Цьогоріч слов’янському авіаційному клубу “Чайка” виповнилось 18 років. Тут виховують чемпіонів України і світу, а дехто з учнів настільки полюбив літаки, що зараз конструює їх для “Boeing”. Як проходять заняття, чи беруть у клуб дівчат та яким має бути літак, щоб перемогти у змаганнях – пояснює керівник клубу Павло Лобов.
Далі – розповідь Павла.
Я вже давно захоплююсь авіамодельним спортом. Спочатку ходив у місцевий гурток, потім вступив в авіаційний виш. А тепер і сам навчаю інших робити моделі літаків. Так хобі перетворилося на професію.
Крім того, в мене є багаторічний досвід керування літаком. Раніше я працював в аероклубі в Донецьку, але коли почалася війна, клуб переїхав у Черкаську область. Я досі інколи їжджу туди, щоб політати.
Клуб “Чайка” у Слов’янську працює вже 18 років. Його правильно називати авіаційним, а не авіамодельним, бо тут не лише майструють моделі, а й займаються підготовкою до стрибків із парашутом. Оскільки на Донеччині на час бойових дій польоти заборонені, стрибати їздимо до харківського аероклубу, з яким співпрацюємо. На такі заняття записатися можна лише з 16 років, а конструювати моделі можуть і менші діти.
У нашому клубі можна опанувати авіамоделювання на найвищому рівні, але всі починають з нескладних моделей. Тут, як і в будь-якому іншому виді спорту, треба пройти весь шлях від самих азів. Найпростішими вважаються зальні планери, які виготовляються з пінопласту. Трохи складніші – копії справжніх літаків. Тут спочатку треба вивчити історію самого літака, його тактико-технічні дані, аеродинамічні властивості, а також попрацювати з кресленнями. Тому на заняттях без теорії не обійтися. Крім того, в нас є програма-авіасимулятор, тож діти можуть посидіти за штурвалом віртуального літака й на практиці вивчити його аеродинаміку.
Моделі, які ми виготовляємо, не лише мають гарний вигляд, а і вміють літати. Найпростіші просто планують, на їх виготовлення йде близько двох занять. А в деяких моделях стоять міні-двигуни, на таких можна робити фігури вищого пілотажу. Ці літаки бувають радіокерованими, тобто, з пультом, або кордовими (керуються за допомогою тросиків). Складні моделі займають більше часу – від двох місяців до пів року. На їх виготовлення йде спеціальна деревина – бальса. Це найлегше дерево у світі, його використовують при конструюванні справжніх літаків.
Здебільшого моделі зберігаються у лабораторії, де проходять заняття. Звичайно, учні можуть забрати їх додому, але там їх можуть пошкодити чи навіть зламати. Таке трапляється нерідко, й дітям стає прикро, що кропітка праця була марною. Тому всі згоджуються, що для літака має бути ангар і залишають свої роботи у клубі.
Зараз у нас займаються більш як 20 вихованців. До кожного потрібен індивідуальний підхід, бо рівень підготовки у всіх різний. Один знає трохи більше, інший – трохи менше, тому і моделі обирають відповідно до своїх знань. У нас не так, як у школі, де всі одночасно вивчають один матеріал. Тут кожен займається за своєю програмою, а я консультую.
На жаль, поки що в нашому клубі займаються самі хлопці, але авіамодельний спорт добре підходить і для дівчат.
Наймолодшим моїм вихованцям 11 років, а найстаршому – 25. Це Павло Кононенко, він багато років гідно представляв Україну на міжнародних змаганнях. Хлопець всерйоз захопився літаками, на “відмінно” закінчив авіаційний університет і зараз працює у корпорації “Boeing”.
Інші учні також виступають на обласних, всеукраїнських та навіть міжнародних чемпіонатах. Так, минулої неділі у Слов’янську відбувся чемпіонат Донеччини з авіамодельного спорту. В ньому взяли участь 6 команд зі Слов’янська, Святогірська, Бахмута і Краматорська. Перемогли мої вихованці, а команда бахмутян опинилася на останньому місці. Але в особистому заліку двоє хлопців з Бахмута здобули “золото”, а ще один – “бронзу”.
Аби модель перемогла, вона має добре літати. Під час змагання ми нанесли на підлогу лінії, які утворили “коридор” та дивилися, чия модель пролетить найдалі, не вилітаючи за розмітку. У кожного було по 5 спроб, і якщо модель перетинає межі “коридору”, учасник отримує нуль балів за спробу.
Такі правила були для планерів, а для стендових моделей критерії трохи інші. Тут оцінка ділиться на кілька складових, одна з яких – відповідність кресленням. Тобто, літак має якомога точніше відповідати своєму справжньому прототипу. Після цього учасники також запускають модель, але вона має не просто пролетіти, а й виконати польотні демонстрації: скинути підвісний бак або бомбу, якщо це бомбардувальник. Під час приземлення мають горіти посадкові вогні, модель має добре стати на шасі. Все, як у справжніх літаків.
Клуб “Чайка”був заснований машинобудівним заводом “Бетонмаш” і працює при ньому. Завдяки матеріальній підтримці від заводу ми можемо виховувати чемпіонів. Наш клуб знаходиться за адресою: м. Слов’янськ, вул. Солодилова, 1. Працює у вівторок, середу та четвер з 15:00 до 19:00.
Також щовихідних я працюю у ще одному клубі авіамодельного спорту. Він знаходиться у станції юних техніків (м. Слов’янськ, вул. Торська, 45).
Можна записатися навіть посеред року, прийти та змайструвати свій перший літак.
***
Нагадаємо, ми також поспілкувалися з керівницею гуртка іміджології. Вона розповіла, що це за наука та як проходять заняття.
Читайте також: