. Вони не дозволяють собі плакати та розповідати комусь про почуття. 

Багато залежить від того, як люди працюють над своїм станом і чи шукають допомогу. Психолог у будь-якому випадку може знайти підхід до людини й допомогти їй, якщо вона готова прийняти цю допомогу.

Що ви порадите людям, які тільки-но дізналися, що їхній близький йде на фронт? Як саме підготувати себе до цієї розлуки?

Кожен, хто перебуває в Україні, третій рік живе в цьому стані. Адже у будь-який момент чоловіку можуть видати повістку й відправити на війну. 

Якщо близька людина збирається на фронт, важливо не навантажувати її негативними емоціями. Прийміть, що це її вибір і відповідальність або навпаки вона не може нічого змінити. Надайте підтримку або не заважайте, якщо не можете допомогти. Ваша роль може полягати в тому, щоб забезпечити емоційну стабільність для себе та для тих, хто залишився вдома.

Порадьте вправи для управління стресом та тривогою, які буде легко виконати будь-кому: дитині, дорослому, літній людині.

Я не працюю саме з технічними вправами, але можу порекомендувати загальний підхід, який підійде для будь-якого віку:

• Фізична активність. Якщо відчуваєте втрату контролю над своїм станом, спробуйте виконати прості фізичні вправи.
• Дихальні вправи. Повільно вдихайте через ніс, затримуйте дихання на кілька секунд і видихайте через рот.
• Вихід на свіже повітря. Якщо можливо, то вийдіть на вулицю та подихайте свіжим повітрям.
• Заняття руками. Займіться чимось, що вимагає використання рук, наприклад, складанням пазлів, малюванням чи ліпленням.
• Спілкування. Поговоріть з кимось близьким або зверніться за підтримкою. Важливо не залишатися наодинці з проблемами.
• Фокусуйтеся на собі. У момент стресу важливо звернути увагу на те, що відбувається з вами. Відчувайте свої емоції й не ігноруйте їх.

Чи дійсно книги, фільми або робота можуть допомогти відволіктись? 

Звичайно, після фізичних вправ або дихальних технік потрібно наповнити себе позитивними емоціями. Це може включати спілкування з друзями, обговорення різноманітних тем, перегляд фільму, читання книги або слухання музики. Також сюди можна додати теплу ванну.

Багато людей зараз переживають найгіршу форму розлуки — втрату близької людини, яка ніколи не повернеться. Які поради ви можете дати тим, хто стикається з такою непоправною втратою? Що допоможе впоратися з цим горем?

Будь-яка втрата має свої особливості й етапи переживання. Коли хтось йде з нашого життя, важливо зрозуміти, що життя продовжується. Й людину вже не повернути, але не варто знищувати своє життя.

Переживання втрати може включати різні ритуали: похорон, відвідування могили або церкви. Важливо дати собі час на відновлення, наприклад, рік чи більше, щоб пережити цей процес, поговорити з іншими, хто переживає втрату, а також знайти підтримку.

Ключовим є розуміння цінності власного життя попри те, що сталося. Ви маєте право на новий початок і на життя, яке приноситиме вам радість і задоволення.

Гарячі лінії центрів підтримки для психологічної допомоги: перелік 

Коли людина відчуває, що не може впоратися з ситуацією, важливо не чекати, доки проблема стане надто серйозною.

По допомогу можна звернутися на спеціальні гарячі лінії, у центри підтримки, до психологів і соціальних працівників. Міністерство охорони здоровʼя опублікувало перелік номерів, де надають психологічну підтримку:

• 0 800 60 20 19  — контакт-центр МОЗ;
• 1547 — урядова лінія;
• 0 800 33 20 29 — лінія допомоги для ветеранів та членів їхніх родин Українського ветеранського фонду;
• 1548 — лінія Мінреінтеграції;
• 0 800 100 102 — лінія Національної психологічної асоціації;
• 0 800 210 160 — лінія міжнародної гуманітарної організації “Людина в біді”; 
• (044) 456 17 02; (044) 456 17 25 — лінії Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи; 
• 0 800 211 444 — лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції 
• 7333 — лінія запобігання самогубствам Lifeline Ukraine;
• 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного); 116 123 (з мобільного) — Лінія ГО “Ла Страда-Україна”;

Памʼятайте, що боротися з труднощами самостійно не треба, адже є можливість отримати професійну допомогу. Ви — не одні, і є люди, які готові підтримати вас у цей складний час.

Раніше ми розповідали, як спілкуватися з рідними військових і які фрази не слід вживати у розмові з ними.