Майже півтора року 33-річний Олексій Бабченко очолював військово-цивільну адміністрацію міста Золоте та села Катеринівка, що на Луганщині. З реформою децентралізації ці населені пункти стануть частиною Гірської ОТГ, яка зараз теж військово-цивільна адміністрація. Ми розпитали Олексія про проблеми і перспективи громади, його любов до регіону, а також про те, хто і чому жартома назвав його “терористом”.
— Розкажіть, як почалась ваша робота в Золотому?
— Я тут з 10 жовтня 2019 року, якраз перед розведенням призначили. Взагалі я з Херсонської області, Новотроїцьке, на кордоні з тимчасово окупованим Кримом. За фахом я юрист, працював на державній службі, був радником голови Херсонської ОДА з питань інвестицій. У 2014 році отримав повістку, з того часу й воював. Піски, ДАП, Водяне. У мене було 2 поранення, 4 контузії. Коли мене призначили керівником ВЦА, як людина військова, без жодних сумнівів виконав наказ. Коли приїхав, місто було не в найкращому стані: дороги жахливі, останній сміттєвоз згнив.
— Що за цей час вдалося зробити?
— Ми спільними зусиллями домоглися будівництва дороги державного значення від Золотого від Сєвєродонецька. Домоглися виділення коштів на капітальний ремонт наших комунальних доріг, деякі з них були в дуже критичному стані. Дахи ремонтували. Ми придбали нову комунальну техніку, сміттєвоз, трактор-навантажувач, причепи нові, вишку. Сміттєвоз в нас крутий, на 12 тон, сміття вивозимо не тільки з Золотого, ще з Тошківки, Новотошківки. На жаль, у нас бюджет дотаційний, але наполегливість і перемовини дали свої плоди. Багато хто не вірив, що щось можна зробити в Золотому. Так, було не просто.
Коли перший раз виділили гроші на наші комунальні дороги, COVID-19 все перекреслив. Всі казали, що грошей не буде. Але я їздив у Київ, їздив в область. Мене вже Гайдай жартома за мою наполегливість “терористом” називав: “йому кажеш, що грошей нема, а він вже опів на сьому ранку під обладміністрацією і все “треба-треба-треба” — ну “терорист”. Але ми не просимо для себе, просимо для людей. Ми все зробимо, організуємо, тільки допоможіть нам.
— Золоте, Катеринівка — прифронтові населені пункти. Яка зараз безпекова ситуація?
— Кілька днів тому загинув місцевий житель. Існує ще з радянських часів така установка, яка дистанційно мінує протипіхотними мінами. Вони прилітають, але одразу не розриваються, застрягають у землі, у них є такі “вусики”. Російсько-терористичні війська провели таке мінування по цивільній вулиці хутора Вільний (Золоте-4). Ці міни заборонені, могли постраждати діти. Чоловік порався на городі та підірвався. Військові надали йому першу допомогу та евакуювали БТР-ом, бо ще почався обстріл з протитанкових гранатометів. Але поранення були дуже тяжкі, травми верхніх і нижніх кінцівок, розриви органів, чоловік помер. Інші міни знайшли та знешкодили армійці. Застосовувати таку зброю по мирному населенню — нечуване зухвальство.
— КПВВ “Золоте” так і не почало працювати. Наскільки воно важливе для громади?
— З нашого боку все давно готове для повноцінної роботи КПВВ. Ми вже виконали всі вимоги. Але у незаконної так званої “республіки” щоразу виникають нові причини не відкривати свій блокпост. То підвіз їх цікавив — готовий автобус, яким може транспортувати людей у буферній зоні. Та вони відмовились.
КПВВ дуже потрібне як гуманітарний коридор. У мене в місті з 14 тисяч населення 2,5 тисячі переселенців. Раніше більшість жили у Первомайську, який я можу бачити з балкону своєї квартири. Багато хто хоче побачити близьких, родичів, батьків, онуків. Стареньким як добратися до Станиці Луганської, де працює КПВВ? Більше того, частина міста — Золоте-5 — окупована. Це як від організму людини відрізати шматочок. Люди дуже переживають. Хтось пам’ятник хоче поставити, хтось провідати онуку, яку ще не бачили за 6 років. А люди, які залишилися на тимчасово окупованій території, обмежені в правах, не можуть якісно отримувати ті ж адміністративні і інші послуги. На КПВВ планується побудувати сервісний центр, як у Щасті, чи навіть кращий. Пункт пропуску автомобільний, є своя специфіка, пункт страхування треба відкривати.
— Які ще, окрім близькості до війни, найбільш гострі проблеми?
— 82% людей працюють у вугільній галузі. В перспективі Міністерство енергетики планує закрити шахту “Золоте”, де працюють близько 500 жителів. Ми розуміємо, що Україна має певні зобов’язання і плани щодо трансформації вугільної галузі. Але треба думати і про людей, які залишаться без роботи в такому складному регіоні. В нас це також і переселенці, які не зможуть годувати свої сім’ї і, ймовірно, будуть змушені повернутися на окуповані території. А ми ж говоримо про реінтеграцію, а не навпаки. Я розумію, що шахта, можливо, не рентабельна . Але там, у міністерстві, бачать лише цифри, а я бачу очі цих людей. Мені це болить.
