Родини військових переживають постійний стрес в очікуванні дзвінка чи повідомлення з фронту. Їхню крихку емоційну рівновагу дуже легко, хоч і ненавмисно, може порушити оточення. Лише одна фраза здатна образити людину чи взагалі травмувати. Ми розпитали у психологині, як спілкуватися з рідними тих, хто зараз воює, та які фрази варто обходити стороною у розмові.
Порадами з Вільним радіо поділилася засновниця проєкту “Дівчата, які чекають”, психологиня Марія Стецюк, чоловік якої теж захищає країну.
Провина — найгірше з можливих почуттів для рідних військових, каже психологиня. Підштовхнути до цього здатні деякі запитання від знайомих чи близьких.
“[Не кажіть:] “Як же ти могла/міг його/її відпустити на війну?” Максимально гірше, додаючи “на вірну смерть” та “я ніколи так не зробив/ла би. Ви не зробили би, але інша людина — не ви. Особистий вибір кожного потрібно поважати. Саме це і роблять близькі військових. Вони приймають рішення свого партнера піти захищати нашу країну”, — пояснює Марія Стецюк.
Фахівчиня наголошує: що саме переживає людина, яка чекає когось з фронту, може зрозуміти лише той, хто теж має такий досвід.
“Не говоріть фразу: “Я тебе розумію”, якщо ви ніколи не чекали нікого з війни. Бо ви не розумієте”, — ділиться співрозмовниця.
Найчастіше родини військових живуть у постійному хвилюванні за життя свого захисника. Тому недоречним буде й запитання, коли він востаннє виходив він на зв’язок.
“Можливо, людина саме переживає, що давно не було повідомлень чи дзвінків, і ваші запитання додадуть тривоги. [Також] всі ми знаємо, що є багато способів ухилитися від служби та навіть виїхати за кордон. Обговорювати їх з тими, хто чекає, точно не варто”, — додає психологиня.
“Так він/вона отримує 100 тисяч зарплати, чого ти сумуєш?” — іноді навіть це доводиться чути людям, чиї рідні захищають нашу країну, каже Марія Стецюк.
“Я працюю з групами жінок, які чекають з війни чоловіків. Хтось чекає коханих, хтось чекає братів, синів. [Такі запитання] зібрані з їхнього досвіду. Немає одного такого запитання, яке ставлять всім і на нього рідні нарікають. Тобто дуже різні говорять фрази. Одна фраза, наприклад, може зачепити когось, а інша ні. Це залежить від стану людини в той момент”, — зазначає засновниця проєкту “Дівчата, які чекають”.
Також у присутності рідних військових не потрібно говорити такі чи схожі фрази:
“Ніхто не народжений для війни і для того, аби вбивати. У тих, хто на фронті, також є діти, часом навіть троє та більше, що дозволяє їм не йти до війська. Але хтось мусить робити так, аби країна існувала”, — пояснює співрозмовниця.
Ще одна важлива порада під час спілкування з рідними військових — не знецінюйте їхні почуття, каже психологиня.
“Не варто казати: “Зберись”, “Не плач, ти сильна/ий”, “Все буде добре”, “Тримайся”. Не давайте оцінок [емоціям людини], не розповідайте, що [він чи вона] має відчувати. Нехай плаче, нехай не тримається, людина не може бути сильною 24/7. Емоції потрібно кудись випускати”, — каже Марія Стецюк.
Психологиня наголошує: не варто щось радити будь-кому, якщо вони про це не просили.
“Кожен досвід унікальний. І ваш досвід може не підходити іншій людині, тому що вона перебуває в інших умовах, має інші можливості, інше життя тощо. Єдиний виняток — якщо людина дійсно запитає у мене пораду. І тоді я можу говорити про свій досвід. Знову ж таки, необов’язково, що він буде підходити їй”, — каже співрозмовниця.
Зайвими, додає вона, будуть і спроби нав’язувати спілкування людям, чия близька людина служить.
“Якщо людині хочеться побути наодинці, то чому ні? Дуже часто в оточенні тих жінок, які чекають [рідного з фронту], немає людей, які мають такий досвід. Наприклад, у цей період людині, яка чекає, складно спілкуватись з близькою подругою, у якої чоловік вдома. Тому що це, скажімо, різні проблеми, вони не можуть зрозуміти одна одну. Тому я раджу не тиснути, щоб спілкування не було таким, знаєте, травмуючим”, — радить Марія Стецюк.
Нашкодити, додає вона, здатні навіть буденні розмови.
“Наприклад, прийде подруга та буде розповідати: “Ой, знаєш, ми з чоловіком постійно десь гуляємо, а ще скоро свята, Новий рік”. І цій жінці, [чоловіка якої немає поряд], просто буде боляче. Якщо такого спілкування буде забагато — це не є добре. Тому, якщо інша людина віддаляється, просто варто нагадувати: “Я поруч. Якщо потрібно, ти можеш до мене звернутись у будь-який момент”, але не тиснути”, — ділиться психологиня.
Жінки, рідні яких зараз служать, можуть долучитися до проєкту “Дівчата, які чекають”. Групи підтримки з психологами проходять в онлайн- і офлайн-форматах.
Аби приєднатися, необхідно заповнити реєстраційну форму на сайті Veteran Hub за цим посиланням.
“Якщо людина подасть заявку, то вона точно отримає відповідь та зможе потрапити на групу. У нас є різні групи. Вже є дуже багато тренерів-психологів, бо більший запит”, — каже засновниця проєкту Марія Стецюк.
Раніше ми розповідали, як підтримати себе або інших людей, у кого воюють близькі.
Також ми розпитали у психологів, як читати новини під час війни, аби не нашкодити собі.