Селище Курдюмівка колись заснували німці-лютерани, там протягом трьох століть жили працьовиті люди. З середини ХХ століття звідси постачали всій країні унікальну глину та вироби з неї. Курдюмівську цеглу можна побачити під ногами у Києво-Печерській лаврі, на Андріївському узвозі у столиці та у багатьох інших культових місцях країни. Нині Курдюмівка в руїнах, зустріти там можна хіба окупантів та ЗСУ. Розповідаємо що ще відомо про цю точку на мапі та у зведеннях.
Селище міського типу Курдюмівка адміністративно підпорядковане Торецькій громаді Бахмутського району. Хоча до Бахмута — на 2 кілометри ближче, ніж до Торецька.
“Населення там немає. По факту ми відстоюємо нашу випалену землю. Зараз хлопці (бійці ЗСУ, — ред.) там нормально стоять, у деяких місцях там ворога (росіян, – ред.) потіснили. Ворог хоче відбити, проте хлопці показують незламність і силу духу”, — каже очільник Торецької ВА Василь Чинчик.
До нападу росіян Курдюмівка була типовим селом степової Донеччини.
“У 2020-му році тут жили близько 600 людей. В Курдюмівці була неповна школа, 9 класів. У школі навчалися 40 дітей. Всі інші діти — батьки працювали у Бахмуті, і діти їздили навчалися у Бахмуті. Там був свій ФАП”, — згадує очільник ТГ.
Земля біля Курдюмівки була не лише родючою, а й цінною: тут є корисні копалини — сотні тисяч тонн унікальної глини не дуже глибоко від поверхні. Ці поклади забезпечували роботою місцевих мешканців багато десятиліть.
“Завод вогнетривких матеріалів знаходився на околиці Курдюмівки. Ця цегла, яку там виготовляли, не руйнується під дією активного середовища — перепадів температур, солей, дії кислот. Потім (після 2000-го року, — ред.) завод іноземці почали використовувати, він почав з рук в руки переходити, вони почали глину вивозити за кордон. З неї виготовляли маски, креми. Я думаю, то ця глина ще й лікувальна”, — каже Василь Чинчик.
Коли влітку 2022 року ситуація біля Бахмута загострилася, селище почало вимирати: окупанти нищили усю інфраструктуру та оселі. Підприємство з іноземними інвестиціями знищене.
“Повністю вся територія [розбомблена], де цей завод знаходився. Там були сховища, і ворожі війська собі влаштували штаб. І вся техніка, яка там була, понищена. ФАП [російські обстріли] знищили. Ближче до активної фази боїв до 250-270 людей там проживали. А коли там реально гаряче, пекло стало, — залишалося 45 людей”, — розповідає очільник місцевої військової адміністрації.
Через територію смт Курдюмівка проходив стратегічний об’єкт — канал прісного водопостачання усього регіону Сіверський Донець-Донбас.
Для довідки:Канал Сіверський Донець-Донбас — це нитки водогону великого діаметру, через які йшла прісна вода з ріки Сіверський Донець до споживачів на тимчасово окупованій Донеччині в районі Горлівки, Донецька, Єнакієвого тощо і далі до Маріуполя. На деяких ділянках вода у каналі йшла не у водогоні, а в руслі каналу, як у ріці.
“Висоти йдуть по каналу. У Курдюмівці була насосна станція: там воду “заганяли” в трубу діаметром 2 метри та гнали далі. Перегонами вода доходила до станції другого підйому, який качав воду вже на Горлівку. Коли в Горлівці була фільтрувальна станція, вона далі давала воду на Торецьк”, — каже начальник Торецької міської ВА.
За словами Василя Чинчика, місцевий завод постачав питну воду місцевим мешканцям, проте люди заборгували оплату за неї. Тож військовій адміністрації довелося терміново шукати рішення. Так зробили окрему водну свердловину для потреб місцевих.
“Знайшли інвесторів з ACTED (міжнародна благодійна організація, – ред.), вони виділили труби, глибинний насос з енергомістким дорогим двигуном, і ми власними силами провели новий водогін у Курдюмівці для населення. Свердловина знаходилася біля заводу. Це був великий результат на ту територію”, — згадує Василь Чинчик.
