Понад 130 тисяч українців після евакуації повернулись в прифронтові або окуповані громади. Під час відкритої війни люди їдуть додому з різних причин: хтось зустрітись з рідними, хтось — бо не виходить влаштуватись на новому місці. В окуповані Росією населені пункти громадяни України можуть потрапити лише через московський аеропорт “Шеремєтьєво”. Але більшість людей росіяни не пропускають додому, оголошуючи їх небезпечними. Ми записали розповідь однієї з тих жінок, які спробували повернутися.
Жителька окупованого у 2022 році Маріуполя розповіла Вільному радіо про свій досвід поїздки з Києва додому через московський аеропорт “Шереметьєво”. Нижче приводимо її історію.
Київ—Варшава—Мінськ—Москва—Мінськ—Варшава—Київ. На цей шлях Любові (ім’я змінено з міркувань безпеки) знадобилось 8 днів. До повномасштабного вторгнення до свого нині окупованого рідного міста зі столиці жінка автівкою могла дістатися за 11 годин. Зараз маршрут вона планувала інший — з московського аеропорту хотіла потрапити додому. Але росіяни назвали її “небезпекою для безпеки РФ”, взяли ДНК та разом з неповнолітніми дітьми під автоматами посадили в літак назад до Мінська. Заборону на в’їзд додому Любові оголосили спочатку на 20 років, потім безстроково. Зараз їй близько сорока. Її мамі, яка має проблеми зі здоров’ям і живе в окупації — понад 60.
Шлях через аеропорт Шереметьєво — зараз єдиний спосіб для українців заїхати додому в окупацію. З 16 жовтня 2023 року українці не можуть проїхати на тимчасово окуповану територію через Росію наземним транспортом. Росія обмежила в’їзд для українців і дозволила заїжджати з країн Європи лише з Латвії через пункт пропуску “Лудонка”. Латвія своєю чергою закрила це КПП через ризики, що тамтешні пункти пропуску “Вієнтулі” та “Педедзе” не впораються зі зростанням пасажиропотоку.
В окупований дім українці наважуються їхати з різних причин: хтось продавати вціліле житло, хтось повертається, бо немає можливості сплачувати оренду житла на підконтрольній українському уряду території, хтось з прихильності до загарбників, хтось в гості до рідних чи на могили тих, хто їх не дочекався.
Любов їхала поховати вітчима, обійняти маму, сходити на могилу свекрухи. У 2022 році під час бойових дій жінка разом з дітьми евакуювалась до Києва. Тепер вирішила поїхати додому в гості.
Потягом жінка дісталась Варшави, звідти знайшла перевізника. Той довіз її з дітьми до Мінська, посадив на літак. В Москві їх мав зустріти інший водій і довезти через РФ в окуповане місто Любові.
При перетині польсько-білоруського кордону білоруські прикордонники проводять допит, перевіряють телефон, питають звідки-куди і навіщо їдеш. Любов говорить, що їде додому, її пропускають. Вона згадує, що цей кордон пройшла відносно легко, і додає: в її автобусі були люди, яких допитували детально й прискіпливо.
Жінка з дітьми сідає в літак, навколо — майже самі українці. Згодом ці самі українці вертатимуться сюди, можливо навіть тим самим літаком. Тільки саджатимуть їх в супроводі росіян-автоматників, а на рейс вони з голодними дітьми чекатимуть на холодній підлозі аеропорту.
Літак сідає в московському Шереметьєво. Родину Любові разом з іншими українцями заводять в окреме приміщення, роздають анкети. В анкетах треба вказати дані про рідних, зв’язки з українськими силовиками тощо.
А після заповнення анкети — чекати. В брудній кімнаті, де не усім вистачає стільців. Виходять звідти тільки в туалет. Напівсхилившись, і притиснувши до себе сина, жінка намагається дрімати. Але спати тут небажано — так можна не почути, коли тебе викликатимуть.