Непокоїть також те, що на окупованій території шахти затоплені. Шахта “Золоте” на даний час відкачує 1200 кубометрів води на годину. Для порівняння, КАМАЗ, який возить воду, це 30 кубів. Вода має специфічний оранжевий колір, там є домішки руди. А очисні споруди шахти передбачені лише на 200 кубометрів на годину, тому ця вода без очистки потрапляє до річки Комишуваха (басейн Сіверського Дінця). На мою думку, шахту треба модернізувати, а не закривати. Якщо буде якась поломка чи відключення електроенергії, за 24 години затопить інші шахти: спершу “Карбоніт”, потім “Гірську”, у “Тошківської” ще буде трохи часу. Тобто треба вирішувати це екологічне питання, важливе для усього Донбасу, бо Сіверський Донець — головна водна артерія регіону.
Друге кричуще питання — теплом міста Золоте та Гірське забезпечує комунальне підприємство “Первомайськтеплокомуненерго”. По-перше, у підприємства великі борги, тому що багато людей виїхали, платоспроможність у тих, хто залишився, низька. До того ж його засновником є Первомайська міська рада, Первомайськ знаходиться на тимчасово окупованій території. Раніше була окрема постанова, яка дозволяла підприємству працювати. Але тепер громада не може взяти на баланс це підприємство, бо воно на окупованій території. Ще з попереднім керівником почали проєкт децентралізації опалення, перехід на електричне опалення. За бюджетні кошти змінюємо проводку у будинках, соціально незахищеним верствам (у Золотому це близько 400 людей) цю систему маємо купити. Для громади це дуже великі гроші.
— Щодо соціальної складової — чи працюють лікарні, школи?
— На території міста Золоте три амбулаторії, ще одна в Катеринівці. Вони працюють, люди отримують медичні послуги. У Золотому-4 відкрито аптечний кіоск. Є лікарня у Гірському. Навчальні заклади теж працюють.
В нас активне культурне життя, клуби працюють, діти займаються образотворчим мистецтвом. Такий шикарний був День шахтаря. У Катеринівці гарний клуб, збираються там і люди різного віку, співають, спілкуються. Такі в них там селфі-зони гарні, зроблені своїми руками. Ми вважаємо, що культурі треба приділяти багато уваги, бо так прищеплюється любов до нашої країни, мови. Звісно, людина може розмовляти будь-якою мовою, але державна в нас одна. А як юрист я знаю, що одне слово, якщо його неправильно перекласти, може мати велике значення.
— У зв’язку з децентралізацією цей рік розпочався непросто для багатьох прифронтових громад, де не провели місцеві вибори. Як у Золотому?
— Поки не була створена нова ВЦА, вдалося на рівні Гірської міської ради створити фінансовий орган та ухвалити тимчасовий бюджет. Він приймається на 1/12 загального річного бюджету. Це дало можливість виплатити зарплату працівникам бюджетної сфери, оплатити енергоносії.
— ВЦА в Золотому вже фактично немає, чим займатиметесь далі?
— Золоте, як і Катеринівка, Кримське, Новотошківка, Оріхове входить до складу Гірської ОТГ. Мою кандидатуру погодили у штабі ООС на цю посаду. Плануємо наступного тижня вже реєструвати нову громаду і працювати на рівні громади. Буде багато роботи. Наприклад, сусідня Попаснянська громада, там була райдержадміністрація, були створені всі органи: фінансові, органи освіти. Тут все це треба розпочинати з нуля. До того ж наша громада дуже вразлива, населені пункти, які я перерахував, це все лінія фронту. Але я вважаю, що немає нічого неможливого, якщо чесно і наполегливо працювати. Я ж військовий, у мене такого немає “не зможем”. Ми все зможемо, якщо захочемо.
— Які взагалі перспективи розвитку громади?
Добре, що громада стає самостійною, буде вирішувати, що саме їй потрібно, що зробити в першу чергу. Ми зіштовхнулися з багатьма питаннями, які не можна вирішити на місці, треба їхати до Попасної, Сєвєродонецька. А я, навіть як простий житель, хочу, щоб можна було тут отримувати всі послуги. До речі, у будівлі ВЦА Золотого планується сучасний ЦНАП, де люди будуть отримувати якісні адміністративні, соціальні послуги. У Гірському буде модульний, також мають передати мобільний ЦНАП у березні.
Треба будувати систему соціального захисту, створювати комунальні підприємства — наприклад, територіальний центр соціального обслуговування. Набирати штат — це велика методична робота. Взагалі створювати спроможну громаду.
Доходи громади — це майже виключно вугледобувна галузь, податок на доходи фізичних осіб. Тому, як я вже казав, питання закриття шахт для нас вкрай болюче. І, звичайно, нам потрібна державна підтримка.
— А що в Золотому вам подобається? Може є якесь гарне місце?
— Я це місто полюбив за людей. Вони тут вже стільки бачили. Дуже приємно, що люди, які спочатку ставилися до мене насторожено, змінюють свою думку. Я вже казав, але моє серце болить за них.
Для мене це вже мій дім. Я тут живу поруч з будівлею ВЦА, собаку тут завів — Терезу. Взагалі це мав бути той-тер’єр, але щось вона завелика, мабуть “дворянська” порода. В родини переселенців собака народила цуценят, я бачив, як вони їх люблять, в мене просто не було вибору — забрав одну.
Та взагалі Луганщину полюбив. Небо Луганщини ніколи не забуду. У нас на Херсонщині, біля моря, воно постійно синє, іноді хмари бувають. А тут воно таке глибоке та гарне.
Читайте також:
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
