Хвилина мовчання: вшануймо 20-річного військового з Маріуполя Владислава Горошка, якого розстріляли росіяни

Щодня о 9-й ранку ми вшановуємо пам’ять усіх, хто загинув через загарбницьку війну Росії проти України. Владислав Горошко з позивним “Бранд” — один із них. 20-річний маріуполець пішов на фронт добровольцем і декілька років обороняв країну у лавах полку “Азов”.  Загинув захисник від кулі російських окупантів.

Маріупольчанин навчався на моряка та юриста 

Владислав Горошко родом із Маріуполя. Після 9-го класу хлопець вивчився у рідному місті на моряка. Та за професією працювати не пішов — вирішив стати військовим, розповідає Вільному радіо його дружина Єва Дорохіна. 

“У 2020 році пішов у полк “Азов”. Йому дуже подобалася служба та сама структура, в якій він перебував. Мав чудових побратимів. Там Влад встигав займатися спортом і читав літературу”, — ділиться дівчина. 

Єва зізнається: Владислав був компанійською людиною, але на першому місці для нього була родина. 

“Ніколи не відступав від своєї мети. Для своєї сім’ї завжди був надійною опорою та захистом. Разом із Владом ми були майже два роки. Для нього це були перші стосунки. Вони назавжди залишаться першими”, — каже дружина полеглого військового. 

Паралельно зі службою в “Азові” захисник планував отримати ще одну освіту. Тож заочно вступив на юридичний факультет у Маріуполі. Та завершити навчання не судилося. 

Разом із побратимом Владислав Горошко потрапив під обстріл російських військових 

З перших днів відкритої війни Владислав Горошко обороняв Маріуполь. Був артилеристом. 

“Служив в “Азові” разом із моїм батьком. Вони були чудовими друзями. У Влада було мало досвіду, але на повномасштабній війні показав себе як професійний солдат, був командиром старшої групи”, — зазначає Єва. 

• “Росія зруйнувала мій дім, вбила чоловіка”: історія 22-річної переселенки з Маріуполя, яка чекає батька з полону

Двічі за тиждень у березні минулого року військовий отримував контузію, але повертався у стрій. 

“Коханий проявив себе дуже мужньо та героїчно. Мабуть, він і сам від себе такого не очікував. Бо хлопець, який навіть “букашку” не образить, підбив танк, взяв в полон орка (російського військового, — ред) й “кадирівця” (військового з Чечні, — ред.)”, — згадує дружина захисника. 

Життя бійця обірвалося, коли він намагався евакуювати пораненого побратима. 

• 86 днів оборони: як українські захисники билися за Маріуполь (хронологія)

“26 березня 2022 року “Бранд” пішов на завдання не один, з побратимом “М’яким”. Потрапили в засідку, де їх чекали вороги (російські військові, — ред.). Були розстріляні в упор”, — розповідає Єва. 

За два дні Владиславу мав би виповнитися 21 рік. Поховати захисника родині не вдалося.

“Тіла немає. Залишились тільки спогади. Влад жив як воїн, і загинув як воїн. Зі зброєю в руках, з Україною в серці” — каже дружина загиблого “азовця”. 

Маріупольчанина посмертно нагородили орденом “За мужність” III ступеня

Дружина захисника зізнається: від дня смерті Владислава минуло вже більше року, але легше від цього рідним не стає. 

“Мені кажуть, що потрібно боротися, що біль згодом проходить. Але я вважаю, що біль притуплюється, але ніяк не проходить, бо він у мене в серці та думках назавжди. Для мене це біль на все життя, рана в серці, яка ніколи не загоїться. Це біль для всіх, хто любив і знав його”, — ділиться Єва Дорохіна. 

Серйозний зовні, але дуже добрий, вразливий всередині — таким дівчина описує свого чоловіка та згадує один із днів його служби. 

“Якось на виїзді зателефонував мені, ми довго розмовляли, і коли я запитала: “Що ти робиш зараз?”, він відповів, що йде годувати павучка. Бо йому дуже шкода, бо той давно не їв. Влад був дуже добрим. Він приклад того, яким має бути чоловік. Коханий прожив таке щасливе, але, на жаль, таке коротке життя”, — додає наостанок дружина бійця. 

Світла пам’ять загиблому.