Але після початку відкритого нападу росіян та інтенсивних обстрілів околиць Курдюмівки води тут не стало.
І не лише для місцевих — вперше у своїй історії канал Сіверський Донець-Донбас перестав прокачувати воду далі у напрямку Горлівки, Донецька та інших населених пунктів. Тут давно немає електрики, а без неї накачувати воду вверх по ландшафту неможливо.
“Після того як все це було пошкоджене та зруйноване, ми з квітня 2022-го у Торецьку води не маємо”, — каже очільник Торецької громади.
В якому стані канал зараз — точно невідомо. А Донецьк, Горлівка, Єнакієве та десятки інших населених пунктів тимчасово окупованої Донеччини отримали дефіцит, тож воду там подають раз на кілька днів. Російські окупанти терміново побудували водогін з ріки Дон, проте це поки не поліпшує ситуацію кардинально.
До 2014 року Курдюмівка мала інтенсивне залізничне сполучення із вузловими станціями — Лиманом, Микитівкою, Горлівкою, Донецьком, Іловайськом, Святогірськом та іншими.
Після — Курдюмівка стала кінцевою зупинкою — залишився лише рух у бік Бахмута, а транзиту у напрямку Горлівки та Донецька не стало.
Залізничне сполучення припинилося з погіршенням безпекової ситуації у 2022-му.
Окрім корисних копалин тут навколо були родючі поля, але належали вони іншим громадам.
“Курдюмівка, як і всі ці населені пункти Торецької ТГ, обмежені межами населеного пункту. Тобто всі поля, які обробляли фермери, — не входили в структуру Торецької громади. Тож усі податки сплачували в бюджет інших громад. Таке управлінське рішення було прийняте та розподілене адміністративними межами. Коли в нас шахти були, ми були самодостатні”, — каже Василь Чинчик.
Нині усі ці поля стали мінними: російська армія рясно мінує підходи до села, аби захиститись від наступу бійців Збройних сил України. Поля навколо Курдюмівки всіяні вирвами та вибухівкою, яка не розірвалася.
“Селище засноване 1889 року, як колонія німців-лютеран. Німецькі колоністи купили 457 десятин землі у поміщиків дворян Курдюмових, на честь яких і назвали свою колонію”, — розповідає Вільному радіо краєзнавець Михайло Кулішов.
Поміщики Курдюмови володіли і сусіднім селом Озерним, або Озерянкою. В радянські часи його назвали Першим Травня, з 2016 року село зветься Озарянівка. Воно ще менше, ніж Курдюмівка.
За даними Василя Чинчика, Озарянівка до відкритого нападу росіян була вже малонаселеною.
“До вторгнення там було 17 людей, дачне селище — люди похилого віку купляли там будинки та жили”, — каже очільник Торецької громади Василь Чинчик.
Але з боку Озарянівки приїздили до Курдюмівки з Торецька — з Північного, через Магдалинівку, Дружбу, Озарянівку й до Курдюмівки, зазначає Чинчик.
Для довідки:Не менше ніж 30 сіл та селищ навколо Бахмута засновані як колонії німців, лютеран або менонітів. Вони давали селам свої назви — Біркенфельд, Кляйн-Лібенталь, Катариненфельд, Германсталь, Марієнорт, Міхаельсгейк, Нордгейм, Ебенталь, Олександрдорм тощо. Такі дані наводив бахмутський історик Сергій Татаринов у своїй книзі про історію Бахмутського повіту.
Німці відмінно господарювали та були релігійними.
“Німецькі колоністи як правило займалися товарним городництвом, вівчарством, розведенням фруктових і тутових дерев, ремеслами. У селищі [Курдюмівка] була німецька школа”, — каже Михайло Кулішов.
Уявити як тоді виглядала Курдюмівка можна з загального опису про такі поселення німців, який наводив бахмутський історик Сергій Татаринов:
“Німці-колоністи вирізнялися зразковим господарством. Чистота, порядок у поселеннях і будинках, відмінні сади, зразково оброблені поля становили “різку протилежність із господарством інших станів у губернії”.