В аеропорт Любов прибуває опівночі. На допит її кличуть близько сьомої ранку. Після — її доньку. Після — знову Любов. Звинувачують у тому, що не вказала в анкеті серед близьких родичів загиблого батька свого сина. З’ясовують, що загиблий мав стосунок до українського війська і вирішують, що жінка збиралась їх обдурити. А ще питають про те, як ставляться “до СВО (відкритої війни Росії проти України — ред.) і дій Путіна”. Цей допит “перехресний”. Втомлена після ночівлі в аеропорту жінка плутається і не завжди розуміє, що у неї питають.
Пізніше суворий ФСБ-шник скаже заплаканій Любові, в ногах якої стоїть малий син, що пропустить її, треба тільки почекати, доки повернуть документи. Жінка чекає, а у ФСБ-шників “перезмінка”. Той, що їй наобіцяв пропуск, спокійно їде додому, до своєї родини. Продовжувати “фільтрацію” з дому, від своєї родини приходить інший. Він віддає Любові її документи з вироком, що їй заборонений в’їзд.
В цих документах, в паспорті Любові місце народження — російське місто. Старенька мама чекає доньку з онуками на виході з аеропорта і вона ще не знає, що вони до неї не вийдуть. Що їм загарбники, які вже забрали їхній дім, не дають потрапити додому до своїх родин.
Так само, як мама Любові, за стіною від “фільтрації” сидить ще одна жінка. Її росіяни не визнали небезпечною, її пропустили. Вона сидить тут і чекає, доки допит пройде її подруга і вони разом поїдуть далі. Вона сидить вже добу. І не знає, що її подругу оголосили “небезпекою для РФ”. І що та зараз плаче і на колінах благає російського військового дати їй побачитись з подругою й сказати, що їй заборонений в’їзд, щоб та їхала далі сама. Але та далі сама не поїде. Речі і гроші на двох у тієї подруги, яку не пропустили. І росіянин не погоджується хоча б просто передати жінці гроші, навіть без зустрічі.
Поряд молода вагітна, яка молить загарбника пропустити її до рідні, хлопець на милицях, малі діти. Жінка, яка кричить, що їде на похорон чоловіка.
Їх всіх і Любов з дітьми росіяни переводять в інший сектор аеропорту під охороною, чекати на “депортацію”. Згодом їх саджатимуть на вільні місця в літаках до Мінська. Відлітатиме рейс за рейсом, але людей в кімнаті не ставатиме менше — цілими натовпами сюди приводитимуть нових “небезпечних для безпеки РФ”.
Купити квиток на зворотній літак самотужки, щоб полетіти швидше, не дозволяють. В Мінську Любов опиняється через 9 годин. Ночує на вокзалі, нарешті годує дітей. На її набряклих від дороги і постійного стояння ногах, рветься босоніжок.
Жінка вертається до Києва. Згодом знаходить в соцмережах групи тих, кого росіяни не пропустили додому. Таких як вона виявляється щонайменше сотні. Зараз ці люди шукають шляхи повернення в свої окуповані міста. А тим часом на російському ТБ показують відео з аеропорту. На ньому після допитів українці, яких не пропустили, обурюються на росіян. Втім, в російських новинах кажуть, що сваряться на російських військових ті, хто ще тільки очікує на “бесіду”.
В чому небезпечність Любові, окупанти детально їй не пояснюють, просто посилаються на ч.1 ст. 27 федерального закону про порядок в’їзду-виїзду на територію РФ. Там йдеться: “В’їзд до Російської Федерації іноземному громадянину чи особі без громадянства не дозволяється у разі, якщо це необхідно з метою забезпечення обороноздатності чи безпеки держави, чи громадського порядку, чи захисту здоров’я населения”. А ще в жінки беруть зразок ДНК, пояснюючи це тим, аби вона згодом не намагалась проїхати за підробленими документами.
Нагадаємо, за даними голови робочої групи з питань житла парламентської ТСК із захисту прав ВПО Максима Ткаченка, є майже 130 тисяч переселенців, які повернулися до своїх домівок на прифронтових та тимчасово окупованих територіях. Росіяни називають цифру 170 тисяч людей з українськими паспортами, які проїхали в окупацію через Шереметьеве.