Меноніти не знали неврожаїв і в голодні роки постачали хліб навколишнім поміщикам та селянам. <…> У колоністів було розвинене конярство, вдосконалене ковальське ремесло. <…> Славилися німецькі ресорні брички, фургони. Серед промислів переважали шовківництво та тютюнництво. Колоністи, отримуючи високі врожаї, формували запаси зерна, посухи не впливали на їхнє господарство. Майже у кожній колонії існували невеликі броварні”, — писав бахмутський історик Сергій Татаринов.
На початку ХХ століття у селі з’явилася залізнична станція.
“Станція Курдюмівка Микитівської гілки Північно-Донецької залізниці була побудована у 1912 році за типовим проектом. Окрім вокзалу станції також побудували казарму для станційних працівників. Станція була побудована біля колонії”, — розповідає Михайло Кулішов.
Під час Першої світової війни, коли імперія воювала з Німеччиною, цих німців не чіпали. Вціліло німецьке поселення й під час українських визвольних змагань 1918-1921 років, у перші десятиліття після приходу до влади російських більшовиків та окупації ними України.
“За даними 1925 року колонія Курдюмівка налічувала 10 німецьких домогосподарств та 53 особи німців. За даними перепису 1926 року в Курдюмівці та прилеглій залізничній станції проживало 143 особи, серед яких 69 – українці, 25 – росіяни та 49 – німці”, — каже Михайло Кулішов.
Куди поділися ці німці з Курдюмівки достеменно невідомо. Ймовірно перед Другою світовою війною радянські каральні органи виселяли з України людей німецької національності, як це було у колонії Нью-Йорк біля Торецька, каже дослідник історії краю Михайло Кулішов.
Після Другої світової війни біля Курдюмівки почали розробляти місцеве родовище вогнетривких глин. Воно розташоване в одному кілометрі від залізничної станції Курдюмівка на північний схід та за півкілометра від селища Курдюмівка на схід.
“З побудовою Курдюмівського цегельного заводу в 1957 році селище змінило статус на робітниче. У 1956 році, виходячи з наказу Міністерства будівництва підприємств вугільної промисловості збудували Курдюмівський цегельний завод виробничою потужністю 27,2 млн штук цегли на рік”, — каже Михайло Кулішов.
У 1960-70 роки асортимент продукції цього заводу розширився: тут випускали кислототривкі цеглу, плитку та насадочні кільця Рашига (кислототривкі насадки, які використовують у хімічній промисловості, — ред.) На цю продукцію був попит, бо вона мала унікальні властивості і для промислових потреб, і для цивільного будівництва.
Глини Курдюмівського родовища — високопластичні білі глини з мінімальним вмістом окислів — за своїм фізичним та хімічним складом вони не мають аналогів в Україні.
Курдюмівською цеглою вимощені Києво-Печерська лавра, Андріївський узвіз, Михайлівська площа та площа імені Грушевського в Києві, Приморський бульвар в Одесі, бульвар імені Пушкіна в Донецьку.
До 2000-х завод переоснастили та впровадили там новітні технології, і підприємство увійшло до лідерів галузі в Україні. У 2004 році ВАТ “Курдюмівський завод кислототривких виробів” отримав міжнародний сертифікат управління якістю ISO 9001.
Випускати цю унікальну зносостійку цеглу припинили у 2010-му. Проте продовжували видобувати з землі біля Курдюмівки глину. Це робила промислова група “Кислотоупор”, в яку входили декілька підприємств.
У 2017 році протестувальники у Бахмуті з-поміж ветеранів АТО та громадських активістів блокували рух залізничного транспорту з тимчасово окупованих територій, в тому числі з боку Курдюмівки. Там скупчилося понад 100 вагонів із видобутою сировиною. Її все ж змогли вивезти, бо Курдюмівка не була окупованою, і блокувальники знайшли компроміс.
Станом на 2018-й рік ліцензійна площа Курдюмівського родовища вогнетривких, тугоплавких глин становить понад 135 гектарів. Основна ділянка родовища повністю відпрацьована, а її вироблений простір використовували для відвалів. Видобувні роботи планували проводити на ділянці “Резервна”.
Назви сіл Кліщіївка та Андріївка теж фігурують у зведеннях українських військових та повідомленнях влади майже щодня. Вони знаходяться неподалік від Курдюмівки та Озарянівки на південному фланзі битви за Бахмут, яка триває з російськими загарбниками понад рік. Але ці населені пункти підпорядковуються Бахмутській громаді.